Глава 32. Перший поверх

Серце, яке кохає, завжди бачить глибше. Будь то різниця між істиною та брехнею, щирістю та лицемірством, чесністю та самообманом.

Ксюша, напевно, була єдиною, хто не повірив у жалюгідні спроби Нуари переконати всіх, що перегоріла до Дена. Її підкреслено випнута гра на публіку здавалася настільки фальшивою, що складалося враження, ніби королева не вірить самій собі, не кажучи вже про інших. Ігнорування Дена та спроби втекти від зіткнення з ним поглядами виглядали настільки безглуздо і неприродно, що Ксю хотілося підняти її на сміх, висловивши вголос усе, що про неї думає. Лише здоровий розум, що, на щастя, ще переважав, зміг вгамувати бурхливі спалахи ревнощів, які важко піддавалися контролю.

Ксюша насилу витримала довгу розмову, всім нутром передчуваючи несподіваний результат. Коли королева, як та тигриця, що вирвалася з клітки, вигнала всіх, наказавши Дену залишитися, Ксю була впевнена, що в жодному разі не прийме її умов. Покинути його одного наодинці з цією неврівноваженою жінкою — та ні за що й ні за яких умов! Але якщо це так, чому зараз вона стоїть зовні і не може відвести очей від вікна, що видає слабке світло на другому поверсі? Як вона могла так просто довіритися Дену, який навіть після стількох випробувань від Енджел, продовжує шукати в ній щось хороше?

— Та заспокойся ти! Нічого вона з ним не зробить, — прочитала її думки Еріка, провівши долонею перед очима. — Ден — це тобі не якась невинна дівчинка, яка не може за себе постояти. Повір, він знайде спосіб з нею домовитися.

— Який ще спосіб? Ти на що натякаєш? — Обуренню Ксю не було меж.

— Ну, явно не той, про який ти подумала. Чи ти йому зовсім не довіряєш?

— Та не в цьому ж річ!

— Якщо не в цьому — просто охолонь і наберись терпіння. Можливо, ця розмова нам зіграє в плюс і принесе гарні результати. — Еріка говорила настільки впевнено, що не заспокоїтися, слухаючи її, було просто неможливо.

— Просто це дикість, ти не знаходиш?! — Ксю не могла стримати того некерованого потоку думок, від якого голова йшла обертом. — Як могла особа, якій більше років, аніж моїй прабабусі, закохатися у підлітка? Та її у в'язницю посадити могли б за подібне! У мене досі не вкладається все це в голові! Навіть Ден до кінця не усвідомлює всього абсурду цієї ситуації.

— Можу тебе зрозуміти, так як ти судиш за людськими мірками. Але будемо чесними — вона виглядає ненабагато старшою за тебе. — Еріка зі знаючим виглядом присіла на лавку біля великого квітучого вазону і склала руки на грудях. — Енджел ніколи не знала старості, тож цифри для неї не мають жодного значення. Горяни обирають собі партнерів не за віком чи фізичною привабливістю, а за рівнем енергетичної сили. Нагадати, що і Сіара втратила голову від Дена після першої зустрічі? Вони не збоченки, яких на підлітків потягнуло, а розумні представниці свого роду, які вміють правильно розставляти пріоритети. На Горані рівень енергетичної сили визначає абсолютно все, а вибір об'єкта пристрасті — так і поготів. Ну і врахуй — вони живуть довше, ніж ми. Їй нічого не варто зачекати кілька років, не втративши при цьому всю свою привабливість.

— Про що ти говориш, Еріко? Яка, чорт забирай, енергетична сила у Дена? Наскільки я знаю, напівкровки не володіють нею взагалі. Та й Енджел сама підтвердила, що у Дена її немає, за винятком деяких талантів.

— Уявлення не маю. — Еріка знизила плечима і, спіймавши на собі погляд Максима, який стояв трохи далі в компанії Борі та Марини, скорчила тому грайливо роздратовану міну. — Але щось однозначно в ньому є, як би не намагалися це заперечувати. В цьому і криється справжня цінність повелителя, адже вони відчувають його силу, але не знають, як вона працює. Ну і, звісно, віддамо Дену належне за його витримку. У королеви теж спортивний інтерес присутній, адже таку красуню ще ніхто ніколи не відшивав. Добре, що сьогодні у тебе вистачило мізків вийти звідти разом з усіма, інакше б були погані наслідки.

Ксю хотіла заперечити, але раптом двері рипнули і звідти не поспішаючи вийшов Денис. Друзі радісно загули і підійшли до нього.

— Все добре? Вона тобі нічого не зробила? — Ксюша з тривогою зазирнула в його очі, намагаючись вгамувати зрадницький пульс. Ден чомусь виглядав пригніченим, ніби справді щось трапилося.

— Не хвилюйся, я в порядку. — Він відразу ж відвів погляд, ніби не хотів її бачити. Ксю відчула укол у серці — такий болісний і глибокий, що слова застрягли в горлі, змусивши її несвідомо зробити крок назад.

— Про що ви говорили? — Еріка теж забула про почуття такту, що, звісно, подіяло на нього дратівливо.

— Нічого такого, що вас могло б зацікавити. Просто ще раз обговорили нашу позицію та розставили всі крапки над «і». — Денис спустився з ґанку сходами і повернув голову в бік лівого крила, частково прихованого в туманному серпанку. Його величність, похмурість і занедбаність мали властивість гіпнотизувати, адже такі величезні розміри зблизька виглядали майже казково, ніби не могли існувати в реальності.

Ксюша, на відміну від інших, які так само, як і Ден, застигли в мовчазному спогляданні замку, не могла змусити себе знову подивитися в його бік. Чорна тінь, яку вона бачила у вікні, після розповіді Алла не здавалася більше вигадкою та грою уяви. Цей монстр справді існує. Щоправда, розповідати про свої спостереження іншим вона не поспішала — було те, що хвилювало більше.

— Що ж, настав час налаштовуватись на нову подорож, — порушив недовгу тишу Максим, все ще не в змозі відвести погляду від обрисів замку в темряві. — Тільки цього разу ми підемо не в ліс, сповнений страшних чудовиськ, а в будинок із загадковим привидом, якого бояться найсильніші горяни. Все в кращих традиціях фільмів жахів.

— Не перебільшуй, блондинчику, — закотила очі Еріка. — Іншилота не існує. Вірити Норвелу — остання дурість. Тим більше він фанат подібних історій.

— Думаю, він існує, — тихо прошепотіла Марина, яка останнім часом поводилася досить дивно. Ніби після зустрічі з Нуарою вона знову стала заручницею страху, до якого раніше була схильна більше за всіх.

— Ми не будемо гадати заздалегідь. Просто підемо і знайдемо кристал, а далі побачимо, — нарешті відповів Ден, зробивши обличчя холодним і неупередженим. Ксю знала, що таким чином він маскує справжні тривожні почуття. Але що його так надломило? Що з ним зробила ця біловолоса відьма?

До лівого крила було не більше трьохсот метрів. Ксю раптом усвідомила, що навіть на величезній території двору, всіяного алеями, альтанками та старими скульптурами, вже давним-давно не ступала нога людини, включаючи Норвела і Енджел. Озирнувшись, вона помітила ще одну браму неподалік, що вела до правого крила. Саме через неї, ймовірно, ходили Алл з Нуарою, воліючи не порушувати спокій лівого крила. І лише поважні ворони, яких у занедбаній частині особняка виявилось чимало, створювали ілюзію життя навколо.

Через кілька хвилин вони знову вийшли на захаращені сміттям доріжки, що подібно до вивертливих змій, петляли між сухими деревами. Особняк виявився трохи далі, ніж припускалось спочатку — до нього явно не менше п'яти хвилин ходьби. Сірі стіни з напівзруйнованими скульптурами та потрісканими колонами навіть здалеку наводили острах. Чорні вікна загрозливо поглядали на них своїми порожніми очницями, випромінюючи погану енергетику та запах смерті.

Незважаючи на хвилювання, Ксюша таки наздогнала Дена, розуміючи, що пізніше, мабуть, буде запізно. Його дивний стан викликав усередині хворобливі спазми, від яких нутрощі скручувало в тугий вузол . Їй необхідно все дізнатися і врешті-решт заспокоїться, не катуючи себе хибними підозрами.

— Ми можемо поговорити? — Вона рвучко схопила його за руку, злякавшись власної знервованості. Аби не відштовхнути його знову!

— Якщо ти про Нуару, то я вже все сказав.

— Ні, не все! Я знаю тебе, як своїх п'ять пальців, і чудово бачу твій стан. Що вона зробила з тобою, скажи? Я не можу так більше... — Ксю не встигла підібрати правильне тактовне забарвлення питанню. Ще одна хвилина незнання, здавалося, зведе її з розуму.

— Досить малювати страшні сцени, які не мають нічого спільного з реальністю. Я не маю моральних сил тебе заспокоювати. — Здавалося, Ден бачив її наскрізь. Втім, ця невичерпна відповідь тільки розпалила її й так розпечені нерви.

— Мене не треба заспокоювати! Себе заспокой, недоумку! Невже так важко просто розповісти? — Ксю хотіла прикусити собі язик, адже, здавалося, настав той етап, коли емоції більше не піддавалися контролю. — Про яку дружбу між нами може йтися, якщо ти постійно все від мене приховуєш?

— Ксю. — Він різко зупинився і взяв її за плечі, дозволивши іншим вирватися вперед. — Повір, у цьому світі не існує жодної людини, яка була б мені дорожчою за тебе. Скільки б непорозумінь і сварок між нами не було — ти єдина, заради якої я зверну гори, якщо це буде необхідно. Але для цього мені треба не так багато — лише твоє терпіння і абсолютна довіра. Поки що я не можу всього розповісти. Але я все вирішу, обіцяю. Вирішу тоді, коли сам зрозумію, з чим маю справу і як мені треба вчинити. Дай мені трохи часу.

Ксюша завмерла, знову потонувши у його благаючих бездонних очах. Вони ніби в одну мить закутали її душу в таке тепло, що нічого іншого й не треба було. Ні пояснень, ні подробиць, ні відповідей. Лише його присутність і ці чарівні сапфірові очі, які здатні в одну мить повернути штиль у найглибших надрах душі.

— А ти змінився, Дене. Ще два тижні тому ти б, напевно, послав мене далеко і надовго за мою дратівливу наполегливість. — Ксю безглуздо посміхнулася, усвідомлюючи, що такого дорослого, врівноваженого та терплячого Дена ще ніколи не бачила. Як же він все-таки змінюється день у день!

— Змінився не тільки я, Ксю... — Ден відвів погляд убік, явно згадавши щось хвилююче. Чи не на Енджел він натякає?

— Просто пам'ятай — нести самотужки цей тягар не потрібно. Я завжди готова тебе вислухати та підтримати.

— Знаю. Дякую тобі, моя дівчинко. — Він міцно обійняв її, як найцінніший скарб. Від його «дівчинки» коліна Ксю були готові підкоситися, а очі — виплакати всі накопичені сльози. Чи не краще просто навчитися йому довіряти? Особливо якщо це найдорожча людина? Навіть якщо він змінив свою думку про Енджел, це зовсім не означає, що він відповість на її почуття.

— Агов, голубки! Зараз ніби трохи не час для любовних зізнань. Ви забули, де знаходитесь? — В їхню ідилію увірвався невдоволений голос Еріки.

Ксю і Ден відразу ж відсторонилися одне від одного і знову рушили вперед, щоб не привертати зайвої уваги. Чорні ворони як і раніше стежили за кожним їхнім кроком, не виявляючи жодного страху. Навколо панував морок і запустіння, а небо, яке нещодавно забарвилося у яскравий багрянець, знову затягли чорні загрозливі хмари.

— До речі, ти віриш, що серед нас зачаївся зрадник? — ризикнула запитати Ксю, поки вони ще не наздогнали інших. Зараз, дивлячись на друзів зі спини та аналізуючи дні з кожним із них, їй і на думку не спадало, хто б це міг бути.

— Напевне, ми б помітили, якби щось було не так. — Ден ніби боявся говорити на цю тему. — Я не хочу ні про кого думати погано.

— Що ж, це правильно. Можливо, цей покидьок навмисно хотів посіяти непорозуміння серед нас.

— Нехай кожен чинить так, як підказує сумління. Я хочу продовжувати вірити людям до останнього і бачити у всіх тільки гарні сторони. Здається, це мій обов'язок як повелителя. Адже добро має перемагати зло. І не тільки у вирішальній битві, а й щодня, з кожним правильним вибором. Інакше цьому світу вже настав би кінець.

Ксюша знову забула як дихати, аналізуючи кожне його слово. І як вона могла ставити під сумнів його людяність та доброту? Якщо хтось і повинен врятувати цей світ, то це має бути саме Ден.

***

Особняк за лічені секунди виріс настільки, що останній четвертий поверх частково зник під покровом туману. Зблизька величні сірі стіни здавалися ще більш древніми, ніби замок був збудований не менше двохсот років тому. Витончена ліпнина та напівзруйновані барельєфи досі зберігали свою загадкову історію, яка чомусь не на жарт стривожила Дена. Щось знайоме він побачив у цьому старовинному вишуканому декорі. Начебто істоти, які були так ретельно виліплені більше століття тому, вже зустрічалися йому раніше. Високі вікна у формі стріл на першому поверсі були вибиті в декількох місцях, а на потемнілих від часу підвіконнях ще виднілися сліди застарілої крові.

Підлітки неквапливо підійшли до величезних арочних дверей, які здавались настільки важкими, ніби їх будували на випадок війни. Вони були прикрашені металевими вставками та різьбленням, які зображали чергових істот, які теж здавалися знайомими. Ден мимоволі затримав погляд на скульптурі, яку спершу прийняв за горгулью. Чому зараз його долає почуття, ніби це зовсім не міфічна істота, а щось інше — неземне та грізне?

— Це гарлик. Ми не бачили його в лісі, але це досить відомий монстр із планети Горан,— схвильованим голосом прошепотіла Еріка, яка непомітно підійшла і стала поруч. У Дена всередині похололо. Невже передчуття не підвело?

— Як це? Ти хочеш сказати, що перші власники замку були знайомі з будовою світу горян? Адже це дуже стара скульптура.

— Не знаю. Але цьому особняку явно не менше двохсот років. Тоді горяни ще навіть не знали про існування такої планети, як Земля.

— Це... Неможливо. — Ден ще більше заплутався. Раніше він не мав жодного сумніву, що цей особняк був лише однією з тих рідкісних пам'яток архітектури, що дивом збереглася і яку вирішив придбати черговий мільйонер. Але якщо це справді так, тоді чому Джон Райлі купив саме цей замок? Навряд чи символіку світу горян, що легко простежувалася в елементах декору, можна назвати випадковістю. Та й хто взагалі продавав цей особняк і для чого, якщо зазвичай подібні споруди не так легко знайти та придбати?

— Я тепер взагалі нічого не розумію, — озвучила загальну думку Ксюша, торкнувши пальцем поверхню скульптури.

— Як би там не було, але ми нічого про це не знаємо, — зробив висновок Максим. — Ні Флер, ні Жаклін, ні цей покидьок Норвел не розповідали нам про походження цього будинку. Можливо, все взаємопов'язано більше, ніж ми думали, але це не значить, що ми маємо ламати голову ще й над цією загадкою.

— Ти маєш рацію. У нас є певне завдання. Вирішувати чергову головоломку я не маю ні сил, ні бажання. — Ден важко видихнув і підійшов до дверей. Він правда не хотів більше шукати ніяких відповідей. Хіба не цим він займався увесь час до зустрічі з Жаклін? Постійні пошуки вже добряче набили оскому, тому хотілося просто виконати це бісове завдання пророцтва і дозволити бодай близьким людям повернутися додому.

Один сильний поштовх — і двері неохоче піддалися. Як не дивно, вони не були замкнуті й відчинилися, не видавши жодного звуку, ніби давно чекали на них у гості. Всупереч очікуванням не побачити нічого, крім темряви, на підлітків чекало несподіване відкриття. Фіолетові сутінки невідомого походження, до яких вони вже встигли звикнути на вулиці, чітко відтіняли нутрощі особняка, дозволяючи без ліхтарика розглянути кожну деталь. Будь-який елемент, починаючи від старовинного дизайну і закінчуючи різноманітними архаїчними меблями, надовго притягував погляд і вражав своєю красою та історичною цінністю.

Перед ними розкинувся неймовірних розмірів зал, який навіть здалеку вражав незліченною кількістю коридорів, вікон та дверей у невідомому напрямку. Він ніби погрожував своєю заплутаністю і багатоликістю, натякаючи на те, що пошуки кристала займуть чимало часу. Висока округла стеля підтримувалася колонами та статуями готичної та горянської символіки. Підлога була викладена плитами з темного каменю, блиск якого давно приховав товстенний наліт пилу. Біля оформлених ліпленням стін красувалися колись вишукані меблі, обтягнуті дорогими тканинами, які, на жаль, потьмяніли від часу і подекуди були також забруднені кров'ю. Окрему увагу привертали комоди з витонченим різьбленням, старовинні серванти з кришталевим посудом усередині, високі дубові стільці та крісла в кожному кутку. Картини на стінах, на щастя, не зображали сцен тортур та вбивств, як у правому крилі, але обличчя лицарів і дам на них здавалися трохи примарними, наче малювалися з мертвих людей.

Особливою вишуканістю відрізнялися сходи на другий поверх, які майже не змінилися під натиском часу. Прикрашені витонченими балясинами та світильниками у формі змій, вони виглядали майже новими, якби не бруд та пристойний шар павутиння. По обидва боки від сходів чорніли два вузьких коридори в невідомість, вхід до яких був частково прикритий важкими, місцями подертими шторами. Якщо ще й вони приховували безліч кімнат, то до наступних поверхів вони дістануться явно не сьогодні.

Друзі мовчки застигли більше ніж на хвилину, захоплено розглядаючи кожен закуток приміщення. Прямо по центру зали під товщою павутиння покоїлася розбита кришталева люстра, уламки якої поблискували навіть у віддалених місцях. Під нею також виднілися сліди засохлої крові, ніби час не мав над ними влади. На щастя, рештків людини, кого ця ваза прибила, впавши зі стелі, вони не помітили.

— Чорт забирай! Норвел з таким захопленням розповідав про це місце, що я була впевнена, що тут хоча б прибрано,— обурилися Еріка, проганяючи частинки пилу перед очима.

— Він же сюди як на екскурсії ходить, щоб насолодитися видовищем колись скоєних вбивств. Навіщо йому тут прибиратись. — Ден засвітив ліхтарик. — Хоча, якщо чесно, я теж очікував, що перший поверх виглядатиме трохи чистішим.

— Якщо тут все настільки в занепаді, то не уявляю, що там на наступних поверхах. — Максим потер ніс і голосно чхнув, почувши власну луну звідкись зверху.

— Якщо тут стільки крові, то де ж трупи, — наляканим голосом відізвався Боря. Він вкрай рідко демонстрував переляк, чим відразу ж привернув здивовані погляди. — А-а-а, я ж вам не казав? До жаху боюся привидів.

— Чого? — Ден не зміг стримати посмішки. — Ти не злякався величезної змії, яка тягла тебе на дно. Привиди в порівнянні з нею — лише жалюгідні згустки енергії, які тільки лякати й можуть. Та й взагалі — їх не існує.

— Як сказати. Подібні замки практично завжди мають погану славу. Особливо знаючи, що тут відбувалося... — Борю, мабуть, його слова зовсім не заспокоїли.

— Не знаю. Після потворних монстрів, з якими нам доводилося мати справу, не думаю, що щось може налякати нас сильніше. — Максим не чекав, поки інші зберуться з духом, щоб увійти всередину.

— Навіть іншилот? — надіслала йому грайливу посмішку Еріка. І все-таки Дену не здалося — вона фліртує з Максимом, причому навіть не намагається це приховати.

— Не знаю такого,— не розгубився Макс. — Та й не збираюся вірити цьому казкарю. Спеціально придумав, мабуть, знаючи, що ми тут пошуки вестимемо.

— Я б не була в цьому настільки впевнена, — тихо і як ніколи серйозно відзначила Ксюша. Ден відразу ж спрямував на неї здивований погляд. Здавалося, Ксю не з тих, хто віритиме подібним байкам.

— Не стверджую напевно, але на горищі явно щось є, — додала вона, помітивши його шок. — Я бачила чорну тінь в одному з вікон на горищі. Вона стежила за нами ще коли ми йшли до правого крила. Але, можливо, це було щось інше.

— Не думаю. Норвел, звичайно, прекрасний оратор і досить талановитий оповідач, але явно не брехун. Особливо, коли поруч Нуара. — Ден замовк, побачивши напругу Ксю. Напевне, краще при подрузі називати її Енджел.

— Як би там не було, зрозуміємо згодом. Я б не гаяв час на припущення. — Максим уже завзято нишпорив ліхтариком по пильних кутах зали. Ден кивнув Ксюші та Марині, щоб трималися поряд, і теж зробив крок всередину. У ніздрі одразу ж врізався затхлий запах вогкості та плісняви впереміш з чимось незрозумілим.

— Ти щось відчуваєш? Хоча б якусь підказку, де шукати кристал? — Максим був сповнений ентузіазму. Очевидно, йому не терпілося якнайшвидше розпочати пошуки. Ден же після розмови з Нуарою відчував себе настільки морально розбитим, що не проти б відсидітися в одній із кімнат і навести лад у власній голові.

— Ні. Енергетика кристала скрізь однакова. Він точно в замку — це очевидно. Але де холодно, а де жарко, я не підкажу. — Ден важко зітхнув, ще раз окинувши поглядом приміщення. Ставало дурно від думки, що пошуки можуть зайняти не один день. Замок виявився ще більш неосяжним усередині, ніж здавався зовні. Навіть при загальному аналізі в очі кидалися коридори та чимала кількість зачинених дверей, що таїли свої секрети. Особняк, ймовірно, спеціально був побудований як лабіринт, щоб від нудьги не померти, блукаючи коридорами та нескінченними кімнатами. Цей висновок неабияк дратував і зарання втомлював, але виходу в них не було.

— Спершу оглянемо перший поверх, потім наступні, і так по черзі. Якщо вірити баті — та істота живе на верхніх поверхах, а значить на першому нам нічого не загрожує, — розпорядився Денис, кинувши швидкоплинний погляд вгору.

— Якщо Норвелу, звісно, не захочеться пограти з нами. Від цього мерзотника всього що завгодно очікувати можна. — Ксюша з побоюванням зазирнула в один із темних коридорів.

Ден промовчав, розуміючи, що вона як ніколи має рацію. Згадавши останній погляд батька, коли Нуара з ганьбою вигнала того із зали, його почав бити озноб. Якщо до цього моменту з Аллом хоча б можна було про щось домовитися, то після вчинку королеви, ймовірно, він готовий знищити весь світ.

Втім, розвивати уяву зараз не зовсім доречно. Потрібно якнайшвидше розпочати пошуки. Ден поки мало уявляв, що робитиме після того, як знайде кристал, але зволікати і згорати від сумнівів — явно не найкращий варіант. Особливо, знаючи, що вплив червоної ночі вже поширився за межі цього світу і торкнувся Землі. Вони мають поквапитися.

Спочатку вони обстежили центральну залу, яка, крім меблів, зберігала ще чимало всякої всячини, захованої в комодах і шафах. Максим, Еріка та Боря розпочали огляд із деяких закритих кімнат в коридорах, пообіцявши, що не відходитимуть далеко. Ден з Ксюшею та Мариною нишпорили по кутках центральної зали, час від часу натикаючись на розкидані речі колишніх мешканців. Судячи з явного безладу, складалося відчуття, що в останні дні навколо панувала загальна паніка. Також увагу Дена привернув невеликий затишний куточок прямо за сходами, де розташувався невеликий диван і маленький столик з глиняною вазою, в якій досі чорніли сухі стеблинки колишніх троянд. У прикрашеному гравюрою каміні мріло догоріле вугілля, крізь яке наполегливо пробивалося щось біле.

Ден сів навпочіпки, пірнув туди рукою і витягнув наполовину обгорілу фотографію. На ній позувала велика кількість людей з усміхненими обличчями на тлі осіннього лісу та замку вдалині. Посередині стояв сумнозвісний Норвел, обіймаючись з незнайомою вродливою дівчиною. Також недалеко від юнака Ден помітив Кайлу, яку знав по першій знайденій фотографії. Звичайно! Спочатку його ненависний татко спокусив одну дівчину, яку згодом убив, а потім переключився на її подругу. Мерзотник! Не дивно, що хтось особливо спостережливий жбурнув цей знімок у вогонь, збагнувши, хто стоїть за всіма бідами.

Ксюша у свою чергу обстежувала шафу з книгами, а Марина вже відкрила сервант з кришталевими вазами та посудом. Прямо в келиху вона знайшла золоті сережки з блискучим янтарним камінням. Показавши знахідку Ксю, Марина підійшла до дзеркала, яке було вкрите сірою від часу тканиною і, прибравши її, приклала сережку до вуха. Ден хотів дорікнути їй, як несподівано дівчина скрикнула і відскочила від дзеркала. Як ошпарена, вона одразу ж озирнулася за спину і покрутила головою, ніби побачила у відображенні щось страшне. Потім швидко повернула сережки на місце та відійшла подалі від серванта.

— Що трапилося? Ти щось побачила у дзеркалі? — запитав Ден, який спостерігав за цією сценою збоку. Марина лише заперечно похитала головою і опустила очі, ніби намагаючись щось приховати. Ден же вперто почав дивитись у той бік, побоюючись невидимої небезпеки. Поглянувши в дзеркало, він ніби відчув себе під прицілом невидимої зброї, тому поспішив знову накрити його тканиною.

— У вас усе добре? — до них підійшли Максим, Еріка та Боря.

— Так, а у вас?

— Ми заглянули у кілька кімнат у коридорі. У кожній такій кімнаті ще по троє дверей у невідомому напрямку. Ще ніколи такого не бачив. — Максим виглядав стривоженим і водночас заінтригованим. — Таке відчуття, що це справді лабіринт. Причому в кожній кімнаті є меблі та інше наповнення.

— Так, планування тут вкрай незвичне, — погодилася Еріка. — А ще я чула кроки на другому поверсі. Щось мені підказує, що цей кретин нам таки не брехав.

Раптом тривожну тишу розрізав звук спокійної лагідної музики. Друзі перестали дихати, дивлячись одне на одного шокованими очима. Хтось грав на піаніно на верхніх поверхах. Невідома мелодія ніжною луною відгукувалась у самотніх покоях особняка. Ось тільки у подібному місці вона нагадувала сцену з фільмів жахів, від якої стигла кров.