Глава 12. Вибір

У чому справжня сила? В здатності любити, дозволяючи слабкостям ламати душу, чи холодне серце, яке ніколи не конфліктує з розумом і залишається спокійним у будь-яких обставинах?

Нуара брела лісом, не звертаючи уваги на тварин з Горана, які були настільки дурними, що нападали бездумно, ніби спеціально підставляючи себе під нищівну силу її удару. Вона спалювала їх до тла цілими зграями, дратуючись і задаючи собі одне набридливе питання — навіщо вони тут потрібні? Алл Норвел — її вірний слуга і соратник — почав сумувати за цими помилками природи, тож переселив їх з Горана на територію маєтку Райлі та довколишнього лісу. Він використовував їх для розваги, катуючи, а потім вбиваючи, влаштовував для них різноманітні квести і навіть полювання одне на одного. Енджел таке дозвілля не тільки не забавляло, а й злило та доводило до сказу.

Хоча зараз її взагалі дратувало багато чого, що не стосувалося Алана Норвела. Час від часу вона почувала себе одержимою фанаткою повелителя, яка пізнала в повній мірі всі відтінки різноманітних почуттів, про існування яких навіть не підозрювала. Вона не могла спати, їсти, займатися звичними справами королеви і, тим більше, готуватися до майбутньої битви. Вогонь пристрасті спалював її зсередини, балансуючи на межі безмірної ненависті та всепоглинаючого кохання.

Нуара досі перебувала на стадії дослідження власного серця. Біль став її постійним супутником і був, мабуть, єдиним почуттям, до якого вона виявилася не готовою. Він переслідував її завжди — і коли вона з ніжністю думала про Алана, бажаючи розділити з ним свою силу та владу, і коли згорала від ненависті, завдаючи йому різноманітних страждань. Нуара боялася цього почуття, намагалася від нього втекти і наблизитись водночас.

Сьогоднішній день приніс чергові випробування. Спонукана ненавистю не тільки до Алана за його зухвалість, а й до самої себе через те, що не змогла його вбити, Нуара спробувала використати його найкращого друга. Позбавляти життя вона його не планувала, знаючи, що Максим більш слабкий і навіть із затуманеним розумом навряд чи зможе завдати товаришу серйозної шкоди. Але посіяти розлад і недовіру в команді, похитнувши віру Алана у своїх друзів — це був досить таки непоганий метод впливу.

Втім, на її превеликий подив, все повернулося зовсім несподіваним чином. Те, що Алан уб'є себе сам, нехай і скориставшись «допомогою» друзів — виявилося для неї ще тим випробуванням. Спостерігаючи за його смертю, наступним воскресінням та нестабільним ментальним станом після пережитого, Нуара, здавалося, страждала разом з ним. Ненависть та злість швидко відступили, заповнивши розум незвичним для неї співчуттям та емпатією. Адже він лише недосвідчений хлопчик, який просто не заслуговує таких страждань. Хотілося обійняти його і просто заспокоїти, застосувавши роль дбайливої матусі, яка нізащо не дасть його скривдити.

Коли Алан ненадовго заснув, охороняючи друзів, Нуара, що спостерігала за ним на відстані, не змогла впоратися зі своїми почуттями і вирішила вийти з тіні. Захотілося втішити його, обійняти, доторкнутися врешті-решт, просто побути поруч і помилуватися на нього сплячого. Поцілунок у її плани точно не входив, але хіба можна було стриматися, коли він був так близько? Нуара настільки захопилася, що й не подумала про когось, хто міг би стати свідком цієї сцени, включаючи самого Алана. А коли він поцілував її у відповідь, показавши, що насправді не спав — Нуара мало не збожеволіла від несподіванки та щастя. Вона з трепетом згадувала його м'які теплі губи та це шалене солодке почуття у грудях, від якого хотілося кричати і плакати одночасно. Що, якщо Алан колись справді належатиме їй, розділивши з нею її несамовиті почуття?

Величні сухі сосни, ніби підкоряючись, розступилися перед нею, запрошуючи пройти до замку — її другого дому. Ліва, більша частина стародавньої пам'ятки архітектури була вже багато років занедбаною, темною і зануреною у багатошарове павутиння. Там все залишилося недоторканим після смерті її мешканців, і навіть люстру, що впала зі стелі, ніхто не став прибирати. Це також входило в плани Алла Норвела, який хотів зберегти сліди страшної трагедії, винуватцем якої став. Нуара ж іноді заходила туди, щоб відволіктися і побути наодинці з темнотою і запахом смерті як вічним нагадуванням, хто вона є насправді. Адже колись її забавляла ця страшна історія, вивчена до дір постійними нагадуваннями Норвела.

Зараз при одному погляді на темні вікна і сліди засохлої крові на одному з підвіконь, їй чомусь зробилося дурно. Що ж, доведеться й сьогодні терпіти присутність Норвела, тому вона без роздумів вирушила у праве крило — маленьку частину маєтку, що складалася з вітальні, кухні, залу та декількох кімнат, облаштованих найдорожчими меблями. Саме ця житлова частина замку була для неї домівкою останні тридцять років, а Алл — правою рукою, вірним супровідником і колишнім коханцем. Нині його присутність більше дратувала, ніж тішила, але часом і від нього була деяка користь.

Переступивши поріг, Нуара квапливо рушила до вітальні, звідки долинав приємний запах запеченого м'яса. Норвел, звісно ж, не гаяв даремно часу, вирішивши замучити та підсмажити одного з хижаків, що мешкали у лісі, м'ясо яких було нехай і не таким смачним, як у земних курей та свиней, але цілком їстівним. Втім, коли Нуара увійшла до добре освітленого приміщення, то побачила, що не тільки м'ясо красувалося на столі, а й багато інших різноманітних страв.

— Це ще що таке? Ти переміщався на Землю? Якого біса? — вигукнула королева, спостерігаючи, як колишній коханець умілими рухами наповнював келихи дорогим вином.

— В холодильнику миша повісилась. Чула цей славнозвісний людський вислів? Я, на відміну від тебе, голодом себе морити не планую. Тим паче на Землі чимало смачної їжі, — знизав плечима той, не відриваючись від справи. На столі красувалися різноманітні людські ласощі: сири, випічка, салати із земних овочів, свіжі фрукти і навіть торт. Крім цього, в очі кидалися свічки, новий золотий посуд, серветки, обшиті дорогоцінним камінням, букети з різнокольоровими квітами. Алл однозначно хотів справити на когось враження.

— Досить тримати мене за дурепу! В тебе домашній арешт взагалі-то, забув? Ти на когось чекаєш? З якої нагоди бенкет?

— Не варто так хвилюватись, моя королево. Ти просто повинна скуштувати це вино,— він простягнув їй наповнений келих. — Це Бордо — витримка більше тридцяти років. Але в мене є й старші — на аукціоні в Парижі купив кілька років тому.

— Хочеш, щоб я зараз перетворила все це на попіл? — стрільнула очима Нуара, вихопивши келих. Від земних міцних напоїв вона ніколи не відмовлялася, про що Алл чудово знав, тому й подбав, щоб зібрати, мабуть, одну з найбагатших колекцій.

— Добре-добре, не кіпішуй, — помітно злякався той. — Ти ж повинна розуміти, наскільки я тут сумую один, поки ти ошиваєшся біля мого виплодка.

— Тебе моє місцеперебування не повинно обходити, пес смердючий! Негайно кажи, на кого чекаєш!

— Зрозумій, кохана, не я став ініціатором цієї зустрічі. Але оскільки до багатьох моїх порад ти не прислухалася, я повинен був чесно розповісти про свої побоювання. — Алл з тривогою глянув у темне вікно і тремтячою рукою підніс келих до рота. — Страшно мені за наше спільне майбутнє, моя королево. Хіба не ти мені колись казала, щоб я всі свої думки озвучував чесно?

— Чорт забирай! Значить, я мала рацію. Ти весь час був псом мого батька! — Нуара хотіла цілком серйозно спалити все довкола, але в останній момент погасила в долоні біле полум'я. Якщо Алл справді запросив лорда Дайрона в гості, то, побачивши навколо погром, той одразу ж запідозрить щось недобре. Вона не повинна показувати свої справжні почуття, інакше ризикує мати проблеми.

— Я не став би говорити про це в подібному контексті. Ти єдина, хто мені взагалі був потрібен у цьому світі, Нуаро. — Норвел окинув її жадібним поглядом з домішками довготривалої туги. — Але змушений визнати, що останнім часом твоє становище у ролі королеви все більше здає позиції. І якщо ти продовжуватимеш у тому ж дусі, боюся, це може закінчитися погано.

— Колись я прикінчу тебе, бісів виродку! — прошипіла Нуара, наливаючи собі нову порцію вина. Нервове тремтіння в руках видавало всю ту гаму руйнівних почуттів, що катували її душу.

— Невже? — награно здивувався Норвел. — Щось останнім часом не дуже віриться у твою здатність вбивати. Навіть Алана прикінчити до ладу не можеш, а про його типу охоронців я взагалі мовчу. Не можу зрозуміти, тебе саму не дратують ці нікчеми біля нього? Навіть щоб усамітнитися, потрібно чекати доки всі заснуть.

— Та як ти посмів знову за мною стежити, негіднику?

— Сама навчила, пам'ятаєш? Та й у кого ж мені ще вчитися, як не у своєї вчительки, яка практикує цей спосіб постійно?

— Будеш пхати носа в мої справи — я тобі його відірву, затямив?! — Нуара насилу стримувала гнів, хоча хвилювання зводило її зсередини, бо якщо Дайрон справді завітає в гості — добра чекати не варто .

— На мене твої погрози не діють. Звик бути лялькою для биття, — відповів Норвел з таким виглядом, наче вважав це за велику честь. Проте й без нотки єхидства, звісно ж, не обійшлося. — Але хочу нагадати, що в полі твого спостереження надто багато осіб, від яких раджу позбутися, якщо ти справді маєш намір зламати мого шмаркача. Наприклад, свою головну суперницю — брюнеточку, його найкращу подружку. Чи ти настільки сліпа, що не помічаєш очевидного?

У Нуари всередині щось стрепенулося. Різкий біль пронизав нутрощі, гострими кігтями добираючись до мозку. Чи не так відчуваються ревнощі — досі невідомі їй почуття?

— Ти справді вважаєш, що якесь нікчемне дівчисько може скласти мені конкуренцію? Серйозно?

— А ти, бачу, настільки звихнулась на своєму коханні, що не помічаєш очевидного? Вища ступінь самовпевненості! — Алл приречено зітхнув, подивившись на Нуару, як на божевільну. — Якщо сама не плануєш її прибрати, може, віддаси мені? Я б непогано розважався з цією крихіткою, заодно і знищив би свого виродка морально, щоб тобі було легше. Як бачиш, я завжди радий тобі допомогти, кохана.

— Та роби, що хочеш, — махнула рукою Нуара та відвернулась до вікна, щоб приховати збентеження. Чи справді вона хоче зламати Алана? Чомусь думка про те, щоб прибрати зі свого шляху суперницю, не приносила їй належного задоволення, та ще й викликала докори сумління. І це вже було дивно і не властиво для неї.

— З превеликою радістю, моя королево! Побавлюся з цією красунечкою прямо в нього на очах. Оце так видовище буде!— Норвел самовдоволено облизався, мрійливо примруживши очі. Який же збоченець! Чи не з таким виглядом він знущався над юною матір'ю Алана, коли виконував своє головне завдання?

— Яка ж ти все-таки тварюка, Норвеле, в мене немає слів! Тільки мене в це не вплутуй і Алана бажано теж. Досить з нього страждань.

— Що? Ти зараз серйозно? — Алл витріщив на неї настільки вражені очі, що Нуара відразу ж пошкодувала про таку заяву. Не можна вдаватися до сентиментальності — це не в дусі королеви Горана. Та й хіба бути тварюкою — не головний пріоритет горян? В неї, напевне, точно їде дах.

— Я влаштую їм такий прийом, що вони повірять в усі жахіття світу, що існували тільки в книжках та легендах. Повторення історії маєтку Райлі з новими жертвами — що може бути більш хвилюючим! — Норвел настільки піддався мріям, що, здавалося, забув про її присутність. — Моя уява вже зараз малює нові хвилюючі сценарії, які можна відтворити на цих дітлахах. Я продемонструю тобі, кохана, на що здатна сила моєї енергії в усій красі! Згодом ти зрозумієш, що проміняла справжній діамант на звичайну фальшивку.

Раптом полум'яну промову Норвела перервав дивний звук. Язички свічок колихнулися, а свіжий вітер немов з'явився нізвідки, змітаючи зі столу серветки та столові прилади. Нуара відчула болісний приплив тривоги в грудях. Озирнувшись до джерела енергетичної сили, вона побачила, як прозора вирва з повітря почала кружляти в одному місці з неймовірною швидкістю. Незабаром з неї виросла висока постать у довгому срібному плащі, обшитому діамантами. Що ж, схоже лорд Дайрон володів мистецтвом створення діри у просторі не гірше, ніж вона сама. Правда, колишній король уже давно не мандрував, списуючи все на старість та деяку втомленість від життя. За стільки років це, мабуть, був перший раз, коли він вирішив вшанувати їх своєю присутністю, а це навряд чи натякало на щось хороше.

— Процвітання злу, ваша величносте! Ваш візит — то найвища честь для мене. — Алл одразу ж упав на коліна і низько схилив голову. Нуарі довелося наслідувати його приклад, але вона обмежилася лише стриманим поклоном, як і личило справжній королеві.

— Ласкаво прошу, ваша високосте. Рада бачити вас здоровим та сповненим сил.

— І тобі процвітання злу, Нуаро. Чи ти вже забула наше звичайне вітання? — відразу напружився Дайрон, навіть не намагаючись віддихатися після такого далекого переміщення. І хоча для нього це зайняло трохи більше п'яти хвилин, Нуара на своєму прикладі знала, який сильний вплив це мало на організм.

— Що ви, ваша високосте! Скоро зло процвітатиме по всій Землі. Залишилося зовсім трохи — і кристал буде моїм.

— Кристал? — Широкі сиві брови Дайрона одразу ж підстрибнули вгору. — А ти впевнена, що саме він — твоя головна ціль?

— Ви сумніваєтесь у мені, батечку? — спробувала якомога спокійніше запитати Нуара, впевнено подивившись старому в очі. Всередині, втім, скувало липке нудотне почуття страху. Адже вона знала, наскільки проникливим є її батько.

— Не сумнівався донедавна. Але ти лише жінка, яка може потрапити в пастку власних почуттів. Даремно я довірив свою владу жінці. Це була моя фатальна помилка.

Дайрон засмучено зітхнув і подивився на неї таким розчарованим поглядом, що Нуара відразу ж спалахнула від гніву. Та як посмів цей старезний дідуган, котрий однією ногою вже в могилі стоїть, кидати їй такі зухвалі заяви?

— Ви ображаєте мене, батьку, — холодно відрізала вона, стиснувши долоні в кулаки.

Втім, Дайрон проігнорував її спалах та мовчки підійшов до столу, з захопленням розглядаючи їжу. Алл зараз же кинувся до гостя, запрошуючи того сісти, і почав наповнювати його келих. Старий одним махом запхав у рот кілька шматків смаженого м'яса і одразу ж запив вином. Їв він зовсім не як король, наділений безмежною владою, а як заморений голодом жебрак, незнайомий з етикетом — жалюгідне огидне видовище.

— Я буду говорити коротко, Нуаро. Про наслідки свого вибору ти чудово знаєш і без мене,— продовжив лорд, не встигнувши як слід прожувати їжу. — Якщо щось піде всупереч початковому задуму — я відберу в тебе трон. Як уже казав — мені не потрібна зламана королева. Повелитель повинен бути знищений на дуелі. Жодних альтернатив.

— Я ціную вашу участь, дорогий батечку. Але ви, мабуть, забули, якою владою наділили мене. Я сама маю право вирішувати, що робити з противником, який програв. — Нуара намагалася позбутися нав'язливого почуття трепету перед колишнім королем. Його холодний, позбавлений будь-яких емоцій погляд все ще повертав її в минуле, коли вона боялася навіть слово сказати в його присутності.

— Он як. І що ти збираєшся з ним робити? — глузливо повів бровою він.

— Здобути над ним владу. Над його розумом, душею та тілом. Над його свідомістю та вибором, над його цінностями та силою, як повелителя. Над усім. — Нуара розуміла, що немає сенсу намагатися обдурити батька. Він мав унікальну здатність читати душі і найпотаємніші думки. Іншими словами — він бачив її наскрізь. Водити його за ніс не мало жодного сенсу, інакше існував ризик отримати проблеми.

— І ти настільки легковажна, що дозволиш йому залишитися живим, знаючи про його зв'язок із кристалом? Ігри з ним тобі важливіші за абсолютну владу?

— Я впевнена у своєму становищі, як королеви, і вмію чудово контролювати власні почуття. Думаєте, якесь хлопчисько здатне мене обдурити? — Вона обурено хмикнула, не побоявшись упіймати погляд батька.

— Недооцінювати особистість повелителя — найбільша дурість і самовпевненість. Пророцтво б не вибрало звичайного хлопчика на цю роль. Він особливий — чи ти ще не зрозуміла? — Дайрон говорив настільки переконано, що Нуарі й справді почало здаватися, що вона недооцінює Алана. Хоча, судячи з того, як її серце на нього реагує — він дійсно найособливіший з усіх, кого вона знала.

— Тому мені хочеться його розгадати, перемогти і зламати. Підкорити собі його силу та особистість, змусити стати спільником та улюбленою іграшкою. Тому прошу, дозвольте мені виграти цю останню війну не лише за право володіння кристалом, а й за право бути справжньою королевою Горана. Тією, яка в змозі перемогти будь-яке почуття, навіть кохання.

— Так переможи своє кохання, вбивши його на дуелі. Це буде ідеальний спосіб довести всім, і мені зокрема, що ти не стала заручницею власних почуттів. Жодних компромісів. Інакше королевою залишатись ти більше не зможеш. — Батько одним своїм виглядом дав зрозуміти, що не збирається потурати її забаганкам. Його рішення не терпіло заперечень. — І так, дуель повинна відбутися до кінця місяця. І врахуй — більшої події у нас на Горані не було ніколи. Підготуйте все належним чином. Мені не повинно бути соромно перед суспільством.

— На що ви натякаєте, батьку? — не витримала Нуара, починаючи розуміти, до чого він хилить.

— А ти ще не зрозуміла? Буде організовано пряму трансляцію. Битву покажуть по всім каналам Горана, щоб ще раз продемонструвати нашу силу та владу. Наш народ прагне крові та видовищ, більше насильства та жорстокості. Ми маємо продемонструвати незабутню виставу. Вбити його красиво, не залишивши жодного живого місця. Тому подбай про те, щоб все зробити так, щоб мені не було соромно. Повелитель має бути знищений як морально, так і фізично. Це шоу увійде в історію своєю яскравістю та видовищністю. Якщо зробиш усе належним чином, обіцяю, що більше ніколи не втрутимусь ні в твоє життя, ні в методи правління, якими б вони не були. Я хочу як слід насолодитися смертю повелителя і побачити нарешті кристал в дії.

Нуара завмерла від шоку. Зсередини паралізував безпощадний холод, який, здавалося, перетворив кров на справжнісінький лід. Вона не очікувала такого повороту. Те, до чого вона готувалася стільки років, несподівано перетворилося не на довгоочікуваний день, а на каторгу. Вбити Алана і стати повноправною королевою Всесвіту, послухавшись батька, чи вигризти свою владу зубами, підкоривши і повелителя, і кристал, і навіть колишнього правителя Горана? Який вибір зробить справжня королева?

«Я думав, ти більш сильна та самодостатня. А насправді — ти лише маріонетка свого батька, яка так і не змогла знайти свою власну дорогу» Треба ж! Тоді вона розлютилася на Алана за ці зухвалі слова, а він, виявляється, мав рацію. Наче бачив її наскрізь, посмівши озвучити те, в чому вона боялася зізнатися навіть самій собі.

Нуара усміхнулася краєчком губ і звузила очі, зустрівшись із пронизливим поглядом Дайрона. Вбити в собі маленьку дівчинку, яка тремтить від страху і знайти власний шлях істинної королеви, яка не знає ніяких слабкостей, підкоривши навіть кохання? Вона зробить власний вибір.

***

Ден був упевнений, що довго розглядати зловісний краєвид набагато страшніше, ніж опинитися прямісінько там. Розбурхана уява завжди малює найжахливіші та найкровопролитніші сцени, хоча, можливо, нічого спільного з реальністю вони можуть не мати. Звичайно, заперечувати те, що вони без перешкод дістануться до старовинного маєтку, не ставши принадою для чергової тварюки, було вкрай необачно. Ден чудово пам'ятав, з чим йому довелося зіткнутися в мертвому лісі. Та й невідомо, чи змінилося те похмуре місце після настання червоної ночі, і чого взагалі від нього очікувати зараз.

Вигляд лісу, як і раніше, не обіцяв нічого хорошого, погрожуючи химерною вуаллю із чорного туману, яка обіймала мертві застарілі сосни. Вона була подібна до мгли з однойменного фільму — густа, як туман з диму, але загрозливо чорна, якою буває тільки абсолютна темрява. Яке зло приховує цей черговий неприродний феномен, вони, мабуть, дізнаються тільки там.

— Ну що, йдемо? — Ден спробував надати своєму голосу звичної бадьорості. Обличчя друзів, втім, були схожі на завмерлі маски, що відображали всі відтінки переляку.

— У мене передчуття, що нас там уб'ють, — першою прошепотіла Марина, не маючи змоги відірватися від руки Кості. — Я бачила страшний сон і боюся, що він міг бути провісником біди.

— Назад дороги все одно вже немає. — Ден опустив очі, знову відчувши себе останнім егоїстом. Він досі не міг пробачити себе за те, що дозволив друзям слідувати за ним, хоча й знав, що вони не безсмертні.

— Ми знали, на що йшли,— ніби прочитав його думки Костя і міцно обійняв Марину. Вперше за весь час його рішучий сміливий погляд затьмарився невпевненістю та страхом. Незважаючи на сильну любов до Марини, цей юнак завжди крокував уперед мужньо і непохитно, не виявляючи жодних ознак невдоволення. Навіть страх за кохану дівчину не зупиняв його сумлінно виконувати роль охоронця. Ден цінував це, хоча й жив з відчуттям постійного нервового напруження через надмірну відповідальність за життя друзів.

— Досить соплі жувати. Ідемо, а там уже як буде. — Максим нетерпляче штовхнув Дена ззаду. — Настав час розім'ятися трохи на монстрах, а не дупи відсиджувати біля багаття.

Зустрівшись зі здивованим поглядом Дена, товариш відразу ж посміхнувся і привітно йому підморгнув. Еріка на знак згоди зовсім нежіночно плюнула на свій кинджал і витерла його об штани. З короткою стрижкою та в спортивному одязі вона тепер зовсім не виглядала тією витонченою спокусливою красунею, якою здавалася в першу зустріч. На відміну від Ксюші, яка, незважаючи на схоже хлопчаче вбрання і недбало затягнуте на потилиці волосся, тепер виглядала, як тендітна та неймовірно красива дівчина, чого раніше він взагалі не помічав. Хоча, може, змінилися не дівчата, а його власне сприйняття?

Зустрівшись з Ксю поглядом, Ден різко відвів очі і вирвався вперед, відчувши зрадницьке збентеження. Чорт забирай! Зараз зовсім не час думати про подібні речі!

Друзі відразу ж пішли слідом, вирішивши не драматизувати завчасно. Щоправда, всупереч позитивному настрою, їхній шлях виявився складнішим, ніж очікувалося. Хтось наступав на напіврозкладені трупи дрібних тваринок, хтось плутався ногами в неприємній болотяній грязюці, а хтось постійно зупинявся від блювотних позивів. У повітрі витала напруга, не тільки через страх перед мертвим лісом, але й від чогось ще, чого Ден ніяк не міг пояснити.

Нарешті смердюче болото було залишено позаду. Перед підлітками відкрився величний, ніби з фільмів жахів ліс, занурений у морок. Чорні висохлі дерева, як і раніше, лякали своїм скрипом і мимовільним хитанням у різні боки. Складалося враження, що їхні тонкі криві гілки ось-ось перетворяться на змій і охоплять їхні шиї мертвою хваткою.

На відміну від залишених позаду місць, тут не було жодних слідів нещодавно зів’ялих рослин та підвищеної вологості. Червоні сутінки теж залишилися позаду, поступившись місцем вугільній напівпрозорій вуалі, що, немов сигаретний дим, ліниво кружляла в повітрі і мляво обіймала дерева. Небо затягли чорні хмари, крізь які ледь-ледь пробивалося загадкове фіолетове сяйво — наче відлуння червоної ночі. Нестерпний сморід мерлятини замінив запах свіжої крові і, як не дивно, обгорілого м'яса. Усе це доповнилося різними алогічними звуками незрозумілого походження, що тиснули на психіку та жахали до оніміння в кінцівках. Ден пам'ятав це ще з минулої подорожі, але зараз шум носив ще більш абсурдний характер: плач невідомої істоти, чиїсь крики вдалині, нелюдський шепіт прямо біля вуха, завивання якоїсь сирени. Друзі остовпіли від переляку, прислухаючись до звукового хаосу, Ден же розмірковував про правильний напрямок ходу.

— Коли я був тут минулого разу, на мене нападали дивні істоти, яких я без зусиль переміг. Тому не лякайтеся, якщо що, — спробував заспокоїти всіх Ден. Про триметрового ікліка, якого він ненароком розбудив сам, вирішив не згадувати, щоб не нагнітати обстановку.

— Ти, як завжди, вмієш підібрати правильні слова, — з ноткою сарказму відповіла Ксю. Йому здалося, чи вона розлютилася. Тільки на що?

— Потрібно шукати замок. — Він відразу ж змінив тему і, діставши свій бінокль, глянув у далечінь. За сухою кроною час від часу майоріли дивні тіні незрозумілого походження, але нічого, що б натякало на правильний напрямок, не було. Минулого разу до кристала його привела особлива енергетика, яку він відчував на відстані, чого зараз, на жаль, не повторилося. Отже, камінь справді чекає на нього в маєтку Джона Райлі, але в якому він боці?

— Мені здається, треба йти цією стежкою. Якщо довіряти логіці, вона має вести туди, де мешкають люди. Жили... — припустила Еріка, вказавши на ледь помітний серед чагарників лаз — єдине, що натякало на колишніх мешканців. Її висновок здався розумним, тому всі одразу ж вирушили в дорогу. Кілька разів прямо за спиною пролунало чиєсь здавлене гарчання, але нічого не відбувалося. Підлітки постійно здригалися і навіть скрикували, дивлячись врізнобіч, але небезпека виявилася надуманою.

Ден тримав меч напоготові, рухаючись позаду інших на випадок, якщо щось їх надумає переслідувати. Гарчання його не лякало, швидше підігрівало ще більший азарт вступити в криваву сутичку. Він навіть не боявся бути вбитим знову. З кожним кроком уперед його долав дивний жорстокий холод у грудях, який здавався новим, незвичним для нього почуттям.

Раптом за спиною щось тріснуло. Ден і оком моргнути не встиг, як дещо важке навалилося зверху, збило з ніг і придавило його до землі. Він зробив різкий ривок убік і, звільнившись від тягаря, скочив на ноги. Поруч стояла якась істота схожа на собаку з чорною волохатою вовною, довгим хвостом і майже людськими розумними очима. Свідомий погляд тварини виражав щось на кшталт доброти і привітності, а відкрита паща з довжелезними зубами ніби посміхалася, що здавалося абсурдом, враховуючи напад хвилину тому.

— Щоб мене чорти вхопили! — вилаявся Ден і підхопив меча, що ненароком впав на землю. Від радісних емоцій істоти скував крижаний озноб — він у житті не бачив нічого більш дивного. Цей монстр відрізнявся величезними розмірами і, на диво, добродушною мордою. Крім того, він привітно махав хвостом, як радісна собака при зустрічі з господарем.

— Це ще що таке? — запитав Ден у Еріки, яка підійшла ближче, виставивши кинджал. Інші наслідували її приклад і терпляче чекали на силу, що ось-ось мала наповнити їхні тіла.

— Дарлик. — Еріка виглядала зляканою і не менш спантеличеною, ніж він сам. — Але я не думала, що він справді виявиться таким... Милим, чи що...

— Тобто? Можеш говорити ясніше? — Ден почав втрачати терпіння, дивлячись на істоту, яка облизувалась і скиглила, ніби хотіла, щоб її погладили.

— Дарлики — кровожерливі тварюки, які люблять мучити своїх жертв, з'їдаючи по маленьким шматочкам. Вони лизатимуть тебе, як домашні улюбленці, а потім відкушуватимуть потроху, турбуючись про те, щоб ти передчасно не помер. Дарлики люблять тільки живе м'ясо. І... Зазвичай вони нападають зграями.

У Дена мороз пішов поза шкірою. Друзі замість того, щоб відійти подалі, обступили його щільним кільцем, будучи готовими вступити в криваву сутичку. Сила нарешті прийшла до них, але вони чомусь перебували в розгубленості. Монстр видав якийсь дивний звук, схожий на жалібне скиглення і тут же з-за дерев з'явилися його родичі — десятки радісних очей, що сяяли в темряві. Вони не поспішали нападати, із захопленням спостерігаючи за кожним кроком своїх майбутніх жертв та добродушно махаючи хвостами. Один з хижаків зробив стрибок довжиною в кілька метрів, опинившись поруч із Деном.

— Йди до біса! — закричав він, і в пориві адреналіну кинувся на монстра, не дочекавшись ініціативи.

Дарлик виявився спритним і відразу ж відскочив назад, видавши хрипкий вереск. Ден встиг зачепити його лапу, з якої цівками потекла кров. Інші істоти відразу ж вишкірили зуби і почали повільно наближатися до них. Їхній вигляд, як і раніше, не здавався небезпечним, і навіть зловісний оскал більше нагадував задоволену посмішку. З довгих іклів капала слина, а хвости радісно маялися з боку в бік. Від їхньої дивної поведінки кидало в дріж, а рішучість рубати їх пачками, як попередніх хижаків, кудись випарувалася, поступившись місцем жалю.

Наступна секунда стала вирішальною. Кілька тварин одночасно зробили блискавичний стрибок у їхній бік, що відразу ж визначило їхню відмінність від звичайних вовків. Швидкість дарликів перевищила будь-які очікування і дорівнювала, напевне, руху світла. Одночасно кілька монстрів повалили на землю Макса, Ксюшу та Еріку. Костя відбив ще одного, який летів на Марину, але впав від його нереальної сили. Ще один ухопився зубами за кофту Борі і одразу потягнув того в кущі.

Ден на ходу встромив меч у шию дарлика, звільнивши товариша, а потім кинувся до трьох інших. Зробивши мінімальний розбіг і здійснивши високий стрибок, він на льоту зачепив мечем кількох тварин одночасно. Вбити — поки ще не вбив, але змусив відпустити зляканих друзів та відскочити подалі. Друзі прогнали збентеження, піднялися з землі і кинулися в бій. Їхня сила допомагала відбиватися від противників палицями, але саморобна зброя виявилася недостатньо гострою, щоб до кінця вбити. Меч, здатний позбавити хижака життя, був тільки в Дена. Усвідомивши це, він відразу ж увімкнув режим винищувача нечисті, почавши рубати всіх, хто траплявся під руку.

Еріка — єдина без сили, опинилась під найбільшим ударом. Максим, який раніше ні на крок не відходив від Ксюші, тепер захищав Еріку, мабуть, розуміючи  вразливість дівчини. Хоча її навряд чи можна було назвати слабкою, оскільки й без наявності сили вона непогано орудувала кинджалом, демонструючи чудові бойові навички. Ден у свою чергу намагався триматися поряд із Ксю, щоб її випадково не зачепили.

Раптом відчайдушний крик Максима одразу ж змусив усіх здригнутися.

— Ні! Еріка! Відпусти її, тварюко!

Серце Дена пішло в п'яти від страшного здогаду. Він повернувся і побачив, що Максима атакувало два монстри, не даючи змоги зробити зайвий крок. Він відчайдушно розмахував палицею, але не міг відбитися, так як дарлики спритно ухилялися, намагаючись при цьому його вкусити. Еріку ж схопив, очевидно, ватажок зграї і потягнув у ліс, як спочатку намагався Борю. Він рухався так швидко, що якщо Ден зволікатиме хоча б секунду — він не встигне його наздогнати.

— Ні! Зупиніть його! — відчайдушним криком заволав Максим, щосили намагаючись відбитися від хижаків. І все-таки йому не здалося — Еріка стала дорога Максимові.