Глава 30. Чужий серед своїх

Знати, де знаходиться пастка — перший крок до того, щоб у неї не потрапити. Але що, якщо не буде ні сил, ні бажання її уникати?

Головою Ксю розуміла, що слідувати за спокусливими ароматами — смертельна помилка, але голодний мозок примудрявся знаходити сотні виправдань, щоб відгукнутися на можливе запрошення. Довгі години на одних бутербродах вже давалися взнаки і втомленому організму було начхати на будь-які докази розуму. Проте, незважаючи на всі «але», вона покірно йшла за шлейфом найсмачніших запахів й не робила жодних спроб зупинити інших.

Коли вони увійшли всередину приміщення, перед ними відразу ж відкрився довгий, занурений у напівтемряву коридор. Виконаний у готичному стилі, він вражав безліччю розкішних, але досить моторошних елементів, від яких волосся ставало дибки. На стінах висіли страшезні картини з зображенням вбивств і тортур, а в золотих свічниках у вигляді черепів мерехтіла велика кількість тонких незвичних свічок. Підлога була встелена червоним килимом з візерунком, що нагадував будову людського скелета в обрамленні, що дивно — бутонів троянд. Попереду виднілися широкі білі двері, прикрашені витонченою ліпниною у вигляді змій — справжній витвір мистецтва. Друзі швидко минули коридор і знову постукали, але, не отримавши відповіді, просто мовчки штовхнули двері.

Перед ними постала чергова прохідна кімната з кількома дверима з різних боків. Розташовані вони були в хаотичному порядку, ніби спеціально прагнучи заплутати і відвести незрозуміло куди. З протилежного боку знаходились сходи на другий поверх, звідки, ймовірно, й долинали смачні аромати.

Підлітки, обмінявшись стривоженими поглядами, вирішили піднятися туди. Поки що складалося враження, що потрапили вони в звичайнісінький багатий будинок з досить своєрідним і лякаючим інтер'єром, але точно не в старовинний занедбаний особняк. Хоча Ксю здогадувалася, що ліве та праве крило замку — як дві різні паралелі, які не варто порівнювати одне з одним.

На другому поверсі перед ними відразу ж відкрився невеликий, але досить вишуканий зал з антикварними меблями, обшитими червоним оксамитом, ліпниною у вигляді черепів та троянд на стінах та ідентичними моторошними картинами. На протилежному боці — чергові зачинені двері, що вели бозна-куди. Безліч мерехтливих свічок створювали атмосферу шику, таємничості і навіть своєрідної романтики. На підлозі у вазонах пишніла величезна кількість різнобарвних квітів — очевидно, земних, хоч і досить рідкісних видів. Ну, і що найпривабливіше — по центру стояв вишукано накритий стіл з розмаїтими стравами на будь-який смак: м'ясом, салатами, випічкою, млинцями і навіть ролами — знайомою людською їжею, за якою вони всі так сильно встигли скучити. Деякі страви ще парували, ніби їх ось-ось приготували і винесли. Шість стільців, шість тарілок, шість виделок з ножами та стільки ж кришталевих келихів запрошували приєднатися до трапези. Хтось явно очікував саме їх у гості, приготувавши те, від чого їм важко буде відмовитися. По центру також стояло два вишуканих королівських крісла, дві золоті тарілки з такими ж приборами і два золотих келихи — ніби місця для наречених. Інтуїція підказувала Ксю, що, ймовірно, в їхній ролі будуть саме Норвел та Енджел.

— Є тут хто? — голосно гукнув Ден, старанно прислухаючись до будь-яких звуків довкола. Нічого. Лише мертва зловісна тиша, що зрадницьки підкреслювала стукіт переляканих сердець і відлуння його голосу десь у далеких покоях замку.

— І щоб це означало? — насупився Максим, жадібно розглядаючи привабливі пахучі страви.

— Нічого доброго. Достатньо подивитися на картини, щоб зрозуміти, що нічого хорошого чекати не варто, — спробувала схопитися за здоровий глузд Еріка.

— Напевне. Але змушений зізнатися, що ще трохи, і моя витримка піде коту під хвіст. — Боря присів на стілець і підпер обличчя долонями, дивлячись на їжу сумним поглядом.

— Очевидно, це пастка. Норвел спеціально тут це розставив, щоб, коли ми наїмося, подивитися, як будемо різати дуба. — Ксюша щосили намагалася зберігати витримку.

— Я теж схиляюся до думки, що їжу могли отруїти, — погодився Максим. — І буде дурістю з нашого боку, як та наживка, клюнути на гачок.

— Що ж, існує лише один метод перевірити правильність ваших висновків,— цілком серйозно відгукнувся Ден і рішуче схопив запечену курячу ніжку.

— Ти що, ідіот? — Ксюша хотіла відібрати в нього їжу, але він встиг ухилитися і відкусити пристойний шматок. — Виплюнь зараз же!

— Розслабся, крихітко. — Прихопивши ще й млинець, він відійшов від неї якомога далі. — Мені не вперше помирати, тож якщо що — я готовий пожертвувати своїм життям заради ситості друзів. Але ж смачно, чорт забирай!

Ден настільки захопився, що сів на стілець і почав з апетитом поїдати все, що бачив.

— От же ж придурок! Душу готовий продати за шматок м'яса, чи що? — Ксюша з жахом спостерігала за його трапезою, чекаючи найгіршого.

— Та я б і сам продав, чого вже нарікати. — Боря мало не плакав, не в силах відвести погляд від запечених ребер з картоплею.

— Гей! Ти не захоплюйся занадто! Нам залиш, балда, — пригрозила йому пальцем Еріка, яка теж починала втрачати терпіння. — Якщо, звісно, не подавишся черговим шматком.

Ден, втім, уже не думав про можливу небезпеку, з явним задоволенням смакуючи різноманітні страви. Ксюші хотілося йому перешкодити, але, щоправда, від його щасливого вигляду на душі ставало по-справжньому тепло. Він так довго був напружений і занурений у депресію та стрес, що подібне відволікання для нього просто необхідне, щоби пригадати радості життя.

Раптом Денис схопився за горло, витріщив очі та почав кашляти, ніби йому бракувало повітря.

— Ден!

Перш ніж Ксю встигла кинутися до нього, він миттю змінився в обличчі та вибухнув гримким сміхом. От вже ж балда! Типовий Ден два місяці тому — її щасливий, безтурботний друг, за яким вона так сильно встигла скучити.

— Тупий та старий жарт, чувак, — ледве стримував посмішку Макс. — Якби ти не утнув нічого подібного, я вже подумав би, що втратив найкращого друга.

— Навіть якщо я зараз відкину ласти — кілька хвилин щастя того варті, знаєш! Але вам раджу трохи зачекати, щоб вже напевно. Обіцяю все не зжерти. — Очі Дена спалахнули ще більше, коли на столі він помітив тарілку салату з морепродуктами. — О, улюблена їжа Ксю! Я тобі цю тарілку залишу, мала. Одну ложечку тільки спробую, щоб знати, чи не отруєно.

— Дивись не подавись, придурок! — насупилась Ксю, трохи заспокоївшись. Втім, Ден завжди турбувався про неї, ще до прибуття у цей світ. Досконало знав усе, що вона полюбляє і постійно приносив улюблені ласощі, щоб підняти настрій. Завжди був дбайливим та уважним до її потреб, а вона сприймала це, як належне. Зараз перед нею сидів колишній Ден — усміхнений, безтурботний, радісний, як і раніше турботливий та знаючий про неї все. І хоча нещодавно вони трохи посварилися, але, чорт забирай, хіба можна на нього довго злитися?

— Якщо чесно, я не думаю, що нас затіяли травити. Це було б надто банально та нецікаво. Не в дусі цього мерзотника Норвела, — нарешті зробила висновок Еріка, явно не витримуючи натиск спокуси. — Та й, думаю, якби їжа була отруєна, Ден би вже дуба врізав. Тож...

Вона відштовхнула руку переляканого Макса, який просив її трохи почекати, і взяла найближчу закуску. Після неї більше ніхто не мав бажання стримуватися. Голод та спокусливі аромати настільки приспали колишню пильність і обережність, що в них просто не було сил чинити опір. За кілька хвилин до Еріки та Дена приєдналися всі, з апетитом поглинаючи частування. Ксюша з задоволенням пробувала як нові, так і добре знайомі страви й дивувалася своїй нікчемній силі волі. Невже у такій ситуації вони стали рабами голоду, відключивши будь-яку обережність? І як могли до такого дійти?

Через півгодини після початку трапези старовинний годинник на стіні продзвенів дванадцять разів. Звісно! Час все ще існував, незважаючи на те, що ніч та день тепер стали одним цілим. Швидше за все, настала саме опівніч, і чомусь це усвідомлення навело на Ксюшу тривогу. Серце здавило в дивному передчутті, а ще через кілька хвилин центральні двері відчинилися і до них увійшли Алл Норвел і Нуара. Костя, одягнений у костюм офіціанта, люб'язно пропустив їх усередину, а сам поклав на стіл дві пляшки з вином. Марину, яка хотіла з вереском кинутися йому на шию, зупинив одним лише жестом і поглядом з підкресленою холодністю.

Втім, усі були настільки шоковані несподіваною зустріччю, що не могли стримати емоції. З Костею все в порядку — це, безумовно, плюс. Але чому він так покірно прислуговує їм і навіть не дивиться у їхній бік? І чому Алл і Нуара увійшли до них, так ніжно обіймаючи одне одного, ніби закохана пара?

Ксю встигла помітити неоднозначну реакцію Дена на цих двох за секунду до того, як його обличчя набуло абсолютної неупередженості. Як і швидкий, напружений погляд Нуари у його бік. Чи означало це, що королева залишила його у спокої зі своїми так званими почуттями? Чи це гра така?

— Ласкаво просимо до наших володінь, панове! Бачу, ви вже встигли скуштувати ці неперевершені страви? — Норвел дбайливо відсунув крісло, запрошуючи Нуару зайняти одне з королівських крісел. Та послала йому ніжний погляд і присіла, з привітністю подивившись на кожного з підлітків, окрім Дена. Начебто його для неї не існувало.

— Ну ж бо, хлопче! Налий усім італійське Бароло! Не змушуй гостей чекати, — знову розпорядився Норвел, кинувши на Костю вимогливий погляд. Той одразу ж покірно кивнув та почав тремтячою рукою відкривати пляшку. Ксюша під столом схопила за лікоть Дена, що сидів поруч, благаючи його зберігати спокій. Він був близький до того, щоб зірватися з місця і запустити в Алла одну з тарілок.

— Бачу, ви оцінили нашу дбайливу турботу про вас, панове? Я сьогодні ж переміщався на Землю, щоб дістати вам те, що вам, безсумнівно, сподобається! Пригощайтеся, любі, не соромтеся! — Норвел зараз нагадував справжнього джентльмена, що зійшов зі сторінок історичних романів. Увесь його зовнішній вигляд відображав шляхетність, стриманість та галантність, без натяку на будь-яку ворожість.

— Що це означає? — холодно запитав Ден, подивившись спочатку на Костю, який наливав їм вино, а потім на Норвела.

— Я знайшов для твого друга нову роботу. Тепер він не лише наш офіціант, сторож і прибиральник, а й мій вірний пес. — Норвел кивнув головою і Костя покірно підійшов до нього, схиливши голову. — Завжди мріяв про домашню тваринку, але таку, щоб усе розуміла і легко піддавалася дресируванню. За хорошу поведінку я забезпечу йому не лише гарантію виживання після закінчення дуелі, а й почесну роль домашнього улюбленця до кінця життя! Чудово, чи не так?

— А не пішов би ти до біса, мерзотнику? — очікувано розлютився Ден, але знову був зупинений Ксюшею. Вона розуміла, що не варто навіть на мить відпускати його рукав, інакше це може призвести до сумних наслідків.

— Хіба це так погано, Алане? — втрутилась Нуара, лише на мить удостоївши Дена неоднозначним поглядом. Ксюші було дивно спостерігати її незрозумілу упередженість до нього. — Домашні улюбленці завжди поряд зі своїми господарями, вони мають найкраще харчування та догляд, з ними навіть граються та ведуть розмови, коли нудно. Це не раби, які мають виконувати найбруднішу роботу. У вашого друга може бути гарне життя. Ну, а якщо погодитеся на наші умови, то взагалі можете стати нашими друзями з відповідним відношенням.

— Хіба ти ще не второпала, що зі мною немає сенсу про щось домовлятися? Я не прийму жодних умов, тим більше від вас обох! — Ден обпалив Нуару злим поглядом.

— Я б не радила приймати поспішних рішень. Особливо зараз, коли ви у ролі гостей і вам надано найтепліший прийом. — Вона посміхнулася йому недоброю усмішкою, явно натякаючи на погані наслідки.

— Ви вважаєте, що можете підкупити нас їжею? — Еріка відкинулася на спинку стільця, поглядаючи на Нуару та Алла зарозумілим поглядом.

— Неправильна постановка питання, маленька! Ти повинна була запитати: чим ми зобов’язані такою честю? — поправив її Норвел і чарівно посміхнувся.

— Йди до біса, козел! Ще слів я до тебе не підбирала! — Еріка без крихти сумніву показала йому непристойний жест. Максим схопив її за кисть, наказавши поглядом заспокоїтися.

— Ну? І чим ми зобов’язані такою честю? — повторив за ним Максим, поглядом вказуючи на стіл. І як у нього вистачає витримки зберігати такий спокій?

— О-о-о, ну це вже інша розмова, хлопчику. Бачу, що ти, як і твій товариш, добре піддаєшся дресируванню, а це вже суттєве зрушення на загальну користь. Пропоную за це випити. — Норвел прихильно кивнув Максимові і підняв келих. Нуара, яка весь час сиділа поруч і дозволяла йому обіймати себе за талію, прихильно посміхнулася і взяла свій бокал. Цокнувшись одне з одним, ці двоє неквапом випили вино до дна і обмінялися пристрасними поглядами, тоді як інші ні до чого так і не торкнулися. Максим аж почервонів від злості, але, на щастя, йому вистачило розуму тримати себе в руках.

Ксю звернула увагу на Костю, який беззаперечно виконував накази цих двох, навіть не думаючи показувати не лише страх і невдоволення, а й незгоду з такою участю. Чи міг він стати жертвою гіпнозу? Навряд, з огляду на цілком ясний погляд і рідкісні, але сповнені ніжності та занепокоєння погляди на Марину. Та й на інших він дивився з явною дружелюбністю і турботою, ніби намагаючись переконати, що все буде гаразд.

— Ближче до суті. Навіщо цей бенкет під час чуми? Розраховуєте, що я зміню своє рішення? — Дену, мабуть, не терпілося дізнатися, що, власне, відбувається.

— Твоя зарозумілість мене вражає! Забув, що ще маєш друзів? — Алл підняв праву брову у щирому подиві. — Чи їм ти не даєш права приймати рішення? На правах повелителя записав їх у список рабів?

— Наше рішення таке ж саме, як у Дена! І воно не зміниться, щоб не сталося. Ми вже давно все вирішили, і немає сенсу обговорювати це знову, — рішуче заявила Ксюша, поки Ден не встиг ще випустити пару.

— Ти впевнена, моя люба? Ваш вибір — це смерть повелителя у справедливій дуелі? Ви цього бажаєте? Чи досі вважаєте, що він здатний змагатися зі мною, навіть не маючи сили найслабшого горянина? — випивши ковток вина, промуркотіла Нуара.

— Щось рано ви його ховати надумали. Недооцінювати ворога — головна помилка на війні, хіба не чули? — Еріка недбало відкусила шматок м'яса, намагаючись надати собі максимально розслабленого вигляду.

— У мене було достатньо часу, щоб поспостерігати за Аланом і зробити для себе певні висновки, — зневажливо відрізала Нуара, так і не удостоївши Дена поглядом. — Тож можу з упевненістю заявити, що мої думки та почуття щодо нього докорінно змінилися. На жаль, навичок володіння мечем та деяких талантів, що відрізняють його від інших напівкровок, явно недостатньо для участі у такій битві. Тепер він мені не тільки не цікавий, а й не потрібний від слова зовсім. За весь цей час він не показав жодних здібностей повелителя. А після сутички з павуками все стало на свої місця. Він не зміг врятувати свого товариша, і тільки завдяки нашій так званій доброті цей хлопчина все ще живий. Очевидно лише одне — раніше я переоцінила Алана, приписавши йому якості та здібності, яких не існувало. Тепер у мене нарешті відкрилися очі. І я дуже сподіваюся, що і ви всі рано чи пізно зрозумієте, що він не має жодних шансів на перемогу.

На кілька секунд запанувала тиша. Норвел прийшов у небувале захоплення від слів своєї покровительки і, повернувши її за шию, пристрасно поцілував у губи. Нуара не чинила опір. Навпаки, більше ніж на хвилину ці двоє забули про існування навколишнього світу.

Ксюша не могла повірити власним вухам та очам. Чи могло це означати, що почуття королеви до Дена минули? Чи, можливо, це чергова маніпуляція, щоб навіяти йому страх і почуття нікчемності? Ксю відразу зиркнула на друга, щоб простежити за його реакцією. Його обличчя як і раніше зберігало холодність та байдужість, хоча на мить здалося, що він здивований і спантеличений такою заявою.

— Отже, тепер лише дуель? І жодних інших пропозицій? — нарешті спокійно запитав він, почекавши, поки ці двоє знайдуть сили відірватися одне від одного.

— Ну чому ж, синку? Якщо ти зробиш правильний вибір, віддавши нам владу над кристалом, то зможеш стати моїм вірним помічником. Так само, як і твої друзі, — задоволено відповів Норвел замість Нуари. — Вам усім буде дароване життя. І ось це, — він жестом показав на страви, — буде на ваших столах щодня. А ще, звісно ж, ми гарантуємо абсолютну безпеку вашим рідним. У вас є ще шанс повернути ситуацію на вашу ж користь, любі, відкинувши всі ці дурні, шляхетні цілі щодо порятунку Землі.

— І знову ж та сама пропозиція, приправлена трохи іншими словами,— втомлено зітхнув Ден. — Може вже зміните обидва платівки? Чи мені варто підкріпити свою відмову підписом?

— І знову ти говориш лише про себе, синку. Друзям право голосу, як я розумію, ти не надав? — Норвел відчував явну перевагу. Втім, його слова таки справили ефект на Дениса, і він розгублено озирнувся на інших.

— Усі вже давно прийняли спільне рішення. Ми будемо з Деном до кінця, незалежно від того, які в нього шанси. Особисто я вірю, що добро обов'язково переможе зло. Інакше не було б жодних виборів повелителя ще до його народження та стільки років очікування. Та й ви просто не знаєте мого найкращого друга! Він гори зверне, щоб досягти своєї мети. Адже він ніколи не опускав руки! — Полум'яна промова Максима справила чималий вплив на Дена. Він подивився на товариша майже закоханими очима, ніби ладен був задушити того в обіймах. Решта доповнила його слова кивками голови та позитивними вигуками. Навіть Костя знайшов слушну нагоду швидко підморгнути Дену, ніби запевняючи того в підтримці.

— Яка зворушлива промова! Я навіть мало не заплакав. — Алл одразу змахнув неіснуючу сльозу. — От тільки ви впевнені, що всім із вашої команди можна беззастережно довіряти? Що, якщо серед вас зачаївся зрадник?

— Ніхто не без гріха. Але навіть якщо й були серед нас непорозуміння — це вже в минулому. Люди, на відміну від таких, як ви, вміють визнавати власні помилки. — У голосі Макса пролунали нотки провини.

— Наївна мила дитина. — Норвел похитав головою, скрививши обличчя в співчутливій гримасі. — Я натякаю не на ваші сутички, а на реального зрадника, який з самого початку був разом з вами. Чи впевнені, що серед вас немає вовка в овечій шкурі?

— Замовкни вже, помилка природи! — знову обурився Ден, але незважаючи на його реакцію, всі перекинулися стривоженими поглядами. Коли фокус уваги перемістився на Еріку, вона не змогла приховати образи:

— Що, знову на мене всіх собак спустити готові? Ну так давайте, чого ж мовчите!

— Ще б ми прислухалися до слів якогось виродка! — одразу ж зупинив її Ден. — Ти давно вже одна з нас. І нехай у тебе досі є свої темні секрети, але в твоїх теперішніх мотивах я не маю жодних сумнівів.

— Повністю підтримую, — охоче погодився Максим, підморгнувши Еріці. — Ти вже не раз рятувала наші дупи, навіть коли був зручний шанс когось здихатися. Та й твої гарні якості ми давно вже встигли помітити, навіть якщо ти не поспішала їх демонструвати. Ти одна з нас, Еріко.

— Ми впевнені в кожній людині з нашої команди, — доповнила його слова Ксюша, явно не розуміючи, до чого хилить Алл цим раптовим наговором. — І так. Ми всі будемо з Деном до кінця. Так що ваші старання підкупити й обдурити нас не мають жодного сенсу.

— Такі юні, наївні та казково сліпі! Невже за стільки часу нічого не помітили? Що ж, тим цікавіше буде подивитися на ваші вражені обличчя, коли правда нарешті розкриється. — Алл махнув рукою, ніби не бажаючи витрачати час на переконування. Ксюшу охопила дивна, незрозуміла тривога. Чому так уперто здається, що він не бреше?

Оглянувши ще раз кожного з друзів, включаючи Костю, вона не виявила жодної тіні якоїсь підозрілості, замішання чи невпевненості. Абсолютно всі були наче відкриті, добре вивчені, хороші книги, які апріорі не можуть нести якийсь поганий намір чи таємний контекст.

— Я так розумію, це ваша остаточна відповідь? — нарешті втрутилася у розмову Енджел. Майже увесь час вона без цікавості колупала салат виделкою та перебирала пальцями оборку своєї сукні.

— Саме так! Я прийшов сюди, щоб знайти кристал і зійтись з тобою в чесному поєдинку. Може, вже не будемо затягувати? — Ден, у свою чергу, вперто намагався упіймати її погляд, але Нуара продовжувала вивчати очима вміст свого келиха.

— Не хвилюйся. Все відбудеться незабаром, згідно з задуманим планом. Приготування до ефіру майже закінчено, залишилися тільки деякі незначні деталі. Але, перш ніж дуель відбудеться, вам дійсно потрібно знайти кристал. Повелитель повинен отримати від нього так званий дозвіл на дуель і зняти з себе тимчасово дароване безсмертя. Тільки тоді можна буде розпочинати цей легендарний поєдинок, який назавжди змінить долю наших планет.

— Тоді навіщо зволікати? Скажи мені, де він, і я готовий укласти з ним угоду зараз же!

— Хіба повелитель не здатен відчувати енергію кристала, яка сама приведе його до свого місцезнаходження? — з усмішкою перепитав Норвел, ніби намагаючись принизити гідність Дена.

— Я відчуваю його енергію надто сильно, але вона скрізь однакова. Визначити, де саме він знаходиться у цих хоромах, я поки що не можу. Чи ви самі заховали його куди подалі, щоб відтягнути час? — Ден продовжував втрачати терпіння та виходити з себе.

— Нестерпне хлопчисько! Ненавиджу тебе, — тихо прошипіла Нуара, насилу стримуючи гнів. І що її так несподівано розлютило? Те, що Ден не реагує на її сцени кохання з Норвелом, чи те, що, як і раніше, стоїть на своєму? — Так сталося, що останнім часом кристал складно контролювати. Навіть моєї сили недостатньо, щоб уловити його точне місцезнаходження або якось на нього вплинути. Він постійно змінює енергетику і встежити за ним просто неможливо. Але відомо одне — він знаходиться десь у замку, у його лівому крилі.

— Тільки існує одна маленька проблемка, — продовжив за Нуарою Норвел, спостерігаючи, як Костя наповнює келихи новою порцією вина. — Ліве крило не таке вже безпечне, яким може здатися на перший погляд. Навіть якби пані попросила мене вас супроводжувати — я б нізащо не погодився! Моторошно якось, уявляєте...

— Та що ти пил в очі пускаєш?! Сил замало, щоб знешкодити якогось монстра? — Еріка не повірила власним вухам, як втім, і всі інші.

— Ох, мої любі, перепрошую, що не ввів вас спочатку в курс справи. Бачу, ви ще мало знайомі з місцем, у яке потрапили. Що ж, так і бути... Розповім вам одну загадкову історію, від якої навіть у мене кров холоне у жилах. Влаштовуйтесь зручніше, з'їжте щось для заспокоєння нервів та мерщій слухати!

Він залпом випив келих вина, силою енергії створив вогник і запалив свою пошарпану старомодну трубку. А потім, відкинувшись на сидіння, почав свою докладну, моторошну, сповнену таємниць розповідь.