Глава 18. Сила тяжіння

Ймовірно, наближався вечір, що, втім, ніяк не впливало на фарби природи.  Лілові сутінки ніжно відтіняли малинові полиски, що означало лише одне — незабаром червона ніч розіграється на повну й у цьому місці. Високу суху траву ворушив вітер, доносячи здалеку запах прілі та вогкості, що було не дуже хорошим знаком. Втім, їм все одно потрібно висуватися в дорогу до мертвого лісу, який явно не кращий за природу, знищену під впливом червоної ночі.

Ден пішов спати раніше за всіх. Його зовнішній вигляд залишав бажати кращого, а те, що він, незважаючи на наявність теплого светра, не випускав з рук ще й плед — явно натякало на те, що пригода у воді не пройшла даремно. Ксюша боялася, щоб він не захворів, тож попросила Костю зробити йому щось, що хоч частково усуне симптоми нездужання.

Максим вперто її ігнорував після останньої не дуже приємної розмови. Ксюша розуміла, що він завжди шукатиме вади у вчинках Дена, так як досі не відпустив їхні стосунки і, можливо, має ще надію, що вона передумає. Хоча це, звичайно, лише одна сторона медалі, яку їй хотілося бачити більше. В іншому — у його словах справді був сенс: і в тому, що Ден легко забув про поцілунок, і в тому, що він цілком міг зачаруватися такою прекрасною жінкою, як Енджел. Сумніви розривали її душу на шматки, а незрозумілий розпач ліг на серце важким камінням. Занадто багато думок, підозр та страхів, які краще не розвивати.

Підлітки по черзі почали займати місця на велетенських деревах, вибираючи найзручніші гілки для сну. Костя на прохання Ксю зробив для Дена відвар, який мав зняти симптоми застуди та допомогти йому заснути. Ксю взяла чашку і нерішуче подивилась у бік, де спав її друг. Як подолати це хронічне хвилювання перед тим, як наблизитись до нього? Чому все стало так складно? Чергова спроба триматися від нього подалі зруйнувалася вщент, варто було їй побачити його нездужання. Все ж таки не зможе вона, мабуть, довго зберігати дистанцію.

Ксюша вдягла рюкзак на плечі і, однією рукою чіпляючись за міцні гілки, а другою тримаючи чашку, насилу вилізла на місце, де приліг Ден. Напевне, він уже спав, згорнувшись калачиком, як колись у дитинстві. Вона обережно підповзла до нього і поставила поруч чашку, не поспішаючи будити. Вирішила, що на нічліг влаштується на сусідній гілці, щоб було спокійніше.

Обличчя Дена трохи спітніло, від чого волосся прилипло до лоба. Дихав він важко і досить часто, натягнувши плед майже на очі. Вочевидь, йому було холодно, що за нинішньої температури повітря виглядало вкрай дивно. Та й загалом — він виглядав таким беззахисним та юним у цьому положенні, що хотілося обійняти його та вберегти від усіх бід. Почуття ніжності розривало її на шматки, коли вона дивилася на його спляче, хворе, але дуже красиве обличчя, яке хотілося бачити кожну секунду свого життя. От вже ж закохана дурепа!

Ксю зітхнула, і, подумки вилаявшись на себе, легенько поклала руку на лоб Дена. Як і очікувалося — він був гарячим. Після тієї пригоди в озері це було, звичайно, цілком очікувано, але хотілося вірити, що Дена омине ця участь.

Він відреагував моментально, злякано розплющивши очі і витріщившись на неї, як на справжнісінького привида. Ксю, немов ошпарена, злякано від нього відсахнулася.

— А-а-а, це ти,— полегшено видихнув він і знову важко опустив повіки. — Я вже було подумав, що це знову Ну.. Неважливо.

— Знову хто? Нуара — ти хотів сказати? — напружилася вона. — Чому подумав про неї?

— Не зважай, Ксю. У мене, мабуть, уже параноя.

— Вона виявляє до тебе подібні жести? — Її голос здригнувся, не в змозі стримати всю ту гаму суперечливих емоцій, що переповняли при згадці про владну королеву.

— Ще б чого не вистачало! Я ж кажу — забудь! Не хочу знову про неї.

— Якщо вона буде домагатися тебе чи розпускати руки, сподіваюся, ти скажеш мені?

— Чого? Я тобі що, дівчисько якесь, щоб мене домагатися? — Ден не зміг стримати посмішки. Це подіяло заспокійливо, і Ксю протяжно видихнула, зрозумівши, що надто далеко зайшла у своїх хворих висновках.

— Не треба її недооцінювати, Дене. Вона — втілення зла, головна на їхній планеті.

— Якщо й існує абсолютне зло, то це точно мій батько — рідкісна погань. Порівняно з ним Нуара — справжнісінький янгол.

— Він також, згодна. — Ксю згадала свій останній контакт із Аллом і поморщилась від огиди. — Але й Енджел нічим не краща. Вона, звичайно, буде намагатися обдурити тебе, використовуючи всі свої чари, але ти не повинен втрачати пильності.

— Не хвилюйся, на мене її чари не діють. Максим мав рацію. — Він грайливо їй підморгнув, таємниче посміхаючись. Щоки Ксюші вмить запалали. В чому саме мав рацію? Що він хоче цим сказати?

— Ти взагалі чого тут? — вирішив змінити тему Ден, помітивши її збентеження.

— Чай принесла. Подумала, що ти, мабуть, міг застудитися.

— А-а-а, та забий. Я здоровий, як бик! — жартівливо відмахнувся він і знову розплився у посмішці. — Навпаки, загартувався ще більше. Іноді таке переохолодження корисне.

— Зовсім здурів? Напевно, саме тому нацупив на себе десять шкур?

— Та це від комарів, — заперечив Ден, мабуть, забувши, що всі вони вимерли разом з іншою живністю. — Здебільшого я почуваю себе просто чудово!

— Ага, ну звісно ж! І тому тремтиш, ніби надворі зима? Лоб у тебе, як пічка, до речі. Треба поміряти температуру.

— Та ну, фантазерко! Це від того, що ти поруч, мене в жар кидає...

«Він не те, мабуть, мав на увазі! От вже ж телепень!» Ксюша зовсім розгубилася, не знаючи, як реагувати на його дивні натяки. Мимоволі згадалися настанови Макса на рахунок того, що Ден може і на ній потренуватися в умінні розбивати серця.

— Та ну! Вигадник з тебе так собі. Чи ти вже від Макса красномовності набрався?

— Ображаєш, — надув губу він. — Я між іншим, серйозний як ніколи.

— Чай пий, розумнику! — Ксю сунула йому в руки чашку з напоєм і насупилась, усім виглядом демонструючи, що не сприйматиме таких жартів. — А то, бачу, від жару ти не зовсім тямиш, що ляпаєш язиком.

— Це не страшно. — Він знову обеззброїв її своєю неймовірною посмішкою. — Ти ж мене полікуєш, якщо що?

— Дене, ти якось трохи дивно поводишся. Краще поміряй температуру, — не знаючи, як правильно реагувати на його поведінку, червона до кінчиків вух Ксюша сунула йому в рот електронний термометр. Ден хижо посміхнувся і притулився до гілки, не припиняючи на неї дивитись. Якби вона не знала його, то подумала б, що він фліртує. Але чорт забирай, після розмови з Максом — це було зовсім не те, що їй хотілося бачити.

Коли термометр видав очікуваний звук, Ксю з неприхованою агресивністю вирвала у нього з рота пристрій і подивилася на циферблат.

— Я так і думала — тридцять вісім і чотири. Давай допивай свій чай та негайно спати!

— Тридцять вісім — це не сорок. Завтра буду як новенький. Ти теж лягай, але бажано поряд.

— Я ляжу на сусідній гілці. Ти ж це мав на увазі? — Ксю вже готова була дати йому потиличника. Ден, у якого температура — просто нестерпний! Зовсім не думає, що каже, і як. Та й хто знає, якого біса він взагалі це робить! Тренується спокушати королеву? Прокляття! Остання розмова з Максом червоними прапорцями миготіла в голові, реагуючи чи не на кожне неоднозначне слово Дена.

— Ну, нехай буде на сусідній гілці. Головне — подалі від Макса. На добраніч, крихітко! — Він підморгнув їй, допив свій чай і, знову вкрившись пледом, заплющив очі. Ксюша подумки послала його куди подалі, засмутилася і розлютилася ще більше. Потім дістала з рюкзака ковдру та подушку і розстелилась на сусідній гілці. Спати тут, напевно, буде незручно і твердо, та й ймовірність випадкового падіння ніхто не скасовував, але почуття безпеки було набагато краще, ніж відносний комфорт.

Сон, як не дивно, прийшов майже одразу. Втомлена, виснажена морально Ксюша поринула у вир самозабуття, розбавленого рідкісними видіннями. Спочатку їй ввижалися монстри, що пожирали когось із їхньої команди. Потім сама Енджел, яка цілувала Дена, що лежав на землі непритомний — брудний від багнюки та власної крові. Одна картинка була страшніша за іншу і оживляла її найбільші страхи.

Прокинулася вона, мабуть, за кілька годин, злякавшись чергового кошмару. Інші мирно спали на сусідніх гілках, наче нічого поганого довкола бути не може. Багаття внизу ще остаточно не згасло і переливалося слабкими жаринками, які поступово розсипалися в попіл.

Схоже, нічого страшного та підозрілого не сталося, що вже, безперечно, тішило. Ксюша подивилася у бік Дена. Миттєве почуття дежавю увірвалося в її мозок стрімким спалахом, змушуючи нутрощі стиснутися від страху. Нещодавно вона вже спостерігала схожу картину: сплячий Ден, закутавшись у плед, тремтить і хмуриться уві сні, ніби йому зовсім недобре. Невже напій не допоміг?

Намагаючись заспокоїти прискорене серцебиття, Ксюша тихенько перелізла на його гілку і знову торкнулася його чола. Швидше за все, його температура майже не впала, а можливо — піднялася ще вище. Дихав він важко, періодично покашлюючи, що явно натякало на сильну застуду. Аби запалення не підчепив, що було цілком ймовірним після різкого і сильного переохолодження.

Ксю намагалася переконати себе, що це не так серйозно, як зараження крові. Йому потрібен буде постільний режим та багато гарячого пиття. Окрім того, Костя, напевно, має необхідний антибіотик на випадок, якщо він таки підчепив запалення легень. Головне — не піддаватися паніці та поганим думкам. Ось тільки Ксю справді зараз здавалося, що пройдені випробування не загартували, а навпаки — ще більше розхитали її психіку. Мозок начебто приходив до розумних логічних висновків, але серце влаштувало йому бунт, прагнучи все перевернути з ніг на голову і створити всесвітню трагедію.

Не в змозі більше боротися з нападами паніки, вона просто лягла поряд, і міцно притулилася до спини Дена, обхопивши руками його плечі. Не час зараз думати, як він розцінить ці обійми. Аби хоч трохи зігрівся...

Як і очікувалося — Ден здригнувся і миттєво прокинувся.

— Тихо-тихо, це я, — поспішила заспокоїти його Ксю, притискаючись ще міцніше. — Ти тремтів уві сні, і я вирішила допомогти тобі зігрітися.

— Он як, — хрипким голосом простягнув він, на кілька секунд затамувавши подих. Потім звучно видихнув і повернувся до неї обличчям. Туманні сині очі врізалися в неї, змусивши серце тріпотіти в грудях, подібно до пійманого метелика. Його тепле дихання торкнулося її щоки, а жар його тіла передався і їй, викликаючи лихоманку. Ксю розуміла, що це, ймовірно — від відчуття його близькості, від якої вона останнім часом божеволіла. Як би там не було, але хотілося, щоб ця секунда тривала вічно.

Не зронивши жодного слова, він просто згріб її в обійми і притис до серця, як найбільшу цінність. Ксю уткнулася носом у його теплу шию і завмерла від напливу несподіваної ейфорії, яка, подібно до потужної лавини, накрила її з головою та штовхнула в стан ні з чим не зрівняного блаженства. Тепер тремтіння охопило і її, дістаючи навіть до кінчиків пальців і змушуючи серце вистрибувати з грудей, як божевільне.

Вони нічого не говорили. Просто мовчки лежали в обіймах одне одного і насолоджувалися моментами тепла, ніжності та такої бажаної близькості. Не було абсолютного розуміння, що між ними відбувається — чи то кохання, чи просто дуже міцна дружба. Лише солодкі хвилини божевільного щастя, які хотілося розтягнути у довжину вічності.

— Вибач, що забув про наш поцілунок... Не хотів би цього забувати, — несподівано прошепотів їй на вухо Ден, торкнувшись рукою її шиї. Потім трохи відсторонився та спрямував уважний погляд на її губи, ніби справді хотів поцілувати. Ксю забула, як дихати, не знаючи, як реагувати на його несподіване зізнання. Просто теж дивилася на його губи і чекала чогось так сильно, чого не чекала ще ніколи. Значить, він таки зрозумів, що поцілунок справді був, незважаючи на її брехню.

— Можливо, це на краще, — проковтнувши колючий ком, промовила вона, намагаючись не втрачати голову.

— Ні, не на краще, — похитав головою Ден, наблизившись до неї ще більше. — Але ми можемо це повторити…

— Дене, ти хворий! — Ксю відчайдушно намагалася схопитись за залишки здорового глузду, нагадуючи це не йому, а насамперед собі. Де гарантія, що коли лихоманка спаде, він знову все не забуде? — Розберемося з усім, коли ти видужаєш, добре?

— Так, певно, це хвороба — те, що зі мною зараз відбувається. Але я так хочу цього, як ніколи нічого не хотів…

Його губи потяглися до неї, і чорт забирай — так не хотілося відсторонюватися! Ксю вже була готова здатися і розчинитись у поцілунку, як несподівано щось сталося. Різкий звук незрозумілої природи пронизав вуха, а легкий вітерець і рух гілки за півметра від них змусили їх відразу прийти до тями.

Величезний чорний птах, схожий на ворона, але більш лякаючий на вигляд — присів на гілку поруч з ними, видавши щось на кшталт хрипкого писку. Ксю та Ден одразу ж відсторонилися одне від одного. Птах дивився на них так, наче роздумував, кого першого з'їсти на вечерю. Маленькі червоні очі випромінювали стільки жорстокості та кровожерливості, що Ксю готова була присягнути, що ще ніколи не бачила птаха, емоції якого можна було прочитати лише по погляду.

Ден не став зволікати. Схопивши порожню чашку, він одразу ж запустив нею в птаха. Сила кидка була такою потужною і стрімкою, що якби це був звичайний ворон — він би вже намертво впав на землю. Але ця тварюка втекла так швидко, що вони не встигли й оком моргнути. Просто полетіла геть зі швидкістю стріли, наче розчинившись у повітрі за одну мить.

Вони обидва важко дихали, дивлячись у фіолетову пелену темряви, що приховувала обриси дерев вдалечині. Ніхто з друзів, на щастя, не прокинувся. Птах, як загрозливий фантом, з'явився на мить і так само зник, пронизавши кожного з них почуттями страху і нерозуміння. Але чому він з’явився саме в цей момент? Чи не Енджел його послала?

— Пробач, мені не слід було так поводитися, — насилу видавив із себе Ден, не наважуючись підняти на неї погляд. Може, він відчув ту ж саму загрозу від птаха, як і вона? — Це неправильно. І зовсім не вчасно... Ми не повинні...

— Так, адже ми... Друзі... — тільки й змогла видавити з себе Ксю. Ден розчаровано видихнув і відвернувся від неї, щоб приховати очі. Можливо, він не це хотів почути, як і вона відповісти. От тільки незрозуміле почуття небезпеки огорнуло зсередини та стисло в лещатах страху, ніби невидимий ворог спостерігав за ними здалеку, контролюючи кожен крок.

— Давай спати.

— Так. На добраніч.

— І тобі, Ксю...

Вони лягли спиною одне до одного на різних гілках, ніби й не були так близькі хвилину тому. Ось тільки як після всього, що відбувалося, заснути — Ксю взагалі не уявляла.