Глава 10. Найкращий друг

Любов і страх — два незмінні супутники, які крокують по життю пліч-о-пліч. Чим сильніше перше — тим зміцнює позиції друге, незалежно від періодів відносного спокою.

Ден важко розплющив очі та відкашлявся. У горлі неприємно дерло, а в грудях боліло від кожного подиху. Картинка перед очима постійно двоїлася, а бажання знову поринути в сон все ніяк не хотіло відпускати.

— Ти прокинувся? — пролунав над вухом ніжний знайомий голос Ксюші. Ден змусив себе підвестися.

— Так, зі мною все гаразд, — поспішив переконати він і натягнуто посміхнувся. Брехню він ненавидів найбільше, хоч і вдавався до неї досить часто, щоб заспокоїти подругу. Так було завжди за роки їхньої дружби, коли він отримував різні травми від екстремальних видів спорту та періодичних бійок з іншими хлопцями. Зараз усе повторювалося, тому навряд чи подруга сприйме його слова серйозно.

— Вип'єш ось це. — Ксюша простягла йому пігулку та склянку з водою. — Костя сказав, що має допомогти.

— Дякую. — Ден слухняно випив ліки. — Але ти забула, що я напівкровка, взагалі-то, тому одужаю швидко. Тож не треба надто переживати.

— Ти прокинувся пізніше за всіх,— сумно констатувала Ксюша. — Ми думали вирушити в дорогу після сніданку, але я сказала, що ти...

— Ми йдемо, — перебив її Ден. — Я нормально почуваюся, не хвилюйся.

— Дене, на рахунок вчорашнього, — несподівано випалила Ксюша, почервонівши до кінчиків вух. Їхні погляди зустрілися, і він відчув, як серце зробило перекид і боляче вдарило в груди. — Ні, краще забудь!

Вона вихопила в нього з рук порожню склянку і кинулась спускатися назад. Він не встиг навіть оком моргнути, як подруга втекла. І що це щойно було?

Звичайно, Денис здогадувався, що турбувало Ксюшу. Він і сам не міг думати ні про що інше після вчорашньої ночі. Її близькість звела його з розуму, пробудивши цілий спектр нових емоцій, схожих на ейфорію. Її тепло досі зігрівало зсередини, наче хтось вкривав його ковдрою і переконував у тому, що завжди буде поряд. Ще ніколи він не відчував себе настільки щасливим та живим, як вчора. Хотілося переживати ці миті знову і знову, запечатавши на пам'яті назавжди. А ще більше хотілося створити нові. Якби не...

Чіпка хватка страху нагадала про себе, стиснувши ребра так, що Ден ледве вхопився за черговий ковток кисню. Якщо Нуара побачить їх удвох і здогадається про його почуття — Ксю загрожуватиме найбільша небезпека. Зараз їхнє зближення необхідно припинити, а ще краще — обірвати на кореню. І як він вчора так не проконтролював власну поведінку?

Усвідомлення того, що Ксю цілувала його, а він про це забув, зводило з розуму та викликало голодне бажання повторити це знову. Ден не міг ні пробачити себе, ні змиритися з цією бісовою амнезією, яка жорстоко знищила те, чого він так пристрасно бажав. Це і стало поштовхом до того, що він перетворився на хижака, що вимагав повторення поцілунку, щоб якнайшвидше вгамувати голод. Бажання її близькості було настільки сильним, що про звичну витримку довелося забути. Та й, правду кажучи, він взагалі вчора не думав про те, де знаходиться і яка небезпека їм усім загрожує. Не можна більше припускатися такої помилки!

Ден слухняно спустився до інших, зазначивши, що ті вже встигли приготувати сніданок і зібратися в дорогу. Один він трохи затягнув зі сном, піддавшись поганому самопочуттю. Та й узагалі, як він посмів знову захворіти? Як останній слабак, не інакше! Денис сердився на власний організм, який підвів його після пригоди в озері. Дарма він не привчив себе пірнати в прорубку взимку, як той же Макс. Тоді б точно не захворів, якби потрапив у таку ж ситуацію.

Неохоче доївши свій сніданок, що складався зі смаженої картоплі та консервованого м'яса, Ден переконав усіх, що почувається чудово, і можна негайно вирушати в дорогу. Ксюша, звісно, хотіла заперечити, але зрештою не стала втручатися — все одно немає сенсу. Втім, після пігулок Кості Дену справді стало краще, тож гріх продовжувати відлежуватися.

Вони вибрали паралельну стежину — подалі від головної дороги, де виявили мертвих голубів. Вона знаходилася за кілометр від колишнього маршруту і теж вела на північ. Праворуч виднівся просвіт вдалині та верхівки скель, вкритих сухими соснами. Ймовірно, там знаходиться ущелина, від якої краще триматися подалі, щоб уникнути падіння. Їхній маршрут загрожував величезною кількістю колючих чагарників і густою порослю засохлих дерев. Іти буде непросто, але краще натикатися на рослини, ніж наступати на трупи нещасних птахів, що почали розкладатися. Ден розраховував, що вони зможуть обійти болото з іншого боку і дістатися лісу без особливих труднощів.

Перша година в дорозі пройшла майже в мовчанні. Друзі рухалися вдалечінь, не витрачаючи сили на розмови і напружено оглядаючись навсібіч, щоб уникнути нових нападів невідомих хижаків. Фіолетові сутінки непомітно змінилися на багрові, а густий туман пурпурного відтінку грізно натякав на дію червоної ночі. Запах падалі знову атакував ніздрі, перетворивши кисень на задушливий смердючий газ, що лише посилював нудоту. Іноді вони натикалися на трупи тварин, яких роздерли і обгризали до кісточок монстри планети Горан, що оселилися в їхньому світі після настання червоної ночі.

Його самопочуття теж залишало бажати кращого. Слабкість продовжувала атакувати зсередини, а горло ніби здавило колючим дротом. Ден не хотів кашляти, але неприємний хрип у грудях заважав вільно дихати. Це була тимчасова слабкість, яка незабаром відступить, адже напівкровки хворіють недовго. Зазвичай застуда у нього минала за день, а сильний грип — за два. Пневмонії у нього, апріорі, не було ніколи, але він не сумнівався, що якщо захворів на неї, то одужає швидко — головне терпіння. Єдине, що засмучувало — погане самопочуття, через яке тривала подорож стане ще тим випробуванням.

На обличчя впало кілька холодних крапель із дивним солодкуватим присмаком. Ден зрозумів, що починається дощ. Його раптово хитнуло, ніби хтось штовхнув ззаду. Клята лихоманка знову давалася взнаки.

— Давайте відпочинемо під цим деревом. Ну і заразом перечекаємо дощ.

Друзі зупинилися, глянувши на Дена з неприхованим здивуванням. Дрібну мряку важко була назвати дощем і продовжувати шлях було цілком реально. Безглузде виправдання поганому самопочуттю, яке він більше не міг контролювати. Ніхто, втім, не став суперечити, і це чомусь розлютило Дена. Випивши трохи води, він сів на сухий корінь, що виступав із землі, і насунув капюшон на очі.

— Тобі не краще? — Ксю примостилася поряд з ним, ледве приховуючи хвилювання.

— Краще. Не хвилюйся. Може, просто не виспався...

— Вибач,— зніяковіло опустила погляд Ксюша, чим викликала у Дена посмішку. Так захотілося доторкнутися до неї хоча б на кілька секунд, а ще сильніше — обійняти і ніколи не відпускати.

— Це не через тебе, Ксю. Мені б самому навчитися контролювати емоції...

— Мабуть, коли хворієш — трохи їдеш дахом. Незвично трохи для тебе, але нічого страшного. — Ксю посміхнулася і почервоніла до кінчиків вух, нервово перебираючи пальцями. В очі йому вона взагалі воліла не дивитись.

— Думаю, нам треба поговорити, — випалив Ден, згадавши всі тривожні моменти вчорашньої ночі. Хотілося, звісно, послати будь-які хвилюючі думки до біса і подивитися, як розвиватимуться їхні стосунки далі. Але, прокляття, він не може так ризикувати! Тільки не безпекою Ксю.

Подруга злякано кивнула та піднялася на ноги. У їхній бік одразу було кинуто кілька підозрілих поглядів від Максима та Еріки, на що обидва воліли не реагувати. Раптова хвиля занепокоєння накрила Дена з головою, через що долоні вмить стали мокрими. Ймовірно, Ксю відчувала щось схоже, бо підозріло мовчала, йдучи за ним у зарості. Та й взагалі — чому він так далеко веде її, ніби хоче сказати протилежне тому, що запланував?

— Ксю, — здавленим голосом почав Ден, коли вони опинилися одні в темних нетрях. — Вибач за вчора, мені слід було тримати себе в руках. Зараз я під пильним наглядом Енджел і не повинен припускатися таких помилок.

— Хіба я їй суперниця? — враз спохмурніла Ксюша. — Не думаю, що це привід для хвилювання.

— Все одно! Якщо я ще раз надумаю так поводитися — зупини мене, будь ласка.

— Не хвилюйся. Більше не лізтиму до тебе. — У голосі подруги пролунала нотка образи. — Я взагалі, щиро кажучи, здивована, що ти про це пам'ятаєш.

— Ти зараз намагаєшся знецінити мої почуття?

— Вибач, — сухо відповіла Ксюша і відвернулася. — Якщо це все, що ти хотів мені повідомити, то давай повернемося.

— Я сказав щось образливе? — приречено зітхнув він.

— Ні, Дене. Ти поводишся цілком очікувано. Я здивувалася б, якби ти сказав мені щось інше. — Ксюша обігріла його таким поглядом, що Дену захотілося провалитися крізь землю. — Давай підемо до інших. Може зараз за нами теж спостерігають.

— Ксю! — Він схопив її за руку грубіше звичайного і повернув до себе. Вони опинилися настільки близько, що відчували дихання одне одного на шкірі. — Я ж сказав — не знецінюй мої почуття!

— Які такі почуття? Можеш хоча би їх озвучити? — Вона звузила очі, надавши обличчю незвичної для себе байдужості, від чого Дена кинуло в холодний піт. Він лише дивився на її губи і задихався від сильного хвилювання, що стиснуло зсередини всю його сутність.

«Чорт забирай! Відповіси їй хоча б щось!» Слова чомусь застрягли в глотці, ніби він забув власну мову.

— Я так і знала, — крижаним тоном відповіла Ксю і вирвала свою руку з його хватки. — Ходімо до інших, Дене. Я тебе почула.

Він хотів її зупинити й щось відповісти, але не зміг. Просто онімів в одну мить, зненавидівши всю свою сутність. Ксю швидко пішла від нього, залишивши одного в промоклих сухих чагарниках. Прокляття! Чому в нього все йде шкереберть? І що він робить не так?

З почуттям глибокої пригніченості, Ден поплентався за Ксю. Від розмови з нею залишився гіркий післясмак, про який хотілося або швидше забути, або ж відмотати час назад і просто не починати цю розмову, залишивши все як є.

Друзі тим часом дружно присіли на повалене дерево і клацали зернята, яке Боря прихопив з собою з табору. Погода, звичайно, була не найкращою для такого відпочинку, але і продовжувати шлях ніхто не поспішав. Ксюша не удостоїла Дена жодним поглядом, почавши розмову з Мариною. Що ж, можливо, їхня спільна напруженість зіграє в плюс, і Нуара не чіпатиме Ксю. Дену в будь-якому випадку це було тільки на руку, як би він не хотів зблизитися. І все-таки він майстер в умінні все псувати!

Денис жадібно накинувся на зернята, вважаючи, що їх клацання зніме нервову напругу і допоможе йому заспокоїтися. Ось тільки варто було сісти, як до нього відразу підійшов Максим з проханням відійти на розмову. Невже чергове з'ясування стосунків? Як же він утомився від усього цього!

Відійшовши від інших на пристойну відстань, Ден стомлено притулився до дерева і схрестив руки на грудях.

— Що ж, уважно слухаю.

— Чудово. — Максим якось дивно ховав очі і смикав руками собачку на куртці.

— Слухай, ти чого мнешся, як сором'язлива дівчинка? Про що мова?

Тяжко зітхнувши, Макс ще раз глянув за спину, і, переконавшись, що інших не видно, ніяково почав:

— Слухай, Дене. Ти мені друг взагалі?

— Що за питання? Тобі видніше.

— Тобто?

— Я не в курсі, чи вважаєш ти мене другом. У мене, крім тебе та Ксю, не було нікого ближче.

— Нерозлучна трійця з дитинства, — якось криво посміхнувся Макс. — Правильно помітив.

— Так і є, — підтвердив Ден, роздратовано звузивши очі. — А тепер ближче до суті, ок?

— Розумієш… — Макс невпевнено тупцював на місці, як і раніше уникаючи зустрічі очима. — Я маю до тебе невелике прохання. Як другу, тобі, гадаю, буде нескладно це виконати. Якщо цінуєш мене, як і раніше.

— Та щоб тебе! Не можна конкретніше?

— Ну, ти чудово знаєш, як я ставлюся до Ксю,— нарешті промовив Максим. — Кохаю її до нестями, забути не можу, мучуся. Тяжко мені, розумієш?

— Розумію, — з ноткою знущання відповів Ден, не зводячи з нього очей. — Я тут до чого?

— Я вчора бачив, що вона ніч провела з тобою.

— Ніч зі мною? — Він глузливо підняв брову. — Ну, вибач, брате, любов така штука. Не винні ж ми, що тут не можна нормально усамітнитися!

— Знущаєшся? — люто стрільнув очима Максим.

— Це я знущаюся? У мене температура піднялася і знобило. Вона хотіла допомогти мені зігрітися.

— Ясно, — чомусь ще більше спохмурнів Максим. — Але я навіть не про це. Ти дозволяєш їй це робити і ще більше закохуватись у тебе. Ми розійшлися, тому що в таких умовах складно думати про кохання, і вона заплуталася. Але я не збираюся відступати. Коли весь цей кошмар закінчиться — я продовжуватиму її добиватися.

— Чудово, вперед! Мені обов'язково знати про твої плани?

— Звичайно, я не просто так тебе покликав.

— То давай викладай, скільки можна тягнути кота за хвіст?

— Розумієш, Дене, я довго не хотів втручатися, але останнім часом помічаю все більше моментів, які мене непокоять. —У його погляді палав вогонь із суміші люті, ревнощів і замішання одночасно. — Ти поводишся дуже дивно з Ксю, ніби навмисно граєшся з її почуттями. Може, ти не помічаєш, але погодься, що давати привід дівчині сподіватися на щось, а потім відштовхувати — це жорстоко. Я не сліпий і все помічаю, і зізнаюся чесно — часом я насилу стримуюсь, щоб не набити тобі морду. Але зараз не про це... Я в курсі, що тобі чимало дісталося останнім часом, бо твориш дурниці.

— Ти покликав мене, щоб читати нотації?

— Ні! Якщо ближче до суті — я хочу звернутися до тебе з одним проханням. Якщо ти дійсно дорожиш Ксю — спробуй тримати з нею дистанцію. Не заохочуй її турботу і будь з нею якомога холоднішим. Вона зрозуміє, що ти байдужий до неї і почне шукати підтримку в мене. Я не проти вашої дружби, повір! Але допоможи мені її повернути. Їй так буде тільки краще!

— Нічого кращого не міг придумати?

— А що краще? Ваша близькість заважає їй мати потребу в мені. Вона надто зосереджена на тобі, щоб звертати увагу на мене, розумієш? Адже тобі немає до неї діла, зізнайся, чувак! Невже важко по-дружньому допомогти?

— Слухай, а не пішов би ти до біса? — не витримав Денис і думав було піти геть, але Макс зупинив його, схопивши за плече.

— Я люблю її, Дене, розумієш? Ти ставишся до неї, як до подруги, не більше, але в мене справжні почуття! Невже так складно піти назустріч?

— Ти хоча б себе чуєш? — Ден злісно відштовхнув його руку. — Чи ти експерт, щоб бачити людей наскрізь? Звідки тобі знати, як я ставлюся до неї? Будь мужиком і добивайся її сам! Я в цьому не братиму участі!

— Егоїст клятий! Значить, ні собі, ні мені, так? Тобі, схоже, начхати на почуття інших. Байдуже, свої чи чужі! Я так часто тебе про щось просив? Думав, ми друзі, і тобі не важко буде подбати про наше з нею благополуччя.

— Слухай, чувак. — Ден підійшов до Максима впритул і схопив його за комір кофти. Його почало трясти від незрозумілої для нього самого люті. — Я завжди готовий допомогти з будь-якого питання, і ти, як ніхто інший, знаєш, що на мене можна покластися. Але є речі, де я не хочу тобі допомагати. Тут ми всі один за одного горою і готові пожертвувати життям, рятуючи друзів. Але в коханні кожен за себе. Любиш її — добивайся, я не заважатиму тобі. Але й відступати не збираюсь. Ксю має вибір і свободу волі. Дозволь їй вирішувати самій.

— Тобто зараз ти хочеш переконати мене в тому, що маєш до неї почуття? Сам хоч у це віриш? — Максим видав істеричний регіт. — Ти напівкровка, Дене! Не вмієте ви любити по-справжньому! Я вже добре тебе вивчив за ці роки. Не дано це тобі, чув? Просто почуття власності зіграло, ну, чи банальна хіть. Чого б не скористатися почуттями дівчини, яка готова заради тебе на все?

— Розмову закінчено! — сталевим голосом перервав його Ден і рвучко розвернувшись, пішов геть. Бажання надавати другу стусанів настільки посилилось, що він уже майже не міг його контролювати, тому вважав за краще уникнути небезпечної ситуації. Не буде він перед ним виправдовуватись! І навіть нехай Максим намагався говорити з повагою, Ден розумів, що не може зберігати спокій, коли йшлося про Ксюшу. І хоча він розумів, що їй буде краще і безпечніше з Максимом — все одно не міг просто так її віддати. Ні! Краще померти, ніж ще коли-небудь стати свідком їх поцілунку. Він не віддасть йому Ксю нізащо.


***

Максим довго дивився на постать Дена, що віддалялася, і закипав від люті. Він, звісно, передбачав подібний результат після всіх своїх спостережень, але не був готовий до такої відповіді. Цьому егоїсту не потрібна Ксюша — у цьому Макс не мав жодних сумнівів. Навряд чи такий твердолобий баран здатний хоч на якісь почуття! Хіба після цього може йтися про якусь дружбу? І чи є сенс далі стояти перед цим покидьком на задніх лапках, десь далеко всередині намагаючись заслужити на його повагу?

Зневажливо сплюнувши, Максим витер піт з чола і розвернувся в інший бік. Хотілося піти кудись подалі, щоб не бачити нікого з цих людей. Він сердився не тільки на Дена, а й на Ксю, яка досі не розглянула в ньому людину, яку могла б покохати. І що вона тільки у ньому знайшла? Максим завжди був більш популярним серед дівчат і, на відміну від Дена, умів з ними поводитися. Почуття обурливої несправедливості розривало його душу на частини, і хотілося тільки одного — забути про існування кохання.