Частина 5. Весільні звичаї

Як і обіцяв, після закінчення війни з творіннями Хаосу Ладон офіційно освідчився Дереві. Єдине, що вони вирішили, - почекати, поки дівчина закінчить магічну школу. Не те, щоб це було дуже принципово, просто після весілля було б не до навчання. Аспірантура - це будь ласка, але перші п'ять років найскладніші.

Наскільки я знав, імператриця, не відкладаючи в довгий ящик, провела з Дельфіною бесіду про дітей. Але обговорювати цю тему зі мною спадкоємиця не поспішала. Що стосується мене, то я все для себе вирішив приблизно через рік. Але, оскільки у драконів матріархат, я чекав, коли Дельфіна визначитися і сама мене викличе. Однак цього не відбувалося.

Насправді, мені вистачало турбот, тому, прийнявши рішення і пообіцявши, що повідомлю його першій лише Дельфіні, я повністю занурився в роботу жерця. А роботи у мене накопичилося чимало. Бог Сонця нарешті дав мені спокій (йому явно було не до мене), тому більше ухилятися я не міг.

Розриваючись між різними державами, де щодня була потрібна моя присутність, я зрозумів: якщо не зробити перерву, Ночі доведеться шукати нового жерця. Оскільки останнє жертвоприношення було у драконів, спати я пішов до палацу. Але не так склалося, як гадалося!

- Пане Орррлаку, - покликала мене Бухта. Вона лякала мене в будь-якому своєму вигляді, а в істинному – і поготів. - Імперрратррриця просссила пррровесссти вассс до неї, як тільки ви ззз'явитессся в палаці.

- А до ранку це ніяк не почекає? - втомлено заблагав я.

- Вона сссказззала, це терррміново, - прогарчала Бухта.

Коли імператриця Імперії Драконів «просить» терміново до неї зайти, у вас просто не залишається вибору. Переміщатися в замку неможливо, тому до кабінету повелительки довелося йти ніжками, а з огляду на розміри замку, який розрахований на величезних ящірок, це величезна відстань.

Коридорами замку можна навіть на коні їздити, я пробував (поки мене не застукали). Правда, по коридорах дракони могли тільки ходити, висота стелі і ширина проходу робила політ неможливий. Зате зал для прийомів, розташований у самому центрі замку, давав простір для маневрів. Це було зроблено з кількох причин. Перша: щоб особистій охороні імператриці й спадкоємиці було зручніше стежити за всім, що відбувається, а в разі потреби швидко знешкодити зловмисника. І друга: з цього залу йшло безліч коридорів до закритих частин замку, куди могли потрапити тільки дракони і я.

Поки я розглядав уже такий знайомий замок, ми дійшли до кабінету. Він знаходився у відкритій частині, як-не-як саме там імператриця приймала важливих гостей.

- Невже так складно було дати мені спочатку поспати? - Бухта за мною не увійшла, тому я не приховував своєї досади.

- Ти зззнаєш, що комусссь іншшшому за таке нахабссство я б відкусссила голову? - не відриваючись від справ, прогарчала дракона і прийняла людську подобу.

Як і все в замку драконів, кабінет імператриці був розрахований на обидві її іпостасі. Залежно від відвідувача, вона могла приймати його як дракон або як людина.

- Але не відкусиш, - я сів в одне з крісел. - По-перше, ти мене любиш, а по-друге, тобі щось від мене потрібно.

- Ти маєш рацію, - не стала сперечатися Флер і вмостилася в сусіднє крісло. - Якщо вгадаєш, нащо саме ти мені потрібен, отримаєш цукерку.

- Краще б випити запропонувала, - вдавано зітхнув я. Мало кому доводилося бачити, як ми спілкуємося з імператрицею наодинці. Ми давно знайшли спільну мову й на людях просто дотримувалися правил пристойності.

- Споювати дітей не в моїх правилах, до того ж, ти ще не вгадав.

- Тоді я сам, ти будеш? - вона ствердно кивнула. - А що стосується приводу, тут немає нічого складного. Знову будеш допитувати мене про моє рішення.

- Який здогадливий, - Флер прийняла келих з моїх рук. - А раз такий здогадливий, то чому б тобі просто не задовольнити мою цікавість?

- Флер, я вже казав: своє рішення я озвучу тільки Дельфіні.

- Та облиш, хочеш сказати, що ти ще не сказав Майзарові?

- Я не бачився з ним від закінчення війни, - коли я усвідомив, як це було давно, мені стало трохи сумно. - Але насправді, я б і не сказав. А взагалі, Дельфіна ще сама не торкалася цього питання. Звідки я знаю, може вона сама не хоче?

- А сам поговорити не пробував?

- Я що, самовбивця? - скептично запитав я. - А я гадав, ми подружилися.

- Причому тут це? - здивувалася Флер, але швидко здогадалася сама. - Я тебе благаю, Орлаку, ти маєш знати, що ці всі правила - лише умовності. Крім того, ви з Дельфіною вже пов'язані обрядом, тому це не суперечить традиціям.

- І що ти пропонуєш? Прийти до твоєї доньки і сказати: «Дельфі, а давай зробимо дитинку»?

- От бачиш, якби я не знала вас обох, то вирішила б, що ви ідеальна пара, - зітхнула Флер. - Дельфіна відповіла приблизно так само, тільки ще й речі розкидала.

- Просто я її виховував, - знизав я плечима.

- Орлаку, я втомилася. Ти ж знаєш, я зійшла на престол завчасно і правлю вже надто довго. Згідно із законом, коли у Дельфіни з'явиться спадкоємиця, вона змінить мене на троні і я зможу законно відпочити з чоловіком.