Частина 8. Коли сваряться Боги, або Пам'ять

Фуксі

Світ збожеволів. По-іншому пояснити те, що відбувається, не можна. Майже рік тому у нас дуже зіпсувалися відносини з іфритами, що вже саме по собі було дивним. Вервольфи з іфритами завжди дотримувалися нейтралітету. Але після раптового зникнення Орлака всі поголовно почали сваритися.

Спочатку ми з іфритами. Потім, прогнозовано, німфи, феї і гремліни, але ці завжди воюють. Вампіри, які тільки почали ставати на ноги в нашому світі, викликали невиправдане невдоволення у світлих ельфів. Як і слід було очікувати, їхні старші товариші – темні ельфи – за протекцією Майзара заступилися за темних братів. Вони завжди були раді повоювати зі світлими. Орки розлютилися на людей, вирішивши, що ті недостатньо шанобливо ставляться до їхнього творця – бога Війни. А от коли сирени пішли на конфлікт із тролями – прийшло усвідомлення, що десь угорі хтось щось не поділив. Наостанок, саламандри напали на гномів – і ось тоді почалося справжнє пекло.

Раніше Орлак не допустив би подібного; як друг кожної раси, він спробував би залагодити конфлікт, не допустити війни. Але зараз цього гівнюка вже рік незрозуміло де носить, тому доводиться все розгрібати самотужки.

До недавніх пір всі обмежувалися невеликими сутичками в різних точках нашого світу. На нас нападали іфріти – ми робили хід у відповідь. До мене доходили чутки, що така ж ситуація в інших рас. Сили були рівні, тому наші владики зважилися на останній крок: вони вирішили об'єднатися. Наш володар уклав договір з німфами, вампірами й темними, людьми, сиренами і гномами. В цей же час іфріти об'єднали свої сили з гремлінами, світлими, орками й тролями і, звичайно ж, саламандрами. До останнього залишалися осторонь дракони, деви й фенікси. До перших просто ніхто не ризикнув лізти: деви звично не велися на провокації (нам би з них приклад брати!), а фенікси – особливий народ, вони тримаються подалі від усіх. Були ще хобіти, енти, русалки й сільфи, але ці ніколи не любили воювати і просто пішли в свої стихії й нікому не показувалися.

Завтра вирішальний день. Завтра три сильні народи оголосять, на чий бік вони стануть (якщо стануть взагалі). Особисто у мене немає сумнівів у їхньому рішенні.

***

Було б дивно, якби Дельфіна залишилася остороньу той час, як на її кохану нападають світлі ельфи. Імператриця Імперії Драконів раз і назавжди показала громадськості, на чий бік стане її народ у цій війні. Що стосується девів, то тут теж все ясно: вони не підуть проти доньки одного зі своїх братів. Отже, крилаті воїни теж з нами. Але й нашим супротивникам дістався шикарний козир: фенікси – дуже небезпечні суперники. Мало того, що вони добре вправляються з вогнем, то ще й можуть зцілювати. А значить, у них в арсеналі дві раси цілителів.

Глави всіх дружніх держав уже тиждень збираються на території когось із них, щоб обговорити стратегію війни. Особисто мені здається, що коли не станеться якесь диво – це буде остання війна в нашому світі.

Сьогодні прийшла черга збиратися на території нашої зграї. Я бачила Дельфіну та Велке, коли вони прибули. Незважаючи на втомлений і схвильований вигляд, вони були щасливі. Не думаю, що за останній рік у них виходило так часто зустрічатися, як за останній тиждень.

Нарада тривала вже не одну годину. Рерік, як ватажок дельт, теж був там. Щоб відволіктися від нерадісних думок, я вирішила пройтися. На природі мені завжди ставало спокійніше. Забрести глибоко в ліс мені не дали. Ще здалеку зачувши запах горілого, я зупинилася, щоб зрозуміти, звідки чекати удару. Чула, як позаду заметушилися інші вервольфи, також відчувши цей запах.

Коли мені назустріч вийшли перші іфріти, я напружилася, готуючись прийняти справжній образ. Як тільки з моїх грудей вирвався перший рик – десь збоку відкрився портал і з нього хтось вилетів. У повітрі його тримала пара білих, з легким блакитним відливом, крил. Було неважко впізнати в цьому хлопцеві Орлака. Хоча він дуже змінився. На ньому більше не було символів інших рас, волосся було коротко підстрижене, але це, безсумнівно, був Орлак. Він опустився на землю за кілька метрів від мене. Я не володію магією, проте встигла помітити, як повітря сколихнулося, позначаючи периметр щита.

- Забери її звідси! – гукнув Орлак, і тільки тепер я помітила, що з порталу вийшов і Майзар. Хто б сумнівався!

- Коє, втихомир матір і збери всіх! - прокричав Орлак в порожнечу (чи це тільки мені так здалося)?

Дроу схопив мене за руку й потягнув у бік поселення. Я бачила, як Орлак зробив крок і опинився з іншого боку щита. З боку, де вже щосили бушував вогонь. Піднявся сильний вітер. Він заважав бачити, що відбувається за стіною. А бачити мені було необхідно, адже там був Орлак. Все всередині мене рвалося допомогти йому, адже у нього більше не було сил інших рас, сил, які могли б захистити його. Але Майзар міцно тримав мою руку, не дозволяючи зрушити з місця. Залишалося сподіватися: він знає, що задумав цей безумець, бо інакше не стояв би тут так спокійно.

Коли вітер улігся, я побачила, що пожежа повністю вщухла. Завдяки тонкому слухові, до мене долетіла частина розмови.

-Отже, ти обрав сторону, Орлаку, - сказав один з іфритів. - Я не здивований. Ти завжди надавав перевагу цим дволиким.

- Я нікого не обирав, Фаєре, - голос Орлака був спокійний, але, знаючи його багато років, я розуміла, що це тільки видимість. - Я намагаюся не допустити кровопролиття, про яке потім пошкодують усі.