Глава 10. Заручники Норвела

Будинок Жаклін справді опинився за пагорбом. І хоча у вікнах не було світла, а вхідні двері були трохи прочинені, підлітки, ледь не збивши одне одного з ніг, вбігли в тісне приміщення і зачинилися на внутрішній замок. Від надлишку адреналіну перехопило подих, а мозок повністю зосередився на зовнішніх звуках. Максим пошепки наказав усім затихнути. Можливо, забігши за пагорб, вони встигли втекти з поля зору істот, і ті не шукатимуть їх у хатині.

На диво, їм справді пощастило. Істоти, не сповільнюючи темп, рушили далі, перекинувшись між собою роздратованими звуками. Почекавши ще хвилин п'ять у абсолютній тиші, підлітки нарешті розслабились.

— Повірити не можу, що вони пішли, — полегшено видихнув Боря, не наважуючись відпустити лікоть Кості, який стояв поруч.

— Норлики небезпечні, але тупі істоти. Вони мають тільки зір, і чують запах крові лише на близькій відстані. Нам дуже пощастило, що вони не встигли побачити, як ми тут сховались, — пошепки відповіла Еріка, обережно визирнувши у вікно.

— Цікаво, а де Жаклін? Схоже, її немає вдома, — занепокоївся Максим і почав шукати ліхтарика в сумці. Дорогою сюди додаткового освітлення вони не потребували, адже червоні сутінки, подібно до невидимих ліхтарів, чудово розсіювали чорноту ночі. У хаті ж панував непроглядний морок, і лише приховані в темряві обриси меблів нагадували їхнє нещодавнє місцезнаходження.

Несподівано, поки підлітки відволіклися на пошуки ліхтарика, почувся звук клацання запальнички. Маленький вогник спалахнув у темряві, одразу змалювавши обриси голови із зав'язаним на потилиці волоссям. Ксю завмерла, передбачаючи подальші події. Інші теж затихли, глянувши на протилежний кінець кімнати.

Хтось запалив старомодну люльку, видавши тихий знущальний смішок. Потім, випустивши в завісу із темряви хмаринку диму, створив у долоні жовту палаючу кульку, яка одразу ж плавно злетіла у повітрі і завмерла під стелею, заповнивши приміщення яскравим світлом.

Підлітки в паніці позадкували та притислись до стіни. Шок опанував їх тілом, скувавши рухи хваткою несамовитого жаху. Те, що відкрилося перед їхнім поглядом, змусило кров похолонути в жилах: Жаклін лежала на підлозі в неприродній позі, спрямувавши в стелю неживий скляний погляд. З її плеча стирчав наконечник знайомої стріли, а з рани струменіла кров. Її було не так багато, щоб позбавити життя, але Жаклін, безсумнівно, була мертва. Поруч на підлозі, розкинувшись у недбалій позі і покурюючи трубку, сидів уже знайомий їм чоловік у чорному костюмі і накидці у вигляді плаща. Ксюша стиснула долоні так, що нігті боляче впилися в шкіру. Перед ними був ніхто інший, як Алл Норвел — ненависний батько Дена.

— Перепрошую, панове, не чекав гостей. Не встиг прибратися до вашого приходу. — Він втягнув у себе дим і показав поглядом на маленьку калюжу крові, яка встигла забруднити килим. — Хоча так навіть краще, ви не знаходите? Ця крихітка зовсім не змінилася з тих пір, як я бачив її востаннє. А зараз вона, беззаперечно, виглядає ще краще. Як же смерть прикрашає людей! Сиджу от і не можу натішитися.

— Ти, — видихнула Ксюша, не в силах стримувати хрипкий стогін. Страшне усвідомлення пронизало її мозок відразу ж, як вона побачила знаряддя вбивства. Безсумнівно, цією ж стрілою підстрелили Дена. Помилки бути не може.

— Несподівана зустріч, так? Я навіть радий. — Алл цмокнув губами, відправивши їй повітряний поцілунок. — Ця крихітка померла так швидко, що я навіть не встиг насолодитися видовищем. Вже й нудьга здолала — а тут і ви завітали. Яка приємна несподіванка!

— Це ти... Ти вбив Дена! — Гнів спалював душу Ксюші зсередини. Поки інші приходили до тями від побаченого та усвідомлення того, що Жаклін — їхня єдина надія на порятунок — мертва, Ксю лютувала від усвідомлення правди. Вона була готова кинутись на цього мерзотника, забувши про відсутність сил, якби не Максим. Він миттєво схопив її за лікоть, благаючи поглядом взяти себе в руки.

— А, ти про це, — підняв брови Алл і завзято почухав підборіддя. — Цікаво, його вже почали поїдати хробаки? Це, до речі, цікаве видовище. Я б глянув. За моїми підрахунками — він повинен бути мертвий вже понад сорок годин. Хоча ні, про що це я! — Алл мало не підірвався з місця від раптового спалаху захоплення. — Червона ніч настала понад шість годин тому. За цей час його могли висушити норлики або каслики, на крайній випадок. Тільки от дилема! Не можу вибрати, що мені хотілося б побачити більше: як випивають кров перші, або як поїдають з кісточками другі. Хоча, зважаючи на те, що норлики сіли вам на хвіст — вони вже встигли скуштувати кров мертвої людинки. Свіжа повинна їм сподобатися ще більше.

У Ксюші земля пішла з-під ніг. Алл говорив жахливі речі. Йому було начхати, що він убив власного сина, ще й повелителя. Крім того, жорстоке усвідомлення змусило її поринути у вир жаху знову: ці монстри дійсно могли розправитися з тілом Дена раніше, ніж вони встигнуть його поховати.

— Ти трохи помилився у своїх підрахунках, — втрутився у розмову Максим, краєм ока поглядаючи на вікно, як на можливий варіант втечі. — Ден помер сім годин тому. І судячи з того, що ти в курсі, ймовірно, ти до цього причетний.

— Що? — Алл настільки здивувався, що його нижня щелепа мимоволі відвисла, а трубка ледь не вислизнула з пальців. — Ти хочеш сказати, що після поранення стрілою «Кіріна» Алан прожив більше доби?

— Приблизно тридцять шість годин, — уточнив Костя.

— Неможливо! Цій дурепі я навмисно вистрілив у плече, щоб подивитися на смерть від отрути «Кіріна», а не від поранення. Вона насилу протрималася годину. — У руці Алла ніби з повітря утворилася чергова стріла, яку він прийнявся з цікавістю розглядати. — За моє життя пам'ятаю лише одного горянина, який прожив після поранення «Кіріна» двадцять шість годин. То був абсолютний рекорд. А зараз ти хочеш мені сказати, що мій бездарний синочок, який навіть не горянин і не володіє силою енергії, прожив тридцять шість годин? Якого біса?! — Алл був настільки здивований, що навіть не міг приховати тінь замішання на обличчі.

— Що за стріла «Кіріна»? — тремтячим голосом запитав Боря, з жахом дивлячись на звичайну на вигляд стрілу, що парила в невагомості над долонею Алла.

— Ох! Ця легендарна матеріальна зброя, створена за допомогою сили енергії — мій новий рекорд, — з гордістю промовив Алл. — Щоб навчитися цій майстерності — потрібен не один рік старанних тренувань. Таку зброю могли створювати лише ті, хто стояв при владі — найсильніші горяни. Ця стріла зберігає в собі отруту «Кіріна» — те, що вбиває зсередини, завдаючи неймовірних страждань. Люди зазвичай помирають від поранення нею протягом години, напівкровки — протягом п'яти годин. Горяни — за десять-п'ятнадцять годин, залежно від рівня енергетичної сили. Лише найсильніші могли прожити двадцять і більше годин, але до тридцяти ще ніхто не дотягував. І зараз ви намагаєтеся переконати мене, що Алан прожив тридцять шість годин?

У хаті запанувала тиша. Чоловік заглянув кожному в очі, ніби намагаючись розгледіти сліди брехні. Ксюша ж відчула, як усередині щось ламається по крихтах, приносячи ні з чим незрівняний біль. Дену довелося пережити стільки страждань, і в результаті померти, згорівши від температури та найсильнішої фізичної агонії. Мабуть, те, що вони спостерігали — було лише слабким натяком на справжні страждання, які він пережив.

— Як ти міг? Як? — вигукнула Ксю, врізавшись у нього лютими очима. — Він же твій син! Невже в тобі немає ні натяку на батьківські почуття? Ні крихітної частки? Я не вірю! Не вірю, що хтось може бути настільки жорстоким!

— Ну, я не думав це робити. — Алл навіть трохи розгубився. — Але, чорт забирай, це щеня мене змусило!

— Він тебе змусив? Та що ти говориш! — вигукнула Еріка, яка стояла ближче за всіх до Алла і весь час дивилася на того поглядом розлюченої пантери. — Може, так і скажеш, що тобі Енджел наказала?! Ця відштовхнута жінка не знайшла нічого кращого, ніж піти проти системи, вбивши повелителя, тим самим помстившись йому і вибравши шлях війни!

— Багато ти знаєш, половинчаста. — Алл хмикнув і розвів руками. — Моя пані не планувала цього. Але чорт забирай, на твою думку, я повинен був просто спостерігати, як цей малолітній виродок, ще й мій син, привласнює мою жінку?! Та я ладен це зробити ще раз!

— Ден відшив її, ти в курсі взагалі?! — Еріка готова була кинутись на Алла, але Максим і її зупинив, схопивши за руку.

— Тим більше! Він посмів не тільки причарувати мою жінку, ще й змусив її страждати! Випади мені така можливість — я вбив би його ще раз без тіні сумнівів! Це щеня заплатить за все, що зробив!

— Тобто ти маєш намір його і на тому світі переслідувати? — реготнув Максим.

— На тому світі? — щиро здивувався Алл. — Ні, синку, я з ним ще тут не закінчив.

Чоловік прибрав руку і стріла «Кіріна» впала на підлогу, відкотившись за два кроки від нього. Замість неї в його долоні утворилася мотузка. Ксюша простежила поглядом за стрілою, до якої Алл втратив інтерес, плекаючи надію використати її проти ж нього самого. Ідея шалена, але спробувати варто. Ще б відволікти якось цього мерзотника.

— Але поки його тіло пожирає погань червоної ночі, я з вами тут теж побавлюся. З кого пропонуєте розпочати? Мабуть, з тебе, моє сонечко? — Алл почав намотувати мотузку на руку, кинувши палаючий погляд на Ксюшу.

— Що таке взагалі, ця червона ніч? — вигукнув Максим, легенько відштовхнувши її до вікна. Стало очевидно, що він тягне час, щоб відволікти Алла і вигадати найкращий план відступу.

— Вам лишилося жити лічені хвилини. Захотілося потріпати язиком перед смертю? — Алл сплюнув, демонструючи нетерпіння. — Так і бути, проінформую вас трохи, щоб розуміли, у що вплуталися, вирішивши допомагати повелителю.

Алл просунув до себе єдиний старенький стілець і, присівши на нього, продовжив курити трубку. Потім, сьорбнувши трохи компоту прямо зі глечика Жаклін, продовжив:

— Червона ніч — час, коли бар'єр, що охороняє цей світ, назавжди руйнується, і наш вплив поширюється далі. Кристал стримує червону ніч, не дозволяючи їй охопити реальний світ. Справа в тому, що спочатку ми мали план — зробити на Землі невелику ділянку території, яка б нагадувала нам про рідний дім. Тому ми перемістили сюди найкращих хижаків нашої планети, щоб вони допомогли очистити світ від безнадійних слабаків на кшталт вас. Спочатку вони вже допомогли в знищенні горян, які мали слабкі енергетичні сили та вважалися дармоїдами на нашій планеті. Надалі, коли бар'єр між цим і реальним світом зникне повністю — вони допоможуть позбавитись землян, бо винищити всіх власноруч — зайва витрата нашого дорогоцінного часу. Наразі доступу на Землю у них немає, але це ненадовго. Вам все одно, від чиїх рук гинути — їхніх чи моїх. А оскільки тут немає людей, щоб потішитися, і я отримав так званий «домашній арешт», я вирішив розправитися з вами власноруч.

— Домашній арешт?! Серйозно? — видала глузливий посміх Еріка.

— Я ж казав — не послухався наказу пані і дав волю емоціям, підстріливши свого виплодка. Вона планувала сама з ним потішитися. Але я зовсім не шкодую, знаєте... Цей малий негідник заслуговує на ще суворіше покарання. — Алл зобразив хижий оскал. — Ох, знали б ви, як він страждав перед смертю! Як мучився і не міг повернутися до тями. Як стогнав, але не мав сил кричати. Як хотів померти, аби закінчити своє жалюгідне існування. Стріла «Кіріна» — чудове знаряддя тортур. Більшість гине раніше, бо тіло та серце просто не витримує. Мій син же протримався довше, тим самим розтягнувши години страждань. Може, він і справді особливий?

— Ти... мерзотник! Бісів виродок зі смітником замість душі! Щоб ти здох! — Це була остання крапля. Ксюша щосили намагалася тримати себе в руках, розуміючи, що її людських сил недостатньо, щоб хоч трохи зачепити Алла. Здоровий розум все розумів, але не роздерта на шматки душа, якій було вже все одно на подальше існування.

Ксюша не встигла навіть подумати про подальші дії. Тіло само смикнулися з місця, а правою рукою вона схопила стрілу, що лежала на підлозі. Їй хотілося лише одного — помсти, нехай і ціною власного життя. Ксю летіла на Алла з неприродною для себе швидкістю, до якої навіть сама не була готова. Як тільки стріла опинилася на рівні його шиї, а Ксюша за сантиметр від Алла, той з легкістю перехопив її руку.

— Ксю, ні! — запізно закричав Максим, з жахом дивлячись, як чоловік підняв її над підлогою, наче вона нічого не важила.

— Яка палка дівчинка! Мені подобається! Люблю маленьких емоційних дівчаток, яким не терпиться відправитись на той світ.

Одним швидким рухом він притис Ксюшу до столу, вибивши з неї все повітря. Його величезна шорстка рука стиснула її шию, а в хижих синіх очах блиснув азарт. Він був справді схожий на Дена, а з цим незвичайним, чарівним темно-блакитним кольором очей у Ксюші були пов'язані найтепліші і найдорожчі серцю спогади. Зараз все набуло зовсім іншого забарвлення. Реальність перетворилася на жахливий сон, а будь-які спроби прокинутися були заздалегідь приречені на невдачу.

— Відпусти її, кретин! — Максим кинувся до Алла, але в ту ж мить вилетів у вікно. Алл направив на нього потужний потік енергії, який міг легко позбавити хлопця життя.

— Макс! — прохрипіла Ксюша, намагаючись вивільнитися з його хватки.

— Ти справді думала, що зможеш мене зачепити? Забула, що поки поряд немає Алана, ти дуже слабка, як і твої непотрібні товариші? Без нього ви всі сміття, витратний матеріал. І я з радістю організую тобі особливу смерть — прикрасиш одне з дерев своїм бездиханним тілом. Це буде справді захоплююче видовище!

Алл обмотав мотузкою її шию і почав неквапливо затягувати вузол, ніби живлячись її страхом. Ксюша інтуїтивно схопилася за знаряддя тортур, відчайдушно намагаючись звільнитися. Біль у ділянці шиї доповнила нестача повітря, якого з кожною секундою ставало дедалі менше. Вона задихалася.

Несподівано Алл послабив хватку.

— Дідька лисого! Ах ти ж руда погань. — Він схопився рукою за шию, з якої юшилась кров.

— Швидше! Біжимо, Ксю! — Перш ніж вона встигла прийти до тями і усвідомити, що відбувається, Еріка схопила її за руку і силоміць витягла на вулицю. Ксюша не могла зупинити удушливий кашель, жадібно ковтаючи повітря. В очах темніло, а розум туманився, ризикуючи позбавити її свідомості. Краєм ока вона помітила, що кинджал Еріки наполовину вимазаний кров'ю. Ця дівчина, ризикуючи власною безпекою, врятувала їй життя. Така ж відчайдушна, смілива і сильна, яким і був Ден.

— Що ти зробила? — прохрипіла Ксю, намагаючись бігти з Ерікою на одному рівні. Інші хлопці, притримуючи Максима під руки, також намагалися тікати подалі від хатини.

— Скористалася його секундним відволіканням і напала зненацька. Начебто перерізала сонну артерію. — Еріка тривожно озирнулась і її очі одразу ж розширилися від побаченого. — Дідька лисого! Цей мерзотник безсмертний, чи що?

— Тікаймо! Поспішайте, будь ласка! — скрипучим голосом благав Максим, тримаючись за плече Борі. На його тілі виднілися садна, а з плеча струменіла кров. Ймовірно, атака Алла не пройшла даремно.

— Цікаво спостерігати, як метушаться комахи. Сміхота, та й годі! Ви справді думаєте, що зможете втекти?

Голос Алла розрізав простір неприродно гучним, загрозливим басом. Ксю мигцем озирнулася. Чоловік неквапом прямував ззаду, ніби не бачив потреби прискорюватися. На його шиї виднівся глибокий поріз, проте ніяких слідів крові не було, ніби рана висохла за лічені хвилини. Інтуїція Ксю не помилилась — убити настільки сильного горянина буде непросто. Ймовірно, цей покидьок володів багатьма секретними прийомами, щоб вилікувати себе самостійно. А ще сила енергії, міць якої вони не розуміли до кінця... Чи існують у них хоч якісь шанси?

Ксю не пам'ятала, скільки вони бігли. Сили закінчувалися з кожною секундою, а душа відчайдушно волала про зупинку. Їй не хотілося боротися за своє життя. Хотілося здатися і нарешті припинити ці страждання. Який сенс хапатися за своє подальше болісне існування без Дена? Щоб щоразу прокидатися вранці та розуміти, що його більше немає у цьому світі?

Але щось ще тримало... Щось, що стрепехалося всередині так сильно і наполегливо, ніби намагаючись переконати в тому, що не все ще втрачено.

Сміх Алла, який супроводжував їх під час втечі, раптово стих, ніби він пристойно відстав. А за хвилину сталося те, до чого ще ніхто не встиг підготуватися. Мотузка Алла, самостійно подолавши відстань у кілька десятків метрів, обвилася навколо шиї Ксю і смикнула її тіло у зворотному напрямку. Еріка спробувала схопити її за руку, але не встигла дістати.

— Ні! Ксю! Відпусти її, негіднику! — відчайдушно заволав Максим, спіткнувшись об камінь. Інші пригальмували, з жахом дивлячись, як її тіло волочиться по землі до Алла, а руки відчайдушно стискають мотузку, намагаючись захиститися від задухи.

— Я люблю грати зі своїми жертвами, дозволяючи їм втекти. Завжди цікаво спостерігати за цими жалюгідними потугами, щоб врятувати своє нікчемне життя. — Голос Алла з насолодою простягав голосні. Він захоплювався кожною хвилиною, коли виконував свій підступний задум.

Вперше за останні години Ксю, яка вважала, що померла всередині, відчула справжній жах. Норвел був справжнісіньким маніяком, який отримував насолоду від тортур та сліз своїх жертв. У його садистських намірах не було жодних сумнівів. Він, безсумнівно, здійснить те, що задумав. Ксю намагалася кричати, але мотузок стис її шию так, що здавалося ще трохи — і її голова відірветься від тіла. Повітря не вистачало, очі застелило пітьмою, а психіка ламалася до біса. Алл реготав і підтягнувши її до себе, притиснув до землі, з насолодою харчуючись жахом, який застиг у її очах.

— Він забрав у мене кохану жінку, — загарчав він, скалячись від насолоди та ненависті. — Єдину, яка була дорога моєму серцю, за якою я ладен був піти хоч на край світу. Ту, прихильність якої я намагався завоювати багато років, виконуючи будь-які завдання. Він забрав у мене єдине, що було для мене по-справжньому цінне. У відповідь я заберу в нього тебе. Око за око. Зуб за зуб. Я вб'ю ту, якою він дорожить найбільше...

Він стиснув пальці на її шиї і, видавши гортанний божевільний регіт, відкинув хвилею енергії Максима, Борю та Еріку, які намагалися йому перешкодити. Потім без тіні сумнівів почав проводити задум у дію.

Ксюша не встигла попрощатися з життям. Лише схопилася за руки Алла і подумала про Дена востаннє. Адже він теж страждав перед смертю. Теж божеволів від страху, але через отруту, що катувала його тіло, навіть не міг про це сказати. А ще... Він попросив її про поцілунок. Що це було, вона так і не змогла до кінця зрозуміти, але це сталося, і це було прекрасно. Жаль тільки, що за все доводиться платити.

— Помри, красунечко. Ти ощасливиш мене, коли перестанеш дихати.

— А ти ощасливиш мене, коли подохнеш у муках, сволото. — Знайомий голос, просякнутий сталлю і холодом, пронизав безвихідь, що панувала довкола, сліпучим яскравим спалахом. Чорна тінь ніби виникла нізвідки та майнула за спиною Алла, змусивши того відсахнутися і випустити Ксюшу.

Поки вона намагалася віддихатися і прийти до тями, поруч почулися радісні вигуки друзів та звуки запеклої сутички. Все сталося за долю секунди — блискавично раптово та в одну мить. Хлопець у чорному одязі з неприродною для людини швидкістю знешкодив супротивника одним точним ударом, змусивши його відкотитися за кілька кроків. Потім безжально обрушив на того низку стрімких блискавичних ударів холодною зброєю, ніби жадаючи рознести на шматки. Супротивник не став зволікати. Перед очима сліпучими іскрами замиготіли зіткнення клинків — швидкі, як світло, чіткі, як блискавка, нищівні, як смерч.

Алл мав унікальну здатність створювати матеріальну зброю з енергії, що дозволило йому швидко дати відсіч несподіваному противнику. Але хлопець у чорному був настільки швидким, вмілим та озвірілим, що Алл ледве встигав захищатися, не кажучи вже про атаки у відповідь. Туман із пилу застелив очі, і лише відблиски сталі, що розсікали повітря, були єдиним, що бачила Ксю в ту мить. Це було неймовірне видовище, вражаюче своєю майстерністю та технікою — щось за межею людських можливостей.

А ще це був не сон і не видіння перед смертю — мечник у чорному одязі був ніхто інший, як Ден. Та ж тактика володіння зброєю, ті ж рухи та неймовірна швидкість. Вона не могла в це повірити. Лише сиділа на землі, як заворожена, і стежила за битвою. Ден був живий і абсолютно здоровий, ніби й не вмирав кілька годин тому. Їй хотілося кричати від щастя до хрипоти в голосі і до розриву артерій. Хотілося ревіти, як ненормальна і проклинати той час, коли з ним попрощалася. Хотілося вирвати собі волосся за те, що повірила в його смерть і дозволила собі піти, залишивши його там одного.

Крім махів клинка, Алл періодично створював дим із синього полум'я, спрямовуючи його в Дена. Але нещодавно здобутий меч її друга дозволяв відбиватися від енергії, як від звичайного спалаху світла. Це було щось неймовірне — видовищне та потужне, як блокбастер у 3D. Ось вона — сила повелителя, що збільшувалась не щодня, а щогодини, набуваючи все більшої досконалості та майстерності.

— Звідки така техніка та сила? Ти продав кристалу душу? — вразився Алл, відбивши його чергову атаку. Ден, здавалося, був готовий стерти того в пил. Таким лютим вона його ще ніколи не бачила.

— Я продам її кому завгодно, аби побачити, як ти подохнеш, любий таточку,— прошипів у відповідь той, як хижак перед вирішальним стрибком.

— Що це на тебе сьогодні найшло? Я навіть трохи розгубився. Ти перетворюєшся на мене, синку.

— Та хоч на самого Диявола! — Ден зробив черговий стрибок, ухиляючись від хвилі енергії, яку той на нього навів. — Як ти насмілився простягнути до неї свої брудні руки? Я тебе знищу, жалюгідний ти шматок лайна!

— А це вже цікаво. Я, чесно кажучи, знав, що ти прийдеш. Чекав з превеликим нетерпінням. — Алл захоплено посміхнувся і обвів Дена вивчаючим поглядом. — Щось задовго ти хробаків годував, синку. Я вже було подумав, що ти остаточно дуба врізав, як жалюгідна людинка. Бачу, сподобалось вмирати? Бажаєш повторити знову?

— Повторимо, татку, — не зміг стримати зловісної посмішки Ден. — Тільки вже на тобі.