Розділ 4

Недільний ранок зустрів мене яскравим сонцем, але спала я погано. Усю ніч мені снилися блідо-зелені літери, довгі плащі та шелест змій у траві. Щойно годинник пробив дев'яту, я швидко поснідала, зібралася і, прихопивши велику татову книгу, вибігла з дому. Мушка проводжала мене пильним поглядом від порога, а малий Шарік навіть не підняв голови — він усе ще відсипався під кухонним диваном після нічного бою, міцно притискаючи лапкою відірваний трофейний шматочок тканини.

Біля будівлі сільської бібліотеки на мене вже чекала Діана. Вона нервово ходила туди-сюди, тримаючи Жучку на короткому повідку. Побачивши мене, подруга підбігла майже підтюпцем.

— Лілю! Нарешті! Я всю ніч не спала, мені здавалося, що під ліжком хтось шкребеться, — випалила вона, переводячи погляд на важку книгу в моїх руках. — Це вона? Татова книга?

— Вона, — кивнула я. — Ходімо всередину, там тихо і ніхто нам не заважатиме.

В бібліотеці пахло старим папером і прохолодою. Ми пройшли до найдальшого кутка між стелажами, де зазвичай нікого не було, і поклали книгу на великий дерев'яний стіл. Жучка слухняно вмостилася біля наших ніг, поклавши морду на лапи, наче теж готувалася слухати.

Я обережно відкрила важку шкіряну обкладинку. Сторінки зашурхотіли, і перед нами відкрилися дивовижні малюнки, зроблені татовою рукою: зображення дивних істот, карти зоряного неба та старовинні написи.

— Дивись, ось тут! — Діана ткнула пальцем у сторінку, де була намальована згорблена постать, що ховалася в тіні. Поруч красувався напис: «Нічні вигадки та істоти сутінків».

Я почала читати вголос написане дрібним татовим почерком:

«Магія людської уяви — найсильніша у всесвіті. Особливо, коли слова вимовляються щиро й з почуттям. Якщо людина з чистою енергією почне вигадувати монстрів, сутінковий світ може відкрити портал. Так з'являються Бабаї, привиди та інші нічні гості. Вони харчуються страхом. Але у них є слабкість: вони повністю підкоряються правилам того світу, з якого їх вигадали».

— Правилам світу, з якого їх вигадали? — перепитала Діана, наче щось згадуючи. — Чекай! Якщо Бабця Ґренні — це персонаж комп'ютерної гри, то вона діє точно як у грі! Там треба шукати ключі, тікати й ховатися. А звук заліза... у грі ж можна відволікати її, стукаючи металевими предметами!

— Точно! — мої очі загорілися від здогадки. — Наше залізне відро вчора спрацювало саме тому! Твої жарти втілюють їх за правилами тих історій, які ти розповідаєш! А що там написано про Бабая? Ну ж бо, Діано, згадай, які саме страшилки ти про нього розказувала?

Діана почухала потилицю і трохи почервоніла:

— Ну... я казала, що Бабай приходить о другій годині ночі в неділю, збирає всі брудні речі або іграшки, які діти не сховали, і якщо його помітити, він забирає порушника з собою в лігво. А ще... я жартувала, що він терпіти не може солодкого і боїться голосних смішних віршиків.

Я швидко перегорнула сторінку татової книги далі. Там з'явився новий малюнок: велика волохата тінь із довгими руками, а під нею світився напис, зроблений татовим чорнилом. Це було заклинання зворотного зв'язку.

«Щоб вигнати Бабая, потрібно обернути його ж правила проти нього. Створи пастку з того, що він шукає, і вимов слова сміху в момент його найбільшої сили. Тварини вкажуть шлях, бо їхні душі бачать тінь заздалегідь».

— Нам потрібен план, — рішуче сказала я, закриваючи книгу. — Бабай прийде сьогодні вночі. Він шукатиме безлад і речі. Ми влаштуємо йому пастку прямо на моєму подвір'ї біля кухні. Мушка, Жучка і Шарік будуть нашою вартою. Діано, збирай усе солодке, що є вдома, і готуй найсмішніші вірші. Сьогодні о другій ночі ми закінчимо цю гру!

Жучка раптом підняла голову і тихо гавкнула, наче підтверджуючи, що команда готова до фінальної битви. Ми з Діаною міцно потиснули одна одній руки. Назад дороги не було.

Недільний вечір опускався на містечко надто швидко. Ми з Діаною діяли чітко за планом, знайденим у татовій книзі. Головне лігво для пастки ми вирішили облаштувати на кухні та біля входу до неї, адже саме там було улюблене місце нашого маленького нічного захисника Шаріка.

— Так, Діано, розсипай цукерки біля порога, — пошепки командувала я, витягуючи з шухляди кілька старих маминих шкарпеток та іграшок, щоб створити видимість ідеального безладу, на який ведеться Бабай.

Діана слухняно викладала в ряд шоколадні батончики та карамельки, які принесла з дому. Жучка крутилася поруч, раз у раз намагаючись злизати обгортку, але Діана суворо шепотіла: «Жучко, не можна! Це стратегічна зброя проти монстра!».

Мушка сиділа на стільці біля кухонного столу, наче справжній генеральний інспектор, і пильно стежила за кожним нашим рухом. А от малий Шарік, нічого не підозрюючи, солодко спав на своєму коронному місці — на кухні під диваном. Його маленький носик кумедно смикався, а лапки час від часу здригалися, мабуть, уві сні він знову відривав шматок плаща від Бабці Ґренні.

Годинник на стіні невблаганно цокав: 23:45... 23:55... 00:00. Північ!

Раптом світло в усій хаті тихо згасло. Навіть місяць за вікном сховався за густу чорну хмару. Повітря на кухні миттєво стало крижаним, а від дверей почувся дивний, важкий запах старої пилюки та забутих у шафі речей.

Мушка першою зіскочила зі стільця й глухо загарчала, виставивши вперед груди. Жучка притислася до ніг Діани, але теж настовбурчила шерсть. З-під дивана висунувся заспаний носик Шаріка — малий миттєво відчув небезпеку і тихо скімлив, проте його міцні зубки вже були напоготові.

Тіні в кутку кухні почали згущуватися, витягуватися і нарешті перетворилися на величезну, волохату постать із довгими, як гілля дерев, руками. Бабай повільно простягнув лапу до розкиданих іграшок, збираючись забрати їх... але його пальці наткнулися на розсипані Діаною цукерки.

— О-о-о-ой! — пролунав глухий, ображений і страшний голос монстра, коли він торкнувся солодкого. Його волохата рука сіпнулася назад, наче від окропу.