Глава 13. Возз'єднання

Не тільки біль розділяє життя на «до» та «після». Часом, повернувши те, що здавалося втраченим — цінності змінюються назавжди. Вчорашні глобальні проблеми втрачають своє значення, а щастя зростає у геометричній прогресії від звичайнісіньких буденних речей.

Ксюша спостерігала за поєдинком Дена та Алла з почуттям повної відчуженості від світу. Вона боялася прокинутися і усвідомити, що це всього лише сон, у який вона занадто рано наважилася повірити. Серце билося як божевільне, кров пульсувала в мозку, а з очей котилися сльози. Якщо й існувало щастя, яке дійсно змінювало життя на «до» та «після» — то це було воно. Щастя, від якого хотілося впасти в стан істерики, затиснути Дена в обіймах і ніколи більше не відпускати.

Коли знайома сила наповнила кожну клітину тіла, а друзі відразу опинилися поруч, допомагаючи їй підвестися — Ксюша остаточно переконалась, що її друг живий. Тепер вона знову охоронець повелителя, і якщо сила прийшла — значить вона має нею скористатися, як належить. І хоча Ден наказав друзям не втручатися в сутичку, Ксюша, нікого не слухаючи, вже готова була кинутися у бій.

— Охолонь! Він же ясно сказав не лізти на рожен! — Максим на ходу зупинив її, обхопивши ззаду за талію.

— Відпусти! Я вб'ю його! Вб'ю сама! Він заплатить за все, що зробив з Деном! — Ксюша, як ненормальна, опиралася залізній хватці Макса, але той, наділений силою, не давав їй вивільнитися. Розумом вона усвідомлювала, що якщо втрутиться, Ден розлютиться і буде сварити її, але емоції все одно брали вгору. Прийшла до тями вона лише тоді, коли Алл розчинився у повітрі, як примара, пообіцявши повторення дуелі в майбутньому. Ден лише розчаровано дивився на його колишнє місце і важко дихав.

— Та щоб ти здох, клятий виродку! Я знищу тебе! — не стримався він та в пориві люті встромив меч у землю. Потім помітив свій рюкзак, який похапцем скинув зі спини, коли мчав на Алла, і з усієї дурі штовхнув його ногою. Типовий Ден — не шкодує своїх речей у пориві гніву.

Ксюша все ж таки вирвалася з хватки Макса і, забувши про все, кинулася другові на шию.

— Господи! Ти живий, живий, живий! Як же я за тебе злякалася! — Вона почала осипати його щоки поцілунками, зовсім не думаючи про реакцію інших. Ден навіть завмер від несподіванки, мужньо витримавши емоційний порив Ксюші.

— Добре-добре, досить! Ти ж мене зараз задушиш, Ксю! — зніяковіло промовив він і обережно відсторонив її від себе. Цікаво, його обличчя так розчервонілося через її поцілунки чи те, що він збентежився? Ксюша не послухалася і знову стиснула його в обіймах, на що Ден лише зітхнув і відповів тим самим.

— Я знала, що ти живий! Знала! Господи, яка ж я щаслива! — Вона не могла стримати сльози, відчуваючи його тепло, знайомий улюблений запах, його міцне тіло у своїх обіймах.

— Знала, але все одно пішла, — сумно зітхнув він їй у вухо, проте не відштовхнув знову.

— Пробач мені! Я така дурна, що повірила у твою смерть!

— Ми всі повірили, бро, — доповнив її слова Максим, який підійшов до Дена і потиснув йому руку, не звертаючи уваги на Ксюшу. — Але ми раді, що ти вижив. І дякую, що з'явився вчасно і врятував цю відчайдушну. Я тобі вік вдячний буду.

— Ти, напевне, забув, хто для мене Ксю? І без твоєї подяки вчинив би те ж саме, — досить холодно відповів Ден, проігнорувавши доброзичливий тон Макса.

— І справді, — м'яко відповів той і вдячно посміхнувся. — З поверненням!

— Наш головний герой з'явився у критичний момент і всіх врятував! Очікувано, — з іронією перебила Макса Еріка і, відштовхнувши Ксю, поцілувала Дена в щоку, скуйовдивши його густе волосся. Її обличчя сяяло від щастя, а в очах стояли сльози. Можливо, вона й сама, незважаючи на свій колючий характер, повисла б у нього на шиї, але, мабуть, вирішила не злити Ксю. — Чорт забирай, а я ж відчувала, що ти не помер! Не в твоєму дусі так швидко дуба різати.

— Дякую за клопіт, — втомлено відповів їй Ден і відразу ж підняв ліву брову. — Бачу, стрижку змінила? Тобі личить.

— Ти теж красунчик,— весело підморгнула рудоволоса. — Виглядаєш навіть краще, ніж у першу нашу зустріч. Закохалася б заново, якби ти не був таким гівнюком.

— Ти, як завжди, сама доброта, — криво посміхнувся Ден.

— Але правда ж, чувак! — радісно доповнив Боря, поплескавши його по плечу. — Ти чудово виглядаєш! Здоровіше, ніж будь-коли!

— Так. Хвалити Бога, що ти вижив. — Костя теж привітав Дена рукостисканням, а Марина привітно його обійняла. Вони всі були щиро раді поверненню товариша, і це, мабуть, трохи остудило розпечені нерви Дена. Ксюша бачила, як помітно він пом'якшав, відчувши радісний прийом. Ось тільки її почуття провини нікуди не ділося. Вона досі ненавиділа себе через те, що кинула його там одного.

— Я не вижив, до речі, — тихим голосом відповів Ден. — Напевне, справді помер, але кристал повернув моє життя назад. Я ж не можу померти до дуелі. Дивно, що ви забули про це.

— А що б ти зробив на моєму місці? — вигукнув Максим, чудово розуміючи, до чого хилить Ден. — Ти справді був мертвий — твоє тіло почало холонути. Ми не знали, що робити, тому вирушили назад до Жаклін, щоб отримати керівництво і дізнатися, що говорять пророцтва. Як, на твою думку, мені слід було вчинити?

— Ти все зробив правильно, — холодно, але впевнено відповів Ден. Ксюша бачила, що йому неприємно, але він старанно намагався це приховати, розуміючи доречність вчинку товариша. — То ви щось дізналися? Де Жаклін?

— На жаль, вона мертва. Її вбив Норвел ще до того, як ми прийшли. — Максим кивнув головою у бік будинку. Обличчя Дена змінилося на очах, а в погляді спалахнули диявольські іскри.

— Яка ж тварюка! Вб'ю! — прошипів він, ледве стримуючи емоції. — Що ж, треба її поховати та пошукати книгу пророцтв.

— Ти маєш рацію. Ось тільки в мене відчуття, що Норвел уже забрав її, — припустила Еріка.

— Подивимося, — Максим підійшов до Ксю і торкнувся її руки. Навіть після того, як вони розійшлися, він все ще шукав можливості опинитися поряд. — А ще нам потрібен відпочинок та їжа. Зупинимося на якийсь час...

***

Похорон пройшов у мовчанні. Хлопці викопали могилу, Ксю з Ерікою переодягли Жаклін і замотали її тіло в простирадло. Могилу дівчини вони прикрасили квітами з вази, які ще не встигли до кінця зав'янути, як навколишній світ. Книга пророцтв безслідно зникла, хоча друзі ретельно перевірили весь будинок. Ймовірно, Норвел таки забрав її з собою, подбавши, щоб вони втратили єдине керівництво. Тепер ніхто до ладу не знав, що робити далі і яке рішення приймати.

У будинку Жаклін було тихо, затишно та відносно безпечно, на відміну від світу за вікном. І хоча нещодавно тут сталося жорстке вбивство — ніхто не став зосереджувати на цьому увагу, розуміючи, що зовнішній світ більш небезпечний.

На вечерю Максим приготував картоплю з м'ясом — справжні ласощі після виснажливої подорожі. Продуктів у погребу, який знаходився за кілька метрів від будинку, було достатньо, щоб нічого не потребувати кілька днів. Жаклін ці запаси вже не стануть у нагоді, а ось підліткам в умовах нинішнього «постапокаліпсису» — те, що треба. Навіть в'яленого м'яса знайшлося чимало — незамінна річ у подорожі.

Коли емоції від пережитого вщухли, а пам'ять про нещодавнє потрясіння, викликаного смертю друга, почала потроху стиратися, Ксюша зазнала нового стресу. Адже вона цілувалася з Деном і навіть освідчилася йому в коханні! Ймовірно, після тих дій, вчинених на межі істерики, щось зміниться назавжди. Навряд чи подібні моменти можна вважати нормальними для їхньої дружби. Чи могло означати це, що їхні попередні відносини змінилися? Ксюша маялась від неймовірної кількості думок та сумнівів, що оточили її душу. А ще постійно кидала на Дена спантеличені погляди, намагаючись зрозуміти, як він сам себе почуває після того, що сталося. Звісно, ймовірність того, що він усе забув, була величезною, адже тоді перебував у передсмертному стані. Ксюша навіть не знала, що було б краще — щоб він пам'ятав, або ж забув назавжди.

Ден тримався відсторонено від інших, спостерігаючи за мерехтливим полум'ям в печі. Він схилився до стіни і виглядав повністю відчуженим від світу, наче перебував десь у паралельній реальності. Інші, ніби відчуваючи провину, намагалися відволікти його розмовами, повідавши історію замку, яку розповіла Жаклін, коли Дена не було. Він уважно вислухав, ставлячи деякі запитання, але все одно зберігав підозрілу безпристрасність. Колишній Ден, мабуть, уже збожеволів би, на емоціях висловлюючи різні припущення і можливі паралелі. Зараз же виявляв разючу байдужість, наче все, що там сталося, його ніяк не стосувалося. Він був втомлений морально настільки, що Ксю не могла зрозуміти, що насправді відбувається у нього всередині. Про що думає, що переживає, що турбує його душу. Хотілося опинитися поряд, просто обійняти його, втішити і переконати, що все неодмінно буде добре. Тільки щось заважало... Щось, що нещодавно поставило їхні колишні стосунки на паузу, натягнувши струну незнання, напруження та недомовленості. Хто вони відтепер одне одному? Просто друзі чи, можливо, хтось більше?

Ксю розуміла, що непогано б поговорити з ним відверто про те, що сталося. Розпитати, що між ними зараз, і що він взагалі відчуває. Підтримати його після пережитих страждань, зміцнити настільки, наскільки це було в її силах. Але чорт забирай, чому ж так страшно? Чому це прокляте хвилювання тільки посилюється, а вогонь зжирає зсередини, як тільки вона подивиться у його бік? Після того поцілунку всередині щось змінилося назавжди. Тепер не вдасться просто підтримувати, як раніше, залишаючись друзями. Не вийде знаходити правильні слова... Не вийде залишатися колишньою подругою і вдавати, що нічого не сталося! Прокляття! Як вона могла допустити, щоб ці почуття настільки вийшли з-під контролю?

Одного разу їхні погляди перетнулися. Ден відразу відвів очі, як і раніше не бажаючи її бачити, а Ксюша ледь не задихнулася від надлишку хвилювання. Руки зрадливо затремтіли, а серце підскочило до горла. Як вона ненавиділа себе за цю слабкість!

Коли друзі почали готуватися до сну, в хатині дунув легкий вітерець, утворивши напівпрозору постать Флер, яка ніби остаточно перетворилася на привида. Тепер її образ майже стерся, а на місці очей залишились тільки білі напівпрозорі оболонки. Підлітки так і ахнули, злякавшись її нового вигляду.

— Скоро я зникну назавжди. Моїх сил недостатньо, щоб протистояти впливу червоної ночі,— промовила вона, поки друзі збиралися з духом. — Ви повинні йти до мертвого лісу і відшукати замок, що належав родині Райлі. Це останній наказ пророцтва. Битва відбудеться саме там. І бережи вас Бог.

Перш, ніж хтось встиг відповісти, вона розчинилася в повітрі. Її голос, що до того  доносився ніби здалеку, остаточно перетворився на луну і затих. Напевно, це був останній наказ Флер. Тепер у цьому світі не залишилося нікого, хто міг би направити їх у правильному напрямку і дати якусь настанову. Відтепер вони залишились самі в оточенні кровожерливих монстрів та Алла з Енджел, які прагнуть їх знищити.

— Це було очікувано, — зітхнув Ден, байдуже подивившись на місце, де розчинилася Флер. — Я знав, що маю йти туди. Це місце недарма переслідувало мене у снах.

— Звісно, — погодився з ним Максим. — Але не забувай, що йдемо туди ми всі разом. Якщо зможемо краще прокачати наші навички — станемо непереможними. Я в цьому не маю сумнівів.

Ксюша вкотре захопилася рішучості Максима. Його безстрашність, мужність та мудрість з кожним днем тільки зростали, перетворюючи його з раніше емоційного нестабільного хлопця на справжнього чоловіка. Жаль тільки, що її серце вже зробило остаточний вибір, про що, ймовірно, вона пошкодує ще не раз.

— Ви не повинні зі мною йти, — тихо промовив Ден, вдивляючись у порожнечу. — Це моя битва. Ваша присутність тільки послабить мій стан. Я не зможу битися, знаючи, що вам загрожує небезпека.

— Це не обговорюється! — не стрималася Ксю, піднявши на нього палаючий погляд. — Ти вже один раз помер! Я не дозволю, щоб це знову повторилося!

— Скажи, чому він хотів тебе вбити? — запитав Ден. Його очі креснули невластивим холодом.

— Він всіх хотів убити, Дене, — заперечила Еріка, яка сиділа поруч.

— Її він хотів убити першою. Якого біса?! — Кісточки на його пальцях побіліли від напруження.

— Вона сама напросилася, це по-перше. А по-друге — Алл не дурень. Він знає, як ти дорожиш Ксю. — Еріка кинула на неї неоднозначний погляд.

— Саме тому! — Ден стукнув кулаком об стіну, прикусивши від болю нижню губу. — Не тільки Алл, а й Нуара будуть користуватися моєю прив’язаністю. І Ксю буде першою, на кого вони зазіхнуть. А якщо з нею чи з кимось із вас щось трапиться —я зламаюся, чорт забирай! А вона має намір мене зламати. Ви — ідеальний спосіб, не знаходите?

— Припини, Дене! Ми не настільки слабкі, як ти думаєш! Нас не так легко вбити, — з жаром заперечила Ксюша. — Та й я чомусь упевнена, що вона намагатиметься зламати тебе, вбивши знову! А щоразу, переживаючи це — ти будеш руйнуватися психологічно. Знаючи це, думаєш, ми будемо почувати себе нормально? Ти б на нашому місці як вчинив?

— Та начхати на мене, Ксю! — Він підняв на неї палаючі очі. У них було стільки сум'яття, страху та всепоглинаючого розпачу, що Ксюшу пересмикнуло. — Якщо з тобою щось трапиться — це буде перше, що мене знищить зсередини!

Ден розумів, що вони не змінять рішення і в будь-якому випадку підуть за ним. Розумів і від цього божеволів ще більше. Ксюша бачила його стан і ледве стримувалася, щоб не обійняти і заспокоїти його, як раніше.

— Зберися! Ти мужик чи ганчірка? — гаркнула Еріка, чомусь розлютившись не на жарт. — В тому, що трапилося з Ксю — є і твоя вина! Бо якби ти був поряд — ми могли б себе захистити! Зараз ти знову хочеш залишити нас самих без найменшого захисту? Щоб Алл у будь-який час повернувся і закінчив розпочате?

Слова Еріки, нарешті, дали потрібний ефект. Ден не знайшов, що заперечити, тому лише приречено зітхнув.

— Ми підемо з тобою, — твердо сказав Максим та підморгнув йому. — Поки я поряд — з Ксю нічого не станеться. За себе хвилюйся. Та й не забувай, що ми були обрані з цією метою і набули відповідної сили. А без тебе ми справді легка здобич.

— Я звичайно, вибачаюсь, що перебиваю ваш палкий діалог, але здається, у нас проблеми,— втрутився Боря, який сидів ближче до вікна і міг бачити, що відбувається ззовні. Його обличчя виглядало збентеженим, а в очах застигла паніка.

Ксюша та Максим схопилися одночасно і, підбігши до вікна, з тривогою визирнули надвір. Біля будиночка розгулювало кілька дивних істот, що нагадували шакалів. Тільки пересувались вони на двох лапах, мали подовжену морду з неприродно гострими кривими іклами і лякаючі світлі очі. Один із них, помітивши їх у вікні, одразу вишкірив зуби і зробив стрибок у їхній бік. Ксю з Максом злякано відсахнулися назад, а істота почала бити лапами і головою об скло, видаючи скажений рик.

— Що це за чортівня? — Костя одразу відсторонив злякану Марину і схопив у руку палицю.

— Цього разу не знаю, на жаль, — відповіла Еріка, з острахом дивлячись на інше вікно з протилежного боку. Адже воно було розбите, коли Алл застосував силу енергії на Максові, викинувши його назовні. Істоти поки що не помітили іншого входу, але це було лише питання часу.

— Прокляття! Бісові тварюки! — визвірився Ден, і схопивши свій меч, без зайвих сумнівів попрямував до дверей.

— Ні! Зачекай! — ледве встигла крикнути Ксюша, але було вже пізно. Ден кулею вилетів надвір і зачинив двері махом ноги. Ніхто навіть оком не встиг моргнути. Поки сила тільки наповнювала клітини їхнього тіла, Ден вже влаштував різанину зовні.

Налякана Ксюша знову виглянула у вікно, панічно шукаючи свою палицю. Фонтан крові одразу ж бризнув на скло, а істота впала горілиць, видаючи передсмертний крик. Така ж доля спіткала наступного. Атаки Дена були настільки швидкими та точними, що встежити за рухами рук практично не вдавалося. Лише блискучі відблиски сталі та чорні бризки крові, що рясним дощем поливали землю.

Ще кілька монстрів напали зі спини, обравши найкращий момент, коли Ден максимально відволічеться. Один з них вчепилася у його руку, прокусивши до крові і змусивши випустити меч. Ден навіть не скрикнув, наче подібні поранення були для нього звичними. Лише зробив умілий стрибок і зарядив ногою тому в морду. Потім підхопив меч і добив істоту одним точним швидким рухом. Останнього хижака він схопив рукою за горло, а другою різко вивернув тому шию. Істота не встигла навіть скрикнути. Закінчивши, Ден струснув меч від крові і гарячковим поглядом блиснув на друзів у вікні. Він знову перетворився на справжнісінького винищувача нечисті, якому не були відомі почуття болю, страху та жалю. Навіть на власну поранену руку не звернув жодної уваги, наче це було лише подряпиною.

— Ідіот! — Ксюша відштовхнула Максима, який спробував її затримати, і вилетіла надвір. — Ну, що ти твориш? Навіщо знову все самотужки?

— Мені треба було чекати, поки ця тварюка вломиться в будинок і зжере тебе? — вишкірився він, подібно до хижака. В очах досі горіли вбивчі іскри.

— Ми б набули сили і без проблем перебили б їх усіх!

— Це трапилося б тільки тоді, коли мені загрожувала б небезпека, бо раніше сила до вас не прийде. До цього вони могли б перегризти горлянку одному з вас. Не смій втручатися у мої справи!

— Ти вилетів надвір навіть не бачачи, що там! Раптом там був би хтось більш небезпечний і страшний? — огризнулася Ксюша, намагаючись не звертати увагу на закривавлені трупи хижаків, що валялися біля ніг.

— Тобі повторити, що я безсмертний? На відміну від тебе... — Ден дістав з кишені носовичок і  витер лезо свого меча. Своєї власної крові, що рясно стікала по руці, він ніби й не бачив. Це була ненормальна поведінка.

— А ти бачу, вже забув, як важко помирав нещодавно? Не терпиться повторити? — Ксюша підійшла до нього і схопила за руку, щоб оглянути рану. Тільки зараз, торкнувшись його, вона зрозуміла, що він тремтить. Не тільки руки, а й усе тіло здригалося від ледь відчутного тремору. Ось тільки щось їй підказувало, що це було зовсім не від страху.

— Зі мною можна повторити, але не з тобою — це по-перше. А по-друге — мені це піде лише на користь. Через страждання приходить стійкість та витривалість. — Ден вигнув губи в неприродній посмішці і нервово вирвавши руку, струсив її від крові.

— Припини нести нісенітниці! Хочеш зовсім психом стати? Не смій навіть думати про це! — Ксюша силоміць потягла його в будинок і, посадивши на килимок, дістала аптечку і почала обробляти рану. Ден без емоцій спостерігав за її діями і не думав чинити опір. Він ніби був на межі нервового виснаження. Ймовірно, цим і було викликано тремтіння. Їй хотілося хоч трохи заспокоїти його внутрішній шторм. Обійняти та завірити у своїй підтримці. Жаль, що вона не вміла бути ніжною, коли він чинив безглузді речі. Хоча Ден завжди був таким — відчайдушним і нестриманим. Ксюша має поговорити з ним зрозуміти, що відбувається. І вона обов'язково це зробить у найближчий час.