Коли сонце сяде
Пристрасть
Я зроблю ковток із позолоченої чаші,
Вип’ю крові, переповню душі наші.
Дай мені згоріти, дай мені померти,
Допоки кістки й плоть не приєднаються до решти.
Отруйні поцілунки твої обпалюють моє тіло,
А гострі зуби знищують те, що поки що вціліло.
Покажи мені свою сталеву міць,
Допоки сонце не вийшло з-за обрію – у нас є ця ніч.
На шовковистих простирадлах так багато болю,
Відімкни усі замки, відпусти птаха на волю.
Залишається увігнати в мою домовину останній цвях,
Допоки лють твоя не розсіється, а в очах не промайне страх.
Крики агонії та пристрасті переплетуться,
Наші розтерзані тіла зіткнуться.
Я бачила чудовисько у віддзеркалені калюжі його крові,
Допоки нічне благання не стихло – любий, залишайся в моєму домі.
Його тремтячі руки тягнуться до мене,
Пальці стискають розідране горло.
Допоки місяць освітлює нас – впивайся в моє тіло, вогко й довго.
Перші промінчики пробиваються крізь фіранки,
Вони підступні, мов твої палкі коханки.
Зустрінемось, коли сонце знову сяде,
Допоки в твоєму крихкому тілі сил не стане.
Відредаговано: 28.02.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
