Коли сплать Танатос і Ерос

Моя кімната була порожня і водночас напхана всім. Шафа майже до стелі, біля неї невеличка шафка, трохи вище столу. Широкий стіл, а біля нього маленький квадратний столик, м'яке крісло. Ти не зможеш навіть крок нормально ступити, як натрапиш на високе, скрипуче, старезне ліжко, ще одну тумбочку і ще один стілець. Під ліжком знайдете висувний столик.

 Бачите? Моя кімната насправді забита, ніде повернутись навіть. Звісно, вона не порожня: на квадратному столику купа фарб. Дорогий акрил. Купа мастихінів, широких та дрібних пензлів, палітри та безліч канцелярії. А в кутку стоять коробки з бісером, проволоки і ліска.

 На великому столі лампа, невеликий, але дуже гарний, чорний годинник з римськими цифрами, алмазна мозаїка. Я сам її зробив. З лівого боку стола стоїть саморобна полиця, на якій лежить вугілля для малювання, трохи далі — ще одна коробка з клеєм та чорними олівцями різних відтінків.

 В шафці на першій полиці книги, а також сувеніри, коли-небудь куплені; на другій — лампи і свічки, їх у мене багато. На третій — знову фарби, а також маркери. Четверту полицю займають списані зошити, папки та папери, деякі креслення. На останній є маленький ткацький верстат, різні нитки і стрічки, полотна.

 Я малюю. Часто і багато. Нещодавно я спробував малювати на пластиковій кришці акрилом, і у мене вийшло. Я намалював змій, кобр, в поряд з ними — дів з золотою шкірою. Це була ілюстрація до вірша. Ви знаєте Маланюка?: «там зачарують гіпнотичні кобри, під пестощі золототілих дів…» Прекрасні рядки. «Стилет чи стилос» — це мій улюблений його вірш. Певна річ, зараз цього малюнка вже немає, а пластик так красиво плавиться у вогні… 

 А другу картину я подарував дівчині.

 Останнім часом я захопився вишиванням. Зараз закінчую складні візерунки на полотні. Це ілюстрація до одного вірша Ліни Костенко. Вона написала його складним, візерунок відповідний. Коли закінчу, мамі буде чим розпалити камін.
— Маркіян! — мама покликала мене знизу. — Іди вечеряти.

 Вечеря почалась тихо. Мама спокійно накладала їжу, Толік (чоловік мами, мій вітчим) нахвалював її, я спокійно виконував функцію — поїсти. Аж до моменту, коли мама згадала, що ми сім'я, а сім'я має розмовляти під час їжі. Покажіть мені того, хто це сказав, — я наб'ю йому морду.

 — Маркіян, як справи в школі? Мені дзвонила класна керівничка, питала, чи все у тебе в порядку. У тебе щось трапилось?
— Ні, мам, вони просто не знають, до чого вже причепитись, — байдуже відповів я.
— Тоді, чому мені дзвонять, по-твоєму, через скаргу від вчителя малювання?
— Ааа, це та дура… ну тоді ясно. Та нічого там, наче, не трапилось, вона просто вирішила вдати турботливу.

 Це ж у нас в вівторок малювання з нею вперше було, мені дали фарби. Ну, я малюю, а тут бачу, що на моїй партії лежить мій старий малюнок, ну той, що з минулого тижня, який я викинув. Після уроку я підійшов і сказав, що мої оці картинки зберігати не потрібно, можна їх просто викинути або спершу відзвітувати, а потім викинути. Мені вони не потрібні. Вона ще так на мене подивилась дивно, наче я щось не нормальне склазав, — я знизав плечима.

— А що тут нормального? — мама вже заводилась. — Тепер ясно, чому вона жалілась, й не зрозуміло, чому ти так сказав.

 — Як? Що я вже тут не так сказав?
— Ти сказав їй викинути твої роботи. По-перше, вона не має на це права, по-друге, жодній людині не зрозуміло, як так можна. Це ж твоє, ти ж і нього вклав час і сили. Невже ти не хочеш лишити, хоча б щоб потім порівняти з новим?
— Нащо?
— Я вже не знаю, як з тобою розмовляти…

  Толік вирішив втрутитись:
— А ми тобі купляли якусь фігню, там клей спеціальний, камінці, якесь «нове» полотно. Де воно тепер? Ми на що гроші витратили?
— Ну, взагалі-то, гроші я втратив, ви всього 100 гривень докинули. А з того всього я зробив алмазну мозаїку, павич вийшов.

 — Вау! Покажеш? — мама. — А потім кудись повісиш, щоб в кімнаті стіни хоч щось мали?

 — Мам, а потім, коли я закінчу, він стане під стіл, а через час, коли він мені і там набридне, я його продам або викину.
— То навіщо ти викинув стільки грошей, якщо все одно викинеш?
— Мені було цікаво спробувати.
Толік вдарив кулаком по столу і вийшов. Я його дратую.

 — Я не хотіла, щоб Толік це чув, тому кажу зараз, — мама стала серйознішою. — Мені ще жалілась вчителька рукоділля. Ви там, здається, в'язання проходите?
— Так. У мене це погано виходить.
— Вона сказала, що ти в стані апатії, а ще хамиш їй.
— Ма, кого ти слухаєш? Яка апатія? Вона підійшла з дурними питаннями просто. Спитала, чи весело мені в'язати, а коли я сказав, що ні, вона спитала, чи важко мені. Ну і я знову сказав, що ні. Бо мені не важко і не весело. Я просто роблю завдання, чому вони не приймають цю відповідь?
— Бо людині має бути або цікаво, або важко.
В давній Греції сказали б, що тобою заволодів Танатос. Ти ніби поклоняєшся йому, приносиш йому жертви, спалюючи свої творіння.

 — …
Я мовчки встав з-за столу.
Мама у нас вивчає грецьку міфологію і порівнює мої стани з богами. Це вже не схоже на просто дослідження, це фанатизм.

 Танатос — в грецькій міфології бог смерті, син богині ночі Нікти. Він уособлює природну смерть, забираючи душі людей і відносячи їх Аїду. Він не був злим, але його не любили ні боги, ні люди, боялися. Його обманув Сизиф, а Геракл його переміг, звільнивши Алкестиду, хоча я не бачу його провини ні в чому.

 Мама плутає бога Танатоса з психологічним станом, що характеризується прагненням до небуття та байдужістю до життя. Але я вважаю це підсвідомим бажанням повернутися у стан відсутності напруги.

 Ерос — це бог кохання. Я гадаю, що він жорстокий. Навіть Аполлоній Родоський називав його примхливим і жорстокосердим, повним хитрощі і лукавства, жорстоким мучителем Богів і людей. Він не лише сіяв кохання, а й руйнував долі людей, маючи повний контроль над природою та етичним світом людей і богів, правив ними.
Мама чомусь вважає його добрим богом весни і кохання. І знову плутає його з психологічним, швидше інстинктивним станом: потяг до життя, творення, самозбереження, любові та сексуальної енергії. Це стан, що відповідає за бажання жити.