Частина 2. Велика мандрівка

Що таке час, коли ти безсмертний? Правильно - нічого. Тому із чистим сумлінням можу сказати, що минуло всього два роки з моменту останніх подій. Як ми з покровителькою й припускали, бог Сонця не збирався давати мені спокій. Я намагався не висуватися без потреби, подорожуючи інкогніто по нашому боці світу.

Чого я точно не очікував, то це появи Велке і Древи у храмі, де ми нещодавно проводили обряд жертвоприношення. А дізнався я про це дуже просто. Кожен верховний жрець має зв'язок з усіма святилищами свого бога чи богині. Отримавши сигнал, що у храмі відвідувачі, я зацікавився і вирішив перевірити, у чому там справа. Уявіть моє здивування, коли я побачив там дівчат. Певний час я просто спостерігав за ними, але швидко зрозумів, що Велке незабаром помітить мою присутність, тому краще здатися першим.

- Ностальгуєте, дівчатка? - поцікавився я.

- Якого дідька, Орлаку? Так же можна або життя позбутися, або нас заїками зробити, - важко зітхнула Велке.

- Невже ти мене б убила? - сподіваюся, минуло достатньо часу для таких жартів.

- Ну що ти, милий, тільки покалічила б ... - бачили б ви, ЯК вміють посміхатися вампіри! Заворожує.

- Дуже мило з твого боку, - зібрався-таки з духом я. - А тепер, красуні, хто просвітить мене щодо мети вашого візиту?

- А ти у віконце виглянь, - порадила Древа. Дійсно, я помітив, що у їхньому світі вже світало. - Після війни деякі шанувальники бога Сонця заховалися в нашій країні. Коли ми це з'ясували, то вирішили здійснити тиху чистку. Тому останній рік ми з Велке подорожуємо  країною, вишукуючи їх. Ось проходили поруч, вирішили залишитися на нічліг у храмі.

- Цікаво.

Пам'ятається, Ніч пропонувала мені заховатися в компанії вампіри. А те, що вона з Древою, ще краще, адже дівчина під захистом бога Життя.

- Дівчата, ви не будете проти, якщо я приєднаюся до вашої подорожі?

- Скучив? - повернула мені шпильку Древа.

- Звісно, - можна вважати й так.

У цей момент у мене в голові пролунав дзвіночок. Мене хтось кликав.

- Дівчата, ви поки подумайте, а мене кличуть. Потрібно відповісти.

Я швидко повернувся додому. Ментальна відповідь на поклик через стіну забирає багато сил і енергії, тому я відповідаю тільки в особливих випадках. Цього разу моєї уваги вимагав Ладон.

- Щось трапилося? - запитав я, знайшовши його.

- Я вирішив влаштувати собі відпочинок, - відразу почав брат. - Сподівався, ти захочеш відсвяткувати це зі мною?

- Знову загуляти на тиждень? - розсміявся я.

- В яблучко!

- У мене є трохи краща пропозиція...

Приблизно два роки тому я помітив, що Ладону сподобалася Древа, тому був упевнений у його згоді.

- Я тут зустрів Велке і Древу, вони подорожують країною в пошуках схованих людей Сонця і зараз вирішують, чи приймати мене у свої ряди.

- Круто, я з вами! - зрадів Ладон. - Завжди мріяв подивитися їхній світ.

- Тоді ходімо проситися в загін, - сказав я, відкриваючи портал.

Ми вийшли з порталу в тій самій кімнаті, де я залишив дівчат. Але їх там уже не було. Сонце сходило, і вони пішли шукати кімнати без вікон. Храм я знав ще з дитинства, тому знайти їх було не важко.

- Бачу, ти привів компанію? - першою помітила мене Велке. - Привіт, Ладоне, рада тебе бачити.

- Навзаєм, - Ладон по черзі обійняв дівчат. - Вітаю, Древо. Ну що, візьмете нас у свій загін?

- Безумовно.

Як цікаво, Древа навіть не приховувала свій інтерес до дракона. Відчуваю, буде дуже захоплююча подорож.

- Ми збиралися трохи перепочити, якраз вирішували, кому першому на чергування, - порушила паузу Велке.

- У храмі вам не треба виставляти охорону, - зауважив я. - Та й можна просто охоронне закляття поставити.

- І хто б його поставив? - уїдливо запитала Велке.

- Логічно, - погодився я. - Нічого, ми виправимо цю ситуацію під час подорожі. Я, звичайно, не великий спец, але охоронним закляттям зможу навчити.

- Якщо ми в усьому розібралися, я б теж не відмовився поспати, в нашому світі якраз пізній вечір, - додав Ладон.

Я прокинувся раніше за інших. Атмосфера храму додавала сил і енергії. Щоб нікому не заважати, вийшов на вулицю. Сонце тільки початок хилитися до обрію, і це означало, що решта прокинеться лише через кілька годин. Вранці я не виходив на вулицю, тому двох коней помітив тільки зараз. Значить, дівчата мають транспорт. Ми з Ладоном можемо летіти слідом, але не хотілося б привертати зайвої уваги.

- Не спиться? - почув я голос Велке з глибини залу.

- Виспався, - чесно зізнався я.

- Може, зайдеш всередину, чи так і будемо через усю залу кричати? (На рахунок кричати вона, звісно, перебільшувала - у нас обох був відмінний слух). Але я не бачив сенсу обговорювати це, адже дійсно розмовляти віч-на-віч набагато зручніше.