Глава 12. Зламана королева

Боротьба їхніх поглядів була дійсно запеклою. Втім, Ден не мав наміру програвати цей поєдинок.

— Що ж, тоді в тебе є чудова нагода знищити мене на дуелі без будь-яких інших недоречних пропозицій. Можемо, до речі, розпочати прямо зараз.

— Хто ти такий, щоби ставити мені умови? Дуель відбудеться тоді, коли я сама вирішу! Тебе це також стосується. Я не відмовилася від свого початкового наміру, Алане — ти будеш моїм, хочеш цього чи ні. — Її рішучість трохи спантеличила Дена. До чого ж уперта!

— І все ж таки, я не помилився, коли сказав, що ти мазохістка, — важко зітхнув він, згадавши її емоції у минулу зустріч. — Кажеш, що вила від болю, але, бачу, тобі не терпиться знову бути відштовхнутою? Я ж повторюватиму це знову і знову, скільки б ти не намагалася мене підкорити.

— А ти впевнений, що матимеш бажання це робити? — Її очі засяяли зловісним блиском. Піднявши руку, вона тут же створила хмарку білого світла, показуючи, що ще одне слово — і йому кінець.

— Я не люблю завдавати іншим біль, і тим більше, жінкам, — щиро зізнався Ден. — Але щодо тебе — я не маю іншого вибору, це по-перше. А по-друге, я сумніваюся, що ти взагалі здатна відчувати щось схоже на біль. Та й своє начебто кохання до мене ти теж вигадала, як нову, захопливу гру.

— Думаєш, я таке чудовисько? — вона нахилила голову. Хмара світла вмить зникла, а сама королева, як не дивно, трохи заспокоїлася. — Хоча, втім, ти маєш рацію, зайчику. Я настільки обмерла у своїй черствості та жорстокості, у своїй безмежній нудьзі до будь-чого в цьому світі — що все, що викликає в мені інші емоції — справді хвилює не на жарт. Але ти — не просто захоплення та гра, Алане. Ти пробуджуєш у мені цілий вир незвіданих почуттів.

— А мені от здається, ти трохи загралася і гіперболізувала мою роль у своєму житті, — поспішив запевнити її Денис, але Енджел навіть бровою не повела.

— Ти ще трохи малий для розуміння таких речей, але я згодна зачекати, поки підростеш. Занадто багато років я чекала на подібний екземпляр. — Королева обдарувала його поблажливою посмішкою. — Якщо чесно, спочатку мене привабила твоя невідома сила, як повелителя — ще не вивчена ніким, і не зрозуміла до кінця. Ти її поки що приховуєш, але вона в тобі є — я це відчуваю на ментальному рівні. Думаю, завдяки ній ти протримався тридцять шість годин після поранення стрілою «Кіріна». Потім ти почав хвилювати мене, як особистість, яку я не можу ні розгадати, ні зламати, ні зрозуміти до кінця... І знаєш — чим далі, тим сильніше ці почуття мене ставлять навколішки. Ніби я не королева зовсім, а якесь зелене дурне дівчисько, що страждає від надлишку гормонів. З одного боку, це злить і змушує мене ненавидіти саму себе. А з іншого — я почуваюся настільки живою, якою себе ще ніколи не відчувала.

— Подібне я вже чув минулого разу. Давай хоч сьогодні без цих трепетних зізнань? — Ден виставив руку вперед, не бажаючи слухати подальших одкровень. Не по собі йому було від її монологу.

— Та як ти смієш мене перебивати, щеня? — раптово спалахнула Нуара і ступивши ближче, вмазала йому пристойний ляпас.

— Що ж, дякую, що хоч не силою енергії зарядила, — криво посміхнувся Ден, потираючи щоку. Дивно, але спалах злості Нуари дійсно привів його до тями. Він зрозумів, що гріх не скористатися її відкритістю собі на руку, щоб дізнатися про її слабкі місця. Адже в майбутньому на них чекає дуель, і безглуздо в ній розраховувати на удачу чи вміння — Нуара в будь-якому випадку виявиться сильнішою. Ворога треба знати в обличчя.

— Дякуй вищим силам, що я тебе в порох не стерла одним лише змахом руки, шмаркач! — Її очі так і метали блискавки.

— Добре-добре, не закипай, — спробував заспокоїти її Ден. — Не хотів ну, це... образити тебе.

— Думаєш, я настільки вразлива? Забув з ким розмовляєш? — Нуара, як і раніше, палала від люті, але все ж таки трохи пом'якшала.

— Я пам'ятаю, ваше високосте. Прошу мене пробачити. — Ден спробував присісти в реверансі, але ненароком спіткнувся об сухий бур'ян, що стирчав із землі. Ймовірно, виглядало це вкрай безглуздо.

— Нуара. Я ж попросила називати мене саме так. — Вона склала руки в замок і звузила очі, спостерігаючи за його ідіотськими спробами здаватися чемним.

На хвилину між ними запанувала мовчанка. Від зіткнення поглядів вирувала кров, але це не почуття захоплення, потягу чи страху. Це було щось зовсім інше, чого він ніяк не міг пояснити. Втім, королева теж помітно нервувала, що їй було зовсім не властиво.

— Добре, Нуаро. — Ден вирішив не тягнути і так напружену струну, викликану паузою. — Мені просто хотілося більше тебе впізнати. Чому ти така? Не вірю я в абсолютне зло та жорстокість, у чому намагаєшся мене переконати. Думаю, насправді ти інша — більш добра.

— Ти ще такий юний і наївний, мій хлопчику! — м'яко помітила Нуара і наблизилася до нього впритул, торкнувшись долонею його щоки. Якоїсь миті її обличчя опинилося зовсім близько, ніби вона справді хотіла його поцілувати. Але в останній момент лише торкнулася губами його щоки, виявивши незвичайну для себе ніжність. Ден мужньо витримав її жест. Хотілося відсторонитися, але тоді навряд чи легко буде повернути її прихильність.

— Чесно кажучи, я не завжди була такою. Колись, коли була у твоєму віці, я була наймолодшою та найдобрішою дочкою мого батька — тодішнього короля. А ще з народження володіла неймовірною силою енергії, чим виділялася на фоні інших братів і сестер. Зараз всі вони давно померли від старості, оскільки були слабаками і так і не змогли розвинути силу до того рівня, щоб забезпечити собі молодість та довголіття. Лише в мене згодом вийшло наблизитися до рівня батька і стати справжньою королевою. Колись ти в повній мірі зрозумієш, хто я така і як тобі взагалі пощастило, що викликав мою особливу прихильність. — Нуара поклала руку йому на плече, а потім, не опускаючи її, обійшла Дена ззаду, торкаючись його шиї прохолодними пальцями, і знову опинилась за сантиметр від його губ. Низ її сріблястої сукні заплутався у нього між ногами, а частково оголені груди притислись до його тіла, прискорюючи пульс. Зараз вона здавалася втіленням жіночої ніжності та привабливості. Від її дотиків так і пробігали мурашки.

— Але як тобі це вдалося? Якась магія? — насилу проковтнувши ком, запитав Ден.

— Відповідь досить проста — позбутися сентиментальності, доброти, милосердя і тієї якості, яка у вас називається людяністю. Іншими словами — стати втіленням зла.

— Я все одно не бачу зв'язку. — Ден затамував подих. Від неї справді віяло безмежною силою та владою — він це відчував десь на рівні підсвідомості, ніби зворотом власної душі.

— Я розповім, а ти зроби висновок з моїх слів, який бік тобі краще прийняти і за якими ідеалами гнатися. — Вона знову наблизилася і провела пальцями по його щоці. Ден ще раз стримав себе, щоб не відсторонитися. — Як ти вже знаєш — усі горяни мають різний рівень енергії. Мій батько був унікальним, так як народився з якимось особливо високим рівнем сили, завдяки чому зміг у рекордно швидкий термін дістатися влади і стати королем. Чим більше він проливав чужої крові — тим могутнішим ставав. Сила енергії горян має унікальну властивість харчуватися життям собі подібних. Іншими словами, вбивши якогось горянина — ти можеш увібрати в себе його силу та збільшити свої показники. Саме тому зло на Горані — єдиний шлях досягти довгого життя, зупинити процес старіння та набути могутності. Адже позбавляючи життя інших — ти маєш повне право привласнити їхні здібності та стати більш сильним. А тепер подумай сам, мій хлопчику. Якби земляни мали ті ж здібності — які б цінності були у вас?Любов, милосердя та доброта? Сумніваюсь… Бажання влади вбиває будь-які прояви цих якостей. А війни, якими кишить ваша історія — ще один доказ моєї правоти. Адже чим більше ти маєш, то більше хочеш мати. Це бажання породжує мету, яка виправдовує будь-які засоби — навіть мільйони знівечених життів.

— Питання тільки одне, — відповів Ден, відчуваючи неприємне поколювання в грудях. — Досягнувши вершини, занапастивши при цьому стільки життів — чи станеш ти щасливішим? Ось ти... Ти зараз щаслива?

Питання Дена застало її зненацька. Очі королеви затьмарив дивний туман, ніби вона перестала бачити його перед собою. Очевидно, він сам того не усвідомлюючи, копнув надто глибоко.

— А що таке щастя, Алан? Ти сам його пізнав? — Її голос трохи здригнувся, як і рука, яка все ще була на його щоці.

— Виявляється, я завжди був щасливим. Жаль тільки, що зрозумів це так пізно. — Тепер і він відчув дефіцит кисню десь у глибинах серця. — Продовжуй. Думаю, ти ще не закінчила свою розповідь.

— Так, — насилу зітхнула Нуара, зазирнувши йому в очі. Йому здалося, чи її погляд став вологим? — Мій батько затвердив нову владу на Горані, завдяки чому колишні закони, які мали багато спільного з вашими людськими — зійшли нанівець. Тепер за вбивство ніхто не карав, якщо не йшлося про якісь особливо сильні та впливові сім'ї, наближені до королівської родини. Вбити когось, забравши при цьому його енергетичні здібності — вважалося цілком повсякденною практикою. У нас діяло поняття якості, а не кількості. Тому слабкі прожили мізерно коротке життя і були вбиті, а сильні отримали свої почесні місця під «сонцем», намагаючись або утвердитися в положенні, укладаючи одне з одним різні вигідні угоди, або мітити вище, вбиваючи сильніших. Ось тільки ті, у кого рівень від народження був не найвищим, і хто не зміг розвинути в собі велику енергостійкість — ризикували померти від розриву серця, якщо замахнуться на когось сильнішого за себе. Саме тому ті, хто вважався впливовим — найчастіше були недоторканними. А оскільки у вищому суспільстві ніхто до кінця не знав енергетичні запаси інших — здавалося б рівних собі — вбивства відбувалися не так часто, оскільки це завжди був ризик. Мій же батько настільки пішов уперед, що його влада стала непорушною. І так сталося, що з усіх його дітей саме я успадкувала найвищий рівень енергії. От тільки щоб розвинути її сильніше, мені потрібно було вбивати інших і висмоктувати їхню силу. Але уявляєш, мій любий, незважаючи на мої унікальні можливості — вбивати інших я не хотіла.

— Невже? — підняв брови Ден. Щиро кажучи, він майже не здивувався її словам. Щось підказувало йому, що Нуара не завжди була такою.

— Звісно. Я тоді була юним вітряним дівчиськом, яке хотіло просто радіти життю. Була доброю і милою, завжди співчувала бідним жертвам чужої жадібності. Але, на жаль, йти проти волі короля — означало підписати собі смертний вирок. Коли я відмовлялася проводити публічну кару чергового безневинного посереднього горянина — на мене чекали жорстокі побої та тортури від самого короля, дні без їжі та води. Незабаром все дійшло до того, що мені довелося прийняти його умови, переступивши через усі негативні відчуття, що я відчувала під час убивств. А згодом я змогла від душі полюбити цю справу. — Її губи знову спотворила зловісна посмішка, від якої у Дена все здригнулося всередині. — Особливо, коли відчувала, як наповнюється моя сутність новим джерелом сили, як наливаються життям усі клітини тіла, як з кожним днем я стаю все прекраснішою. Це були неймовірні відчуття. Я змогла не тільки повною мірою усвідомити, що політика мого батька була правильною, але й залишитися в колишньому тілі — молодою і вродливою, повною сил та безмежної влади.

— Он як, — з підкресленим розчаруванням простягнув Ден, нарешті подивившись їй у вічі. — Що ж, я, мабуть, помилився в тобі...

— Ох, моє миле наївне дитя, ти справді думав, що я добріша? — Вона з явною перевагою нахилила голову, сліпуче посміхаючись.

— Ні, думав ти більш сильна та самодостатня. А насправді — ти лише маріонетка свого батька, яка так і не змогла знайти свою власну дорогу.

Ден обігрів її зневажливим поглядом і міцно стиснувши свій меч, відійшов подалі. Втім, Нуара була настільки шокована його заявою, що так і завмерла на місці, не в силах приховати свого щирого подиву.

— Та як ти смієш! Я знищу тебе, жалюгідне хлопчисько! — Її лють досягла межі. Створивши в долоні кулю сліпучого світла, вона без вагань направила потужну хвилю енергії в його бік. Ден машинально закрився мечем, будучи готовим до покарання за власну зухвалість. Але зустрівшись із його зброєю, палаюча білим сяйвом куля розкололась на тисячі блискучих частинок. Ден здивовано подивився на власний меч. Нуара перебувала в не меншому збентеженні. Вона знову вдарила спалахом енергії, але він знешкодив і цю атаку.

— Отже, твій меч здатен відбивати силу енергії? Що ж, кристал не залишив свого повелителя без козиря. Але хочу зазначити, що це діє лише як самозахист. Без цього меча ти, як і раніше, звичайна напівлюдина, без будь-яких енергетичних здібностей. — Нуара спеціально виділила останні слова.

Ден не знайшов, що відповісти, захоплено розглядаючи свою зброю. Дарма він спочатку думав, що від неї немає ніякого користі. Меч мав свою унікальну силу, яка дозволить йому протистояти горянам та мати хоч якийсь шанс на успіх.

— Я знаю, про що ти думаєш, — знову увірвалася в його думки королева, яка весь час не зводила з нього жагучих очей. — Дивлячись на цей меч, ти надихаєшся і віриш, що зможеш, як герой із казок, перемогти всіх ворогів. Але це лише наївні мрії дитини, яка не сьорбнула дорослого життя. Колись і я була такою, але, на щастя, порозумнішала, обравши найправильніший шлях. Ти можеш засуджувати мене за послух батькові, але саме завдяки ньому я зараз жива і наділена безмежною владою.

— Виживання за рахунок інших — це по-твоєму, велике досягнення? Ти забрала стільки життів заради власної вигоди!

— Усі вони безнадійні слабаки, Алане! Зайві роти, баласт, який не приносять суспільству жодної користі і не рухає історію вперед. Вони просто живуть своє нікчемне життя, щоб колись померти, не залишивши після себе нічого. Яка від них користь, скажи мені? Тільки сильні особистості рухають історію та прогрес. А сила народжується через страждання, через подолання болю, злам внутрішніх бар'єрів, вихід із зони комфорту. Коли тебе ставлять навколішки, але ти встаєш, незважаючи ні на що. Так, я пройшла жорстоку школу, але тільки завдяки їй я стала сильнішою. Стала справжньою королевою з незламною владою.

— Дідька лисого! Психологія всіх серійних маніяків однакова!Ти — не виняток, Нуаро, — зітхнув Ден, відчувши легкий озноб вздовж спини. — Отже, через те,що тобі в юності зламали психіку, ти зараз вирішила зламати її і мені? Через всі тортури, що влаштовувала? Через страждання, що я переніс, коли був поранений цією клятою стрілою?

— Значить, ти справді думаєш, що це я тебе підстрелила? — навіть трохи розгубилася Енджел, піднявши брову.

— Це вже не має значення. — Ден глянув у протилежний бік від мертвого лісу. Саме туди, найімовірніше, пішли його друзі. — Я не можу більше витрачати час на розмови. Зараз у мене є справа важливіша.

— Хвилюєшся за своїх друзів? Навіщо тобі йти за ними після того, як вони самі тебе залишили, як непотрібний тягар? — Її слова боляче вдарили поміж ребер. Ден відчув неприємний ком в горлі.

— Такій, як ти, цього не зрозуміти, на жаль.

— Невже? Хіба ти йдеш туди не з тієї ж причини, що й я прийшла сюди — щоб захистити їх від небезпеки? — Голос Нуари якось дивно здригнувся, як і черговий оголений нерв у серці Дена.

— Ой, тільки не треба зараз водити мене за ніс, Нуаро! — роздратовано відмахнувся він. — Думаєш, я забув, як ти знущалася з мене в снах? Як у минулу нашу зустріч сама обіцяла зламати мене, щоб я приповз до тебе на колінах? До чого ці натяки про захист?

— Обіцяла. Але не чекала, що твоя страшна смерть так сильно на мене вплине, — заперечила вона, від чого Ден сам впав у стан ступору. — Але це слабкість, яку я маю знищити. Як уже казала — ти пробудив у мені надто багато різноманітних почуттів, яким мені важко чинити опір. Але я з цим покінчу, обіцяю. Вб'ю те, що калічить мене зсередини, залишивши тільки те, що робить сильнішою. І так, мабуть, одного разу я таки вб'ю тебе, любий, і отримаю від цього особливу насолоду. Як у вас, людей, там говориться — б'є, значить любить? — Нуара спокусливо облизала губи. — І так, ти маєш рацію — я зобов'язана зробити все, щоб здобути над тобою перемогу, зламати вщент і змусити приповзти до мене на колінах.

— Ти можеш тішити себе надіями, що в тебе це вийде, Нуаро, — видихнув Ден, розуміючи, до чого вона хилить. — Але, як уже казав, я краще помру, ніж дозволю собі здатися.

— Ось тільки ти дещо забув, коханий, — зловісно блиснула очима Енджел. — Вмерти по-справжньому в цьому світі до дуелі ти не можеш, адже твоє життя знаходиться під охороною кристала. Як тільки твоє серце зупиниться — кристал поверне тебе назад, живим і здоровим. Ось тільки вмираючи, ти пізнаєш усі відтінки болю, характерного для цього стану. Готовий до такого, милий? Особливо після своєї першої нещодавньої смерті?

 — Я все витримаю, — зірваним голосом відповів Ден, нарешті зрозумівши до кінця, що з ним сталося після поранення. Він помер і воскрес уже цілком здоровим. Ось тільки спогади про пережитий біль, на жаль, нікуди не поділися. — Адже якщо я здамся, я програю. І не тобі, а в першу чергу, самому собі.

***

Минуло кілька довгих годин. Ден на своїй максимальній швидкості рухався у бік лісу, де мешкала Жаклін. Він не сумнівався, що друзі пішли туди, зробивши висновок, що він помер. Підтверджували це й сліди їхньої недавньої присутності у вигляді фантиків від цукерок, качанів з'їдених фруктів та відбитків взуття на пухкій, вологій від туману землі. Він практично біг, не звертаючи уваги на забиті ноги та втому.

 Якесь тяжке передчуття біди не давало йому розслабитися і зменшити темп, щоб угамувати задишку. Адже вони зараз зовсім одні, без сили! Вижити в новому вмираючому світі з подібними монстрами, які на нього напали — не таке вже й легке завдання. Тільки поряд з ним вони могли активувати свою силу, але окремо це було, на жаль, неможливо. Тішило те, що ніяких слідів крові дорогою він не помітив, що підігрівало надію на сприятливий результат.

Зустріч з Нуарою також не виходила з голови, викликаючи безліч різноманітних емоцій. Пообіцявши, що вийде переможцем, вона розчинилася в повітрі, як примара, ледве встигнувши приховати сліди вологи в блискучих крижаних очах. Холодні й прекрасні, як каміння алмазів, вони тепер уже не здавалися йому абсолютно бездушними, як раніше. У всякого зла є витоки — те, що стало поштовхом до руйнування. Нуара — не виняток. Колись вона пішла врозріз із совістю, зумівши не лише заглушити її голос, а й згодом убити її до кінця. Але що, якщо вона не така вже безнадійна? Деякі її слова досі відгукувалися всередині та вводили в стан замішання. Ніби вона справді веде війну з самою собою.

Думки про можливу повторну смерть теж лякали не на жарт, але Ден намагався відганяти їх подалі. Зараз єдине, про що він думав — щоб із Ксю, Максом та рештою все було добре.

Через кілька годин невпинного бігу він впав без сил на коліна, благаючи себе зібратися з духом. У грудях пекло від рвучкого дихання, серце вистрибувало з грудей, а ноги оніміли від втоми.

Раптом усередині щось здригнулися і боляче вдарило в мозок, немов спалах електричного розряду. Щось не так... Щось не так з Ксю...

Денис не розумів, що сталося, оскільки навколишня реальність не змінилася. Але щось відбувалося там, де його зараз немає, і якщо він не збереться з силами — станеться незворотне.

«Ден! Допоможи мені, врятуй мене, благаю! Адже ти не помер, я знаю, відчуваю, що ти живий! Вибач... Вибач, що я тебе залишила!»

Він не знав, чи це дійсно думки Ксюші стукали в його підсвідомість, чи хвилювання зіграло злий жарт. Чим би це не було, але Ден, як підгорілий, підірвався на ноги і полетів уперед так стрімко, наскільки це було можливо. Легені, здавалося, були готові розірватися від надлишку затхлого кисню, а серце — пробити грудну клітину. Він ніби біг дистанцію на життя — з останніх сил, не чуючи і не бачачи нічого, окрім стежки попереду і дерев, що миготіли перед очима.

А далі все було, як у тумані. Він не пам'ятав, як добіг до хатини Жаклін і як з розгону налетів на Алла Норвела, який хотів задушити Ксюшу. Не пам'ятав, як повалив того на землю і почав завдавати ударів, не пам'ятаючи себе від люті. Побачивши цього виродка, який намагався задушити його найближчу людину, він перетворився на розлюченого хижака, готового на все. Будь-які думки зникли, поступившись місцем неконтрольованим інстинктам вбивці, які заповнили його розум і стали другою сутністю. Він хотів стерти батька в порох, змусити його страждати та вмирати від болю.

Ден зрозумів, що саме Алл був тим, хто підстрелив його тією злощасною стрілою. І саме він хотів убити Ксюшу — підло, без вагань і крихти жалю. Просто позбавити життя ні за що, наче від її смерті щось залежало. Ден знав, що ніколи його не пробачить, і ніколи не засумнівається, перш ніж встромити тому меч у серце.

— Дене! Ми отримали силу! — Ці слова, ніби звідкись здалеку вдерлися до його свідомості, змусивши згадати про реальний світ. Звичайно ж! Тепер, коли він зустрівся з друзями, вони знову отримали можливість брати участь у битві та могли допомогти впоратись з Аллом. Ось тільки Ден не хотів віддавати цього покидька їм. Хотів розправитися з ним особисто, змусивши відчути довгі передсмертні муки, які нещодавно пережив сам. Тим більше зараз, коли завдяки силі меча міг легко відбивати атаки енергією, що в сумісництві з його швидкістю та вміннями — робило його практично невразливим. Аллу не залишилось нічого, крім як створити зброю з енергії і вести двобій на мечах, що було абсолютною стихією Дена.

— Ні! Я сам його вб'ю! — зупинив друзів Денис, даючи зрозуміти, що жодних заперечень не прийме. Норвел з легкістю відбивав всі його атаки, ніби для нього вони були звичайною забавою. Ден почав розуміти, що батько не зацікавлений у подальшій бійці. Звичайно ж! Адже він розраховував на іншу розвагу у вигляді жорсткого вбивства, а не на запеклий поєдинок з сином. А коли Алл почав давати задню, Ден зрозумів, що він знову хоче зникнути, залишивши його без жаданої перемоги.

— Що ж, був радий поквитатися з тобою віч-на-віч, синку, але мені здається, час повертатися, — голосно заспівав він, розчинившись у повітрі, як робив і до цього. — Змушений визнати, що ти не такий уже безнадійний слабак, яким я тебе уявляв. Незабаром ми зустрінемося знову і подивимося, хто чого вартий. А поки що із задоволенням подивлюся, як моя пані розбереться з тобою особисто. Усього найгіршого тобі, любий! Бажаю найжорстокіших подальших смертей!

Останні слова долинали вже з нізвідки, оскільки Алл використовував одне зі своїх умінь, щоб зникнути під час поєдинку. Дену нічого не залишалося, як дивитись на колишнє місце, де той стояв і розчаровано видихнути. Алл, як останній маніяк, зник без сліду, не маючи жодного бажання вести двобій. Але невдовзі вони зустрінуться знову і Алл покаже свої реальні здібності. Ден же знав, що навіть якщо той виявитися могутнішим за самого Диявола — він знайде спосіб його знищити.