Коли сонце сідає...
***
Вона здійняла зелений смарагд очей і напрямила його удалину. Вже ніч огортала нас зіркошитими рукавами, і повноликий місяць заколихував землю ледь чутною небесною колисковою. Я заворожено слухала.
– Що ж було далі? – нетерпляче спитала.
– Кохання, – натхненно змовила бабця. – Далі було найбільше і найчистіше у світі Кохання. Таке, що мало яка людина мала щастя його збагнути: палке, нестримне, жагуче… Але…
– Але що?
– Але надзвичайно трагічне.
Повільно підійшовши до ріки, вона обмочила в ній босі ноги. Потому розвернулася до мене, витончено склала руки і продовжила свою сповідь.
#9471 в Любовні романи
#397 в Любовна фантастика
#3429 в Різне
Відредаговано: 30.09.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
