РОЗДІЛ 3 Тіло під час паніки

Під час тривоги або панічної атаки

тіло часто лякає найбільше.

Серце б’ється швидше.

Дихання стає поверхневим або збивається.

З’являється напруга, тремтіння, слабкість.

І в цей момент виникає думка:

«Моє тіло виходить з-під контролю».

Але насправді

тіло не ламається.

Воно робить те, для чого створене —

намагається захистити.

Коли нервова система відчуває загрозу,

вона вмикає режим готовності.

Навіть якщо загроза не зовні, а всередині.

Тіло не розрізняє,

чи небезпека реальна,

чи вона народилась у думках.

Воно просто реагує.

Це не помилка.

Це автоматична реакція.

Серце прискорюється,

щоб «дати більше сил».

Дихання змінюється,

щоб підготувати тіло до дії.

М’язи напружуються,

щоб бути готовими.

Проблема не в тому, що тіло так реагує.

А в тому, що цей режим може вмикатись занадто часто

і тривати довше, ніж потрібно.

Особливо тоді,

коли людина довго живе в напрузі.

Коли небезпека була реальною.

Коли спокою було мало.

Тіло вчиться бути насторожі.

І йому важко швидко «вимкнутись».

Тому відчуття можуть бути дуже яскравими.

Неприємними.

Лякаючими.

Але важливо пам’ятати:

ці відчуття не означають шкоди.

Вони не означають, що з тілом щось станеться.

Це хвиля напруги.

Вона приходить.

І вона спадає.

Навіть якщо здається,

що цього разу вона занадто сильна.

Тіло — не твій ворог.

Воно на твоєму боці.

Воно просто втомилось бути напоготові.

Ми будемо вчитись

чути його обережніше.

І допомагати йому повертатись у спокій.

Повільно.

Без примусу.