Глава 27. Угода

Часом у житті настає момент, коли жодні плани, стратегії та домисли просто не мають сенсу. Несподіванка застає зненацька, небезпека дихає прямо в обличчя, а будь-яка секунда зволікання може виявитися фатальною і навіть коштувати життя. Зазвичай саме в таких обставинах людина краще дізнається, на що здатна, керована інстинктом самозбереження і страхом за близьких.

Ден використовував усі свої дивовижні здібності, щоб знищити супротивників та врятувати товариша. Павуки наступали зусібіч і єдине, що йому залишалося — атака у відповідь. Швидкість рухів здавалася неймовірною, а цілі розмивалися перед очима, перетворившись на чорні аморфні плями. Він ніби проходив якийсь надскладний рівень у комп'ютерній грі, де єдине завдання полягало в тому, щоб знешкодити якнайбільше противників. Ден просто знищував павуків на своєму шляху, намагаючись очистити дорогу до Кості. Товариш, що був тісно закутаний у білий кокон і висів униз головою, більше не подавав ознак життя. Здавалося, він навіть не дихав, а безкровний землистий відтінок його шкіри лякав до божевілля.

Розуміючи, що кількість павуків тільки збільшується, а спроби позбутися їх мають зворотний ефект, Ден усвідомив, що боротьбою нічого не досягне. Щоб не марнувати дорогоцінного часу, він кинувся прямо в гущавину цих огидних істот, покладаючись лише на свої не до кінця вивченні здібності. Павуки ж
зосередились на Кості та почали атакувати дерево з пійманою жертвою, спускаючись гілками і тонкими нитками павутиння. Крім того, Ден помітив, як вбиті ним павуки дивним чином зцілюються, відрощуючи відірвані частини тіла. Це було настільки неприродно, що він впав у стан ступору, не розуміючи, як чинити опір.

Денис зробив стрибок і, відбившись від чергових тварюк, ухопився руками за нижні гілки. Вони добряче прогнулись під вагою його тіла, а на голову відразу ж впало кілька павуків. Ден з огидою струсив їх із себе і підтягнувся на руках, намагаючись забратися вище. Незабаром його зусилля мали успіх, і він опинився за метр над поверхнею землі. Шматки павутиння постійно майоріли перед очима, а тонкі гілки дряпали шкіру, але Ден впевнено вибирався вище. Костя висів майже на верхівці дерева і все більше нагадував мерця.

Помітивши, що його тіло, одяг і волосся вкрилися липкою масою, Ден з жахом усвідомив, що поводиться, як дурна жертва, що йде в лігво монстра. Нитки намагалися зв'язати його і позбавити можливості рухатися, але Дену вдавалося поки їх розривати. Незабаром він дістався Кості і за допомогою меча почав звільняти його від павутиння. На щастя, товариш був ще живий, але кожен подих давався йому важко.

Раптом увагу Дена відвернула велика чорна істота на сусідній гілці. Повернувши голову, він одразу ж жахнувся від побаченого: до них повз павук розміром не менше нього самого. Такого потворного велетенського монстра він не бачив у жодному фільмі жахів. Ймовірно, це була матка, що породила всіх цих істот і вирішила першою поласувати здобиччю.

Не встиг Ден направити на неї меч, як павучиха щось виплюнула йому прямо в обличчя. Огидна маса відразу ж обтягнула його шию, заліпивши очі, вуха і рот. Ден намагався відірвати її від шкіри, але будь-які спроби виявилися марними — він не міг ні дихати, ні чути, ні бачити нічого довкола. Темрява перед очима почала досягати мозку, намагаючись втягнути його в самозабуття, а відсутність кисню вмить позбавила всіх сил і чіткого розуміння, що відбувається.

Ден не помітив, як зірвався з дерева і полетів униз, боляче вдарившись спиною об землю. Сила удару відразу вибила з грудей усе повітря, а реальність на мить помутніла. Прийшов до тями він тільки після того, як здатність дихати повернулася, а липка матерія якимось дивом відокремилася від його обличчя. Розплющивши туманні очі, він побачив стривожене обличчя Ксюші:

— Ти живий?

— Де Костя? — перебив її Ден, намагаючись підвестися на ноги.

— Максим поліз на дерево. Інші відбиваються від павуків. — Ксюша стривожено подивилася вбік і відразу здригнулася, схопившись за груди. — О, ні! Сила... Здається, вона знову зникла.

— Звичайно! Адже мені вже нічого не загрожує. Прокляття! — Ден намагався якнайшвидше віддихатися і повернутися за Костею. Було прикро, що стільки зусиль виявилися марними, і в результаті він так нічого й не зробив, зазнавши жахливої поразки. Що, якщо його товариш уже мертвий?

— Забирайтеся звідси! Без сили ви нічого не зможете вдіяти! Я сам його витягну!

— Ден... — Голос Ксюші раптово зірвався, а її очі розширилися від жаху, дивлячись кудись йому за спину. Він миттю озирнувся і застиг від несподіванки: за кілька кроків від них, просто посеред лісу, сидів на м'якому кріслі ніхто інший, як Алл Норвел і недбало жував попкорн. Виглядав він як звичайнісінький глядач у кінотеатрі, за винятком того, що фільм, мабуть, створив для нього Ден та його товариші.

— Ох, не варто відволікатися на такому відповідальному моменті! Це виглядало вельми цікаво, — навіть трохи засмутився Норвел, помітивши, що Ден впав у стан шоку, побачивши його. — Кульмінація вже близько, синку. Не зважай на мою скромну персону. Я просто не міг пропустити таке видовище.

— Якого біса ти взагалі тут робиш? — Ден хватонув меч і тут же схопився на ноги, на мить забувши про Костю.

— Ти ставиш це питання мені — багаторічному власнику маєтку Райлі? — щиро здивувався Алл. — Я лише прогулювався неподалік, а тут така сцена розігралася! Хіба міг я пропустити подібне видовище?

— Досить мені пил в очі пускати! Давай зізнавайся, що ти тут забув! — Ден на рівні підсвідомості відчував, що йому брешуть, хоча виправдання Алла були цілком у його дусі.

— У тебе є час на розмову, коли дружка твого ось-ось зжере павучиха? Це прямо по-батьківському — молодець! — Норвел закинув одну ногу на іншу та відкинувся на спинку крісла, продовжуючи поїдати попкорн. Цікаво, їх він теж створив за допомогою енергії?

Втім, зараз Алл мав рацію, тому Ден вирішив залишити розбірки з ним на потім. Кивком голови наказавши Ксю та іншим відступити, він знову кинувся до клятого дерева. Поглянувши вгору, Ден виявив, що Костя, як і раніше, висить вниз головою, але кокон, що утримував його в полоні, був наполовину розірваний. Тепер друг принаймні мав можливість дихати і, судячи з усього, був ще живий. Та й сам кокон висів майже ні на чому, а значить, зусилля Дена не виявилися марними. Павучихи ніби й слід застиг, але Ден здогадувався, що вона причаїлася в очікуванні його наступного кроку.

Не втрачаючи більше ні секунди, Денис замахнувся і щосили запустив меч вгору до павутиння, що утримувало кокон. У своїй влучності він не мав сумнівів, тому вирішив стати так, щоби перехопити товариша на льоту і, наскільки можливо, пом'якшити його падіння. Завдяки своїм початковим спробам Ден зміг послабити павутиння, тому меч вмить перерізав матерію, і Костя нарешті полетів униз. От тільки землі, він, на жаль, так і не торкнувся.

Павучиха з'явилася немов нізвідки і перехопила Костю. Новий шар павутиння вмить обмотав нещасного хлопця, і тварюка зникла за деревами разом з ним. Ден голосно вилаявся і думав було кинутися слідом, але потрапив прямо в липку тягучу масу, яка утворила сітку, що перегороджувала шлях. Більш того, зусібіч усі виходи були перекриті павутинням, а павуки усіляких розмірів продовжували створювати нові й нові нитки.

Озирнувшись, Ден виявив, що друзі зникли з поля зору. Він стояв у тунелі з дерев і павутиння в оточенні повзаючих огидних істот. За кілька метрів від нього, як і раніше, сидів на кріслі Норвел, з цікавістю спостерігаючи за діями Дена. Його розслаблений вид серед дикої померлої природи, оповитою атмосферою жаху, виглядав немов сцена однієї з тих психоделічних картин, де намагаються поєднати несумісні речі у пошуках якогось таємного сенсу. При погляді на нього Дену починало здаватися, що він потрапив у справжнісіньку дурку.

— Ой, думаю, у тебе проблеми, — награно злякався Норвел, показуючи на павуків, які з кожною секундою сплітали все більше павутиння, ніби утворюючи пастку. Ден вирішив вдати, що не помічає зацікавленого татуся, намагаючись позбутися перешкоди за допомогою меча. Ось тільки з кожною секундою все більше здавалося, що його спроби марні, а число павуків продовжує невпинно зростати.

— Якщо чесно, я розчарований, — зітхнув Норвел, спостерігаючи за боротьбою Дена з павутинням. — Не думав, що повелитель виявиться таким слабаком. Вважаю, лорд Дайрон переоцінив тебе, не кажучи вже про пані.

— Який ще лорд Дайрон? — не витримав Ден, намагаючись не відволікатися від справи. Клапті павутиння летіли врізнобіч, а її залишки звисали з дерев напівпрозорою вуаллю, приховуючи будь-яку видимість.

— Його величність лорд Дайрон — попередній король Горана та наймогутніший горянин за всю історію. Саме він являється єдиною особистістю у всесвіті, якого боїться Нуара. І, чорт забирай, саме цей легендарний король вважає тебе найбільшою небезпекою не тільки для нас, а й для самої Нуари. — Норвел похитав головою, подивившись на Дена, як на комаху. — Абсурд, не інакше! Спостерігаючи, як ти вже годину пораєшся з павуками, нічого при цьому не зробивши, я все більше переконуюсь у твоїй жалюгідності. Сподіваюся, колись настане день, коли твоя вагомість зійде на нуль, і пані разом з його високістю усвідомлять, як сильно тебе переоцінили.

Поки Норвел не зраджував своїй любові тріпати язиком, Ден гарячково обмірковував план дій. Як не дивно, зараз його батько дійсно мав рацію — своїми спробами він лише посилює проблему, а не навпаки. Адже він не тільки втратив Костю, а й сам заплутався в липкій гидоті, якої стало так багато, що, здавалося, його самого зараз замотає в кокон.

— Ден! Костя! Ви де? — почулася вдалині слабка луна. Мабуть, друзі загубили його, як він загубив Костю і навіть самого себе. Павутина, що утворювалась зі швидкістю світла, змогла заплутати всіх, ставши майже непереборною перешкодою. Звісно, кликати на допомогу він не планував, адже його браслет, як і раніше, не видавав сигнал небезпеки, а отже його друзі так і не набули сили. Ден розумів, що боротися з павутинням — дурна ідея. Потрібно спочатку знищити тих, хто її невпинно створює. Але яким чином, чорт забирай?

— Що ж... Можливо твої цінні спостереження заспокоять дідугана та його дорогу доньку. На твоєму місці я б не втрачав жодної секунди, щоб їм про це повідомити. — Дену не терпілося якнайшвидше позбутися набридлого спостерігача. Його присутність пробуджувала хвилю гніву та агресії, які лише відволікали від пошуку рішення. Зараз у нього не було ні бажання, ні можливості обдумувати його слова і розмірковувати про результат дуелі. Одне він розумів точно — у Нуари непрості стосунки з батьком, який, швидше за все, не погоджується з її поглядами.

— Можливо, я тебе розчарую, але ні пані, ні його високість Дайрон не мають часу на подібні дріб'язкові розмови. Як бачиш, не завжди її думки забиті твоєю персоною, чому я надзвичайно радий. Їй треба підготуватися до битви і прямого ефіру, — всупереч своїй заяві, Алл зобразив невдоволення. — Тому до дуелі саме я буду твоїм головним наглядачем та навіть охоронцем. Пані переживала, щоб ніяка тварюка тебе випадково не зжерла, тому я тут.

— Що? Нуара більше не слідкує за мною? — Ден аж задихнувся від такої заяви. Якесь болюче дивне полегшення торкнулося його душі. Невже йому не потрібно так старанно контролювати свою поведінку?

— А в тебе манія величі, як подивлюся? Гадаєш, у неї немає важливіших справ, крім як опікати твою дупу? Оце зарозумілість, чорт забирай! Я був би не проти, щоб ти дав мені урок, як перестати себе відчувати шматком лайна. — Алл на секунду замислився, не в змозі контролювати хворобливу емоцію на обличчі. Очевидно, він озвучив щось особисте і досить травмувальне для нього, хоча Ден був здивований, що такий, як він, взагалі здатний на подібні почуття.

— Все ти правильно відчуваєш і не потребуєш уроків. Адже ти і є шматок лайна.

— Зухвалий засранець, як і я! Очікувано... Думаєш, якщо вона обрала тебе — значить маєш право поводитись, як майбутній король? Будь впевнений, що його сяйво лорд Дайрон не дозволить цьому статися. Єдине, що на тебе чекає — ганебна смерть і поїдання хробаками. Хоча маю сумніви, що від її атак від тебе взагалі хоч щось залишиться.

— Слухай, може, досить вправлятися у красномовстві? Ти або зроби щось, якщо такий крутий, або забирайся під три чорти! Немає в мене часу вислуховувати твою балаканину! — Ден втрачав терпіння. Перед очима малювались сцени страшної смерті Кості, а він заплутався у павутинні, безуспішно відганяючи павуків. Зараз він був готовий на все, що завгодно, аби врятувати друга.

Норвел раптом підвівся на ноги, і крісло з попкорном розчинилися в повітрі, наче їх не існувало. Не дивно, що Алл, як і Нуара, вмів створювати з енергії матеріальні речі. Його сила була безмежною, в той час як він, Ден, немає і частини тих здібностей. З усмішкою переваги на губах, Норвел запалив у руці різнокольорову кулю, яка з блискавичною швидкістю полетіла прямо в павутину, якої безуспішно намагався позбутися Ден. Сліпучі іскри відразу розліталися врізнобіч, через що липка перешкода миттю перетворилася на оберемки попелу. Те саме сталося і з павуками, які старанно плели сітку, яка заважала рухатися вперед.

Ден на секунду заплющив очі, а потім побачив, що дорога вдалину очистилася, відкриваючи часткову видимість. Деякі павуки валялися на землі, наполовину охоплені різнобарвним полум'ям і здригаючись від передсмертних конвульсій. Тунель між деревами тепер був вільний. Лише спалені шматки павутини, як пухнастий сніг, ліниво кружляли в повітрі, а чорна вуаль рваними шматками висіла на тоненьких гілках, які теж обгоріли.

Десь попереду на черговому пагорбі красувалося величезне столітнє дерево, на стовбурі якого чорніла тінь якоїсь істоти з великою кількістю довгих лап. Ден не мав сумнівів — це була та сама павучиха, а отже, десь поруч знаходиться і Костя. Навколо дерева майоріли чорні рухливі плями, немов військо навколо королеви.

— Я очистив для тебе дорогу, синку, але маю сумніви, що ти впораєшся з бойовими таракуртами. Тих, що відповідали за плетіння павутини, я майже знищив. Вважай це таким собі подарунком від мене. — Норвел поважною ходою підійшов ближче і по-дружньому поплескав його по плечу. Ден кинув на нього підозрілий погляд і думав було кинутися до павуків, як раптом Алл перегородив йому дорогу.

— Не так швидко, хлопче. Ти справді вирішив, що я тобі просто так допомагатиму? — Він голосно зареготав, не приховуючи бешкетного блиску в очах. — Надто нудно та нецікаво робити це просто так. Я ще не насолодився видовищем, тому гра продовжується! Зараз у тебе буде ще один шанс довести, що ти дійсно мій син.

— До чого ти хилиш? — одразу ж напружився Денис. Не подобалася йому загадкова поведінка батька. Надто вже збудженим він виглядав, немов у передчутті чогось грандіозного.

— Влаштуємо змагання. Зможеш першим вивільнити пацана з лап монстра — так і бути — повернеш собі друга. Якщо ж першим до нього дістануся я — зроблю його своїм. Іде?

— Навіщо тобі Костя? — у Дена всередині все похололо.

— Нудьга здолала, бачиш,— закотив очі Норвел. — Та й моя пані надто зайнята дуеллю та підготовкою до прямого ефіру. Тебе разом з дружками вона доручила мені, але, от вже ж халепа — мучити тебе вона заборонила. Однак! — Він наблизив до нього своє натхненне обличчя. — Вона нічого не сказала про твоїх друзів.

— Якщо ти його хоч пальцем зачепиш, обіцяю, що зітру тебе в порох! — огризнувся Ден, і, відштовхнувши його, кинувся рятувати друга.

Норвел голосно зареготав і вирвався вперед. У Дена в голові вирувала одна думка — здолати павуків і звільнити Костю. От тільки як йому це зробити швидше за Норвела? Та й якщо згадати — павуки обходили того стороною ще тоді, коли той сидів у кріслі, жуючи попкорн.

Денис не витрачав час на те, щоб стежити за діями батька. Наблизившись до дерева, він нарешті побачив Костю, який так само висів у коконі недалеко від павучихи. Та, у свою чергу, розташувалася на одній з гілок, поїдаючи попередню жертву — тушу якогось монстра, наполовину замотану в павутиння. Костю вона, напевно, вирішила залишити на десерт. Внизу біля дерева повзала величезна кількість павуків менших розмірів, але іншого кольору та форми, ніж були ті, що плели павутину. Щоб пробратися до Кості та павучихи, йому знову треба було звільнити собі дорогу, знищуючи павуків.

Відключивши страх, огиду та будь-які думки, Ден кинувся до павуків. І знову навколишня реальність закружляла у немислимій швидкості. Він ніби опинився всередині бурхливої вирви, яку створював сам. Трупи павуків розліталися врізнобіч, адреналін відключив будь-яку чутливість, а тінь павучихи попереду зросла майже вдвічі. У Дена в голові пульсувала лише одна думка — вбити. Винищити всіх і все, що може завадити йому врятувати Костю.

Коли його щось відкинуло на кілька метрів в бік і притиснуло до землі, він почув голос Ксюші, який потужною луною привів його до тями:

— Ден! Вилий це на неї!

Розплющивши туманні очі, він побачив тінь подруги за кілька метрів від себе. Вона щось кинула Дену, але зловити він не зміг через якийсь тягар зверху. Маленький флакон із прозорою рідиною впав за кілька сантиметрів від його руки, і потрібно лише напружити сили, щоб до нього дотягнутися. Інші підлітки намагалися до нього наблизитися, відбиваючись від павуків, але навіть їхня унікальна сила не могла впоратися з великою кількістю цих істот.

Прийшовши до тями остаточно, Ден збагнув, що його притиснула до землі та сама павучиха. Її величезна туша нависла над ним зверху, а з пащі почала утворюватися вже знайома липка маса. Поки ця гидота не покрила його обличчя знову, Ден зробив зусилля, щоб дістати флакончик, який кинула Ксю. Зубами відкривши його, він одразу бризнув рідиною в павучиху, і, о диво — це подіяло! Тварюка відскочила від нього, перебираючи лапами і видаючи якісь дивні звуки. Приємний запах м'яти вмить забив ніздрі і огорнув його свідомість щемливим теплом. Це була не якась вбивча отрута, а звичайнісінька ефірна олія.

Аромат м'яти та жасмину — улюблені запахи Ксю, а про її любов до різноманітних олійок та парфумів Ден знав ще з раннього дитинства. М'ятою пахла кімната Ксю, її одяг, волосся і навіть спогади про неї. Не дивно, що ще один флакон виявився в неї з собою, який у прямому сенсі врятував йому життя. Дійсно ж— павуки ненавидять запах м'яти. Навіть ці величезні тварюки з іншої планети не стали винятком.

Поки павучиха перебувала в агонії, Ден вирішив використати її слабкість собі на руку, щоб скоріше її позбутися. Він відразу наздогнав її і встромив меч у її голову, додавши кілька ударів для більшого ефекту. Тварюка померла швидко і практично без опору. Після ураження матки інші павуки перестали нападати і розбіглися врізнобіч, зникнувши у темних сухих чагарниках. Адже справді — знешкодити павуків можна було лише вбивством їхньої так званої королеви. В іншому випадку вони б тільки збільшувалися в кількості і занурювали навколишній світ в павутиння.

Підлітки змогли отримати силу і вчасно знайти Дена, взявши частину павуків на себе. Щоправда, дістатися до Кості вони теж не змогли через велику кількість таракуртів, як назвав їх Алл. Тепер же шлях до товариша очистився, і Ден одразу кинувся до дерева, щоб його звільнити. Але яке ж було його здивування, коли на минулому місці Кості не виявилося. Лише побачивши Норвела, що стояв біля дерева і закинув собі на плече непритомного хлопця, Ден згадав про так звану гру, в яку захотів пограти його батько. Але, чорт забирай, як він міг сумніватися в його здібностях? Було очікувано, що він дістанеться до Кості швидше за нього.

— Ну, нарешті! Я вже дупу відсидів тут від нудьги. Очікував, що буде довго, але ж не настільки...

— Віддай Костю, кретине! — Ден хотів був кинутися до батька, але його зупинив Максим, благаючи поглядом зберігати розсудливість.

— А хіба ми так домовлялися? За чесним договором було так: хто першим врятує пацана від лап матки, той і повинен забрати його з собою. Я чесно спалив близько сотні павуків і змусив павучиху відволіктися на тебе, щоб вона не встигла зжерти твого друга. Саме завдяки мені цей слабак все ще живий! І ти кажеш мені віддати свою здобич назад? Ну вже ні, синку!

— Поверни його зараз же, мерзотнику! — заволала Марина, у якої почали здавати нерви. Вона кинулася б до Норвела, якби Еріка буквально силою її не зупинила.

— Ти гарненька, але зовсім не в моєму смаку, білявко. Я вже поклав око на одну зухвалу крихітку з вашої команди, тому тобою поки що не зацікавлений. — Він перевів погляд на Ксюшу і загадково підморгнув їй. У Дена кров закипіла від люті. — Але на все свій час, згодна?

— Я вб'ю тебе, падло, — прошипів він, шалено стискаючи кулаки.

— Але навіщо вам Костя? — поцікавився Максим, продовжуючи стискати плече Дена, щоб він не накоїв дурниць.

— Поки ще не придумав. Але будь впевнений — я про нього добре подбаю, — зі зловісною усмішкою заявив той. — І ще! Користуючись нагодою, хочу всіх вас сердечно запросити до маєтку Райлі. Проведу екскурсію кімнатами смерті. Ви ж хотіли дізнатися правду, що сталося з кожним, хто там жив, вірно? Чекаю з нетерпінням! А зараз щасливо залишатися! Дякую за яскраву виставу!

Після цих слів Норвел зник разом із Костею на плечі. Розчинився в повітрі, залишивши по собі лише чорні оберемки примарного диму — єдине, що нагадувало про його присутність.