Глава 21. Вплив совісті

«Хороші друзі, гарні книги та спляча совість — ось ідеальне життя», — сказав колись один відомий письменник. І дійсно — що може бути гіршим за злостиве сумління, що, подібно до руйнівного цунамі, знищує все на своєму шляху, ламаючи колишні орієнтири, почуття та цінності?

Максим усе пам'ятав. Не тільки спробу вбити Дена, а й свої думки в той момент, які здавалися найсправедливішими. Він не став зовсім іншою людиною, але дозволив заздрості, злості та ревнощам здолати його, щоб, зрештою, провчити Дена. Ніби всі почуття, які він ретельно стримував, хтось розпалив настільки, що вони вирвалися назовні у вигляді бажання вбити колись найкращого друга. Адже Ден все одно воскресне потім, так чому б не відплатити фізичним болем за свій більш нестерпний — душевний? Гіпноз це був чи просто тимчасове помутніння розуму — скоєного вже не виправити. Він намагався позбавити життя близьку людину — і це незаперечний факт.

Максим навіть не розумів, що краще: якби він зарізав Дена власноруч, або ж підвів до того, що його змушені будуть вбити інші — за проханням його ж самого. Безмежні почуття розпачу та незворотності ситуації заполонили кожен куточок розуму ще й від сцени, як Еріка встромила меч Дену прямісінько в серце. Максим бачив, як друг, в очікуванні власного вбивства, сутужно прикусив нижню губу, і за секунду до удару з неї пішла кров. Бачив, як від жаху розширилися його зіниці, коли в груди врізалась холодна сталь. Бачив, як Ден, намагаючись придушити крик, видав лише хрипкий стогін і важко впав на землю, здригаючись від передсмертних конвульсій. Він бачив усе настільки ясно, що картинка, здавалося, намертво в'їлася в пам'ять і закарбувалася там назавжди.

Коли Ден випустив останній подих, над ним стовпилися всі, крім Макса та Еріки, від чиїх рук він і загинув. Ксюша задихалася від істерики, обіймаючи мертвого Дена, а Костя приводив до тями Марину, яка впала в стан шоку. Боря, як завжди, намагався всіх підбадьорити запевненням, що скоро Ден прокинеться здоровим, і все буде, як раніше. От тільки Максим знав, що як раніше — не буде більше ніколи.

Помітивши, як Еріка, закривши обличчя руками, пішла сама в ліс, він раптом відчув непереборне бажання розділити з нею цю трагедію. Дивина, та й годі! Цю дівчину він ще вчора відкрито зневажав, демонструючи презирство всіма можливими способами, а сьогодні раптом відчув несамовите бажання опинитися поряд. Ніби вона була єдиною, хто зміг би хоч на секунду зрозуміти його почуття.

П'яною ходою Еріка підійшла до найближчого дерева і впала на коліна, дивлячись у калюжу, що утворилася від дощу. Макса, який тихо підійшов і став ззаду, вона, здавалося, не помічала.

— Ми ж домовлялися, щоб не відходити далеко від інших. — Максим надав своєму голосу звичної суворості, намагаючись зберігати колишній образ. Те, що його душа розбита на уламки, він не хотів показувати, та й навряд чи її зараз це хвилює.

— Домовлялися, — прошепотіла Еріка, не відриваючи очей від свого відображення у воді. — Але ти останній, хто має право нагадувати мені про це.

— Так, — довелося погодитися Максу. — Але, сподіваюся, мій приклад відтепер стане пересторогою для всіх, хто захоче усамітнитися.

— Ти маєш рацію. — Вона звела на нього хижий погляд. — Особливо пересторогою усамітнитися з тобою. Тож пішов геть звідси!

— Ти мене ненавидиш?

— А по-твоєму, я повинна тебе любити? Після всього, що ти скоїв з Деном? Повір, за інших обставин я б без вагань прикінчила тебе.

— Тоді зроби це! — вигукнув Максим і, вирвавши з пояса кинджал, кинув їй під руки. — Вбий мене та звільни всю команду від такого покидька, як я! Можливо, вам буде краще, коли мене не стане!

Еріка здивовано подивилася на кинджал, який наполовину лежав в калюжі. Її напруга раптом зникла, і вона важко сіла на вологу землю, не звертаючи уваги на бруд. Бурштинові очі ніби померкли, змінивши колір на жовтий — майже людський. Мабуть, несподіваний нервовий зрив Макса вплинув на неї, як раптовий дощ на лісову пожежу. От тільки спалені в агонії нервові клітини навряд чи можна відновити.

— Як би я не хотіла, але тобі краще поки що пожити, хоча б до кінця цієї подорожі. Можливо, ти ще знадобишся в остаточній битві.

— Що ж, вельми вдячний за доброту. Буду намагатися бути слухняним хлопчиком,— криво посміхнувся Максим.

— Слухай, я щойно вбила Дена. Зараз, м'яко кажучи, не найкращий час для розмови зі мною. Не міг би ти просто залишити мене в спокої?

— Забула, що я намагався зробити те ж саме? І як би це парадоксально не звучало — думаю, ти єдина, хто здатний хоч трохи зрозуміти, що я відчуваю.

— Ти ще й на порозуміння розраховуєш? Серйозно? — Еріка витріщила на нього злющі очі. — В такому разі я хочу нагадати, що через тебе мені довелося вбити людину, якою я дорожу тут найбільше! Ти — причина того, що трапилося, і я зневажаю тебе всім серцем. Якщо раніше мені було на тебе начхати, то зараз ти єдиний із усіх, кого я б без докорів сумління прибила.

— Розумію твої почуття. Я пропонував тобі це зробити, але ти зволила відмовитися. — Максим знизав плечима, обережно спостерігаючи за реакцією Еріки. Вона наче трохи заспокоїлася, але не змінила своєї позиції. — Повір, за свій вчинок я отримаю ще сповна, насамперед, від самого себе. Думаєш, легко жити з почуттям, що хотів убити найкращого друга?

— Тоді якого біса, Максе?! — вигукнула вона, не дбаючи про гучність голосу. Відлуння загубилося удалечині та зникло, нагадуючи про урвище поблизу.

— Все дуже просто — я став жертвою гіпнозу. Енджел скористалася моментом, щоб заговорити зі мною, коли я був вкрай роздратований та злий. Натиснула на мої слабкі місця та залізла в самісіньку душу, бісова психопатка! Але я, звісно, не заперечую того факту, що сам створив обставини, в яких їй було легко проникнути в мою підсвідомість. Тепер тільки мені за це відповідати. Не здивуюся, якщо Ден та Ксю ніколи мене не пробачать.

Максим був настільки розчавлений, що зовсім не подбав, що говорити та як, ще й у присутності Еріки, яка засуджувала його найбільше. Чому — він і сам до кінця не розумів. Наче саме ця дівчина, яку він цурався найбільше, почує та зрозуміє його почуття.

— Пробачать обоє. І Ден, і твоя ненаглядна Ксю. Не думаю, що тобі варто надто перейматися цим. — Еріка справді трохи пом'якшала. Максим видихнув, відчуваючи, як льодовик усередині, створений зі страху, сумнівів та ненависті до самого себе, почав танути.

— Совість — це добре, — продовжила Еріка, нарешті удостоївши його поглядом. — Це те, що відрізняє людей від горян і навіть напівкровок. Та й що там казати! Не всі люди вміють визнавати свої помилки і розкаюватися у скоєному.

— Я не дочув? Це було щось на кшталт схвалення від тебе?

— Не підлещуй собі, блондинчику! Мені так само кортить розмалювати твою фізіономію. — Еріка стрільнула на нього награно зловісним поглядом з тінню посмішки на губах. У Макса всередині щось клацнуло. — Але заради справедливості змушена визнати, що твоє каяття гідне прощення і навіть поваги. Можливо, ти не настільки пропащий, яким спочатку здавався.

— Ого! Невже така як ти, сказала мені подібне? Це досить приємно, чорт забирай!

Еріка закотила очі і таки відважила йому невеликий потиличник — зовсім як Ксю Дену. Це був хороший знак, який натякав на те, що стіна непорозуміння між ними почала давати тріщину.

— Така, як я — це типу холоднокровна тварюка, яка не вміє відчувати? Такими ж ти бачиш напівкровок? — Еріка нахилила голову та звузила очі, не приховуючи загрозливої посмішки.

— Ну, якщо зазначити, що від слів холоднокровної тварюки мені стало по-справжньому тепло, то, мабуть, я трохи помилявся на ваш рахунок. — Максим не зміг приховати збентеження. — Але буду чесним — я досі не розумію, хто ви з Деном насправді такі і що діється у вас усередині.

— Ну, якщо від моїх слів тобі стало тепло, то мені лишається тобі тільки поспівчувати. Мабуть, ти ще більш нещасний і самотній, аніж я. А ще в тебе настільки низька самооцінка, що я, чесно кажучи, навіть не знаю, як на це реагувати.

Дощ пестив коротке волосся Еріки і по шиї стікав униз. Максим, як заворожений, спостерігав за грою світла у дощових краплях на її шкірі. Вся його сутність жадібно вбирала кожне слово дівчини, як бажаний еліксир життя. Треба ж такому статися! Еріка не лестила, та й не виявляла до нього абсолютно ніякого інтересу, крім як озвучувала думки вголос. Чому ж її товариство зараз для нього настільки затишне та приємне? Він ніби вперше зміг зняти маску ідеального хлопця і просто побути собою, не турбуючись, що про нього подумають. А ще вперше не соромився своїх слабких сторін, які колись приховував за показною гордовитістю.

— Ти маєш рацію. Я настільки приклеїв маску до обличчя, що тепер складно її зняти та побачити, хто я насправді такий. Але те, що сталося, стане для мене уроком. — Максим тяжко зітхнув і стиснув долоні в кулаки. Повітря не вистачало, а дивна задишка почала долати легені. — А ще я тільки зараз усвідомив, що моїй історії з Ксю прийшов кінець. Хочу поставити крапку та піти далі з новими життєвими уроками.

— Нічого собі! Ти так просто готовий відмовитися від свого кохання? — здивовано підняла брови Еріка.

— А чи це справді кохання? Колись прочитав, що справжнє почуття буває тільки взаємним, — сумно посміхнувся Максим. — Важко все віддавати людині, яка настільки зосереджена на комусь іншому, що зовсім не в змозі розглянути мою душу. Я теж потребую любові та підтримки. Все віддавати, не отримуючи нічого натомість — це боляче. Я втомився стукати в зачинені двері.

Максим зробив паузу, намагаючись прислухатися до шепоту серця. Його потяг до Ксю нікуди не зник, але це почуття було таким далеким від чогось теплого, спокійного та затишного. Наче його любов до неї просто не могла існувати окремо від болю та постійних спроб самоствердитись. З нею Макс ніби вичавлював свої найкращі сторони, тоді як справжній він плакав десь осторонь, як беззахисна дитина. Наче йому постійно треба було змагатися з Деном, щоб стати найкращим у її очах.

— Невзаємне кохання — це боляче і так втомлює. У гонитві за нею, я ніби й себе справжнього розгубив,— продовжив Максим після невеликої паузи. — Але знаєш, зараз я, напевно, починаю розуміти, чому ти, Ксю і навіть Енджел вибираєте його. Тому що Ден завжди такий, який є. Його не хвилює думка інших, він діє так, як сам вважає за потрібне, не опираючись ні на чиї очікування. І це дійсно круто.

— А ось тут ти помиляєшся, — впевнено похитала головою Еріка. — Ден так само, як і ти, вважає за краще приховувати свої слабкості за маскою безстрашного холоднокровного хлопця, який нічого не відчуває і не вміє любити. Психолог із тебе так собі, якщо за стільки років дружби ти не встиг пізнати його сутність! Часом мені здається, що ти сам ідеалізуєш Дена, а потім бісишся, що не такий, як він, маючи більше переваг насправді.

— А ось зараз ти мені точно лестиш! — Від розгублення вуха Максима почали палати, але хвиля роздратування, що послідувала за цим, миттю остудила його. — Якщо я маю більше переваг, чому ж ти закохалася саме в нього? Якщо я багато в чому виграю, чому ви всі вибираєте його?

— Ну, я буду нечесною, якщо скажу, що Ден не приваблює мене, як хлопець, — знизала плечима Еріка, глибоко замислившись. — Але це почуття таке далеке від справжнього кохання. Воно щось на рівні інстинктів, коли хочеться отримати бажане, не підключаючи до цього розум і навіть серце. Побачивши його вперше тоді на вечірці, я відчула бажання та пристрасть. Так, ти все правильно почув! Дівчатам теж іноді притаманні такі почуття. — Еріка штовхнула в плече трохи збентеженого Макса. — Але зовнішня привабливість не завжди є гарантією того, що це саме той, про кого ти мріяла... А мріяла я зовсім про іншого. Мені не потрібен був сильний крутий хлопець, який чудово розуміється на холодній зброї та зосереджений на битвах та тренуваннях. Мені потрібна була чуйна, любляча людина, яка б дбала про мене, була ніжною і кохала попри все... Той, хто мав би вразливу душу та зміг би навчити мене бачити і відчувати життя з іншого боку — не такого, як я звикла. Я сама сильна, життя та обставини змусили мене бути такою. Але душа моя завжди хотіла тепла, ніжності та справжнього кохання. Тому я розумію, що з Деном ми настільки схожі, що просто не зможемо бути разом. Як мені, так і йому потрібні повні протилежності. Тому я припинила розвивати у собі ці почуття до нього, і скажу чесно — в мене це непогано виходить.

— Але ж ти сказала, що він найдорожча людина для тебе тут.

— Це правда. Але це не означає, що я кохаю його, як хлопця. Та й... — Її голос трохи здригнувся, — я так само, як і ти, вирішила, що наша історія з ним закінчена. Хоча вона й до ладу не починалася, але я розумію, що треба припинити все зараз, поки ще є щось, віддалено схоже на закоханість. Та й мені подобається Ксю. Думаю, ці двоє створені одне для одного. Ден залишиться для мене близькою людиною, але вже в ролі друга.

— Мені здається, ми прийняли правильне рішення. Як би важко не було, але ми впораємося...

Максим ковзнув поглядом по її обличчю, аналізуючи кожне слово, а ще чомусь не міг відвести від неї захоплених очей. Тієї хвилини Еріка здавалося йому чи не богинею — кимось на зразок Енджел — неймовірно вродливою, сильною і такою ж травмованою, як і він сам. Вперше хтось зміг викликати в ньому щось схоже на те, що він увесь час відчував, дивлячись на Ксю.

— Ти дуже сильна, Еріко. А ще дуже мудра та зріла. Мені варто багато в чому повчитися в тебе, але не впевнений, що вийде. Здається, я програв у всіх напрямках, і краще просто здатися.

— Ні! — Еріка раптом торкнулася долонею його щоки та повернула до себе. Максим навіть отерпнув від несподіванки, не сміючи поворухнутися. — Все зміниться тоді, коли ти вийдеш із тіні Дена і станеш тільки собою. Коли перестанеш порівнювати себе з ним і мірятись талантами, привабливістю та досягненнями. Ти — це ти. Ти не станеш ним, а він не стане тобою. Ти крутий і без нього, Максе. Згадай свої досягнення та повір у них знову, не порівнюючи себе з ним. Просто будь собою, і ти відразу відчуєш, як легше тобі стане жити.

Максим забув, як дихати, потонувши у її незвичайних золотих очах. Як давно ніхто не казав йому нічого подібного! І як давно він не соромився своїх слабких сторін, які колись ховав за маскою. Сьогодні він був справжнім і почав любити цей стан.