Глава 9. Сила тяжіння

Що може бути гіршим, ніж конфлікт розуму та почуттів? Коли весь душевний простір знемагає від незрозумілого болю, а мозок продовжує диктувати свої незмінні правила? Що може бути гіршим, ніж розколоте навпіл серце, коли одна його частина божеволіє від ненависті, а друга — від шаленого кохання?

Нуара вже не одну годину намагалася заспокоїтися. Випивши до дна дороге вино з улюбленої колекції Норвела, вона з лютим викриком запустила в стіну порожній келих. Золота посудина з дзвоном упала на підлогу і знову покотилася до її ніг, навіть не прогнувшись від потужності кидка. Треба ж! Навіть ця нікчемна річ нагадує їй про Алана, який мало того, що не зламався після першої смерті, так ще й не побоявся кинути їй черговий виклик! Ніби цей хлопець також зроблений із дорогоцінного металу, який з кожним разом набуває все більшої міцності, не звертаючи уваги на всі травмувальні моменти. Більш того, він ще й упевнено заявив, що має намір зламати її, бо знає її найбільшу слабкість! Кляте хлопчисько! У самого ще молоко на губах не обсохло, а він уже кидає виклик самій королеві, яка має намір стати володаркою всього світу. Немислимо!

— Ще! — потребувала вона, простягаючи підібраний з підлоги порожній келих Норвелу, який сидів навпроти і отруював повітря гидким запахом нікотину.

— Тобі не здається, що вже достатньо? Ти поодинці допиваєш вже другу пляшку. — Алл прочистив горло і поклав недокурену трубку на маленький старовинний столик з мерехтливими свічками. Їхні тремтячі вогники відбивалися в красивих дорогих пляшках з винами різного ступеня витримки. Втім, для Нуари це не мало жодного значення. Хотілося напитися абичим настільки, щоб викреслити з пам'яті все, що сталося кілька годин тому.

Вона рвучко встала і одним спритним рухом відкрила нову пляшку, спопеливши Норвела вбивчим поглядом. Потім зробила кілька жадібних ковтків і підійшла до вікна.

— А я попереджав тебе триматися від нього подалі, — низьким охриплим голосом простяг Алл, відкинувшись на спинку дивана. — Тепер ось кожну зустріч збираєш себе по шматочках. Я не впізнаю тебе, Нуаро. Ніколи не бачив тебе у такому стані.

— Йди до біса, пес смердючий! Твоєї думки ніхто не питав! Або ти сумлінно виконуєш обов'язки мого слуги, або забирайся геть звідси! — Нуара була близька до того, щоб завдати йому чергового удару силою енергії, щоб тримав язик за зубами. За останню годину він отримав уже кілька таких ударів, від чого на стінах утворилися тріщини, а зі стелі сипалась штукатурка. Більш того, на лобі Алла кровоточив свіжий поріз, отриманий в нагороду за чергове необережне слово.

— Взагалі, особняк Райлі належить мені, ваша високосте, — сміливо заявив Норвел, поповнивши свій келих порцією віскі. — Ви мені самі подарували його багато років тому, отже повноправний господар тут тільки я.

— Хто тобі дав право суперечити, кретине?! У цьому світі все належить мені. Я дарую — я й забираю, якщо заманеться. А подібних до тебе покидьків, які забули своє справжнє місце — я знищую одним лише поглядом. Ти впевнений, що хочеш продовжувати виносити мені мозок?

— Перепрошую, Нуаро, — важко зітхнув він, намагаючись надати обличчю байдужого вигляду. — Але ж я турбуюся... Думаєш, легко спостерігати, як мій жалюгідний бруднокровний син щоразу все більше ламає твою витримку? Та він не вартий навіть підлогу цілувати, по якій ти ходила! Хіба я можу спокійно дивитися, як якийсь жалюгідний недоносок принижує мою королеву?

— Повторюю ще раз — твоєї думки ніхто не питав! Я не давала слова рабові! — Енджел показала вбивчий жест і відвернулася до вікна. Зараз їй як ніколи хотілося покинути цю частину замку і вирушити на прогулянку в ліве крило — місце, яке зберігало недоторканність і сліди смерті вже довгі роки, адже саме там жили і зустріли гибель мешканці маєтку Райлі. Раніше вона часто навідувалась туди разом з Аллом, із захопленням слухаючи вивчені на пам'ять історії про страшні останні хвилини цих бідолашних. Зараз же хотілося лише самотності та спокою. Тиші, про яку вона вже встигла забути, та повернення впевненості в собі та своїх силах.

А ще хотілося викинути з пам'яті ці пронизливі сині очі, які мали над нею особливу владу. Не згадувати його обличчя в сантиметрі від свого, вабливі губи з загрозливою посмішкою і погляд, повний влади, зневаги і незламної сили. Хотілося не оживляти в пам'яті кожен момент, проведений там, під водою, де вони були так близько одне до одного і водночас так далеко. Їй не хотілося цього зовсім, і воднораз — хотілося найбільше у світі. Нуара не розуміла цього страшного і разом з тим — солодкого почуття в грудях, що робило її такою слабкою і беззахисною, ніби вона не королева зовсім, а звичайне закохане дівчисько.

Головою вона розуміла, що треба терміново обірвати цю залежність, поки вона остаточно не отримала над нею контроль. Повернути колишню версію себе, відмовившись від початкової ідеї — дослідження усіх аспектів кохання — почуття, яке раніше вона розцінила, як нову забавну іграшку і силу якого так самовпевнено посміла применшити. Необачна дурепа! Зараз воно нещадно поневолювало її душу, знищувало останні нервові клітини, спопеляло несподіваними сильними бажаннями і добивало вкрай руйнівним болем. Їй хотілося забути про все, що так чи інакше було пов'язане з Аланом і одночасно — хотілося бути поруч з ним щохвилини.

— Прокляття! Я вб'ю його! — Нуара замахнулася, щоб запустити у вікно пляшку з недопитим вином, однак Алл одразу ж опинився поруч і схопив її за обидві руки.

— Знову займаєшся самообманом? У тебе не вистачить на це духу,— тихо прошепотів на вухо він, намагаючись притиснути її до себе якнайміцніше. Нуара ж роздратовано його відштовхнула, відійшовши на кілька кроків убік. Тремтіння в руках зрадливо підкреслювало її справжній стан, який вона приховувала навіть від самої себе.

— Що ти зараз бовкнув, кретине? Я б його убила, якби не ці набридливі дітлахи, які грають у супергероїв! — палко заперечила вона, намагаючись приховати почуття розпачу, що переповнювало зсередини.

— Ти зараз мене намагаєшся обдурити чи саму себе? — Алл звузив очі, прагнучи прочитати її справжні почуття. — Забула вже, як сама вчила мене спостерігати за кимось на відстані? Я досконало освоїв цю навичку, Нуаро, і бачив все на власні очі. Сьогодні на озері ти використала свою силу лише на половину, давши йому можливість врятуватися. Окрім того, ти не перетворила воду на лід повністю, як я розраховував спочатку, і дозволила цим нікчемним дітлахам його врятувати. Я знаю, як ти вмієш вбивати, застосовуючи найжорстокіші методи. Мого ж виплодка ти лише трохи налякала, але зізнайся хоча б собі — ти б не дозволила йому померти.

— Стули пельку, нікчемний раб! — Вона без вагань запустила в Алла білу, мерехтливу зсередини кулю, що створила з сили енергії. Як і очікувалося — чоловік відлетів до стінки, перевернувши стару шафу з книжками. Декілька картин також звалилися на підлогу, а люстра видала загрозливий скрип, насилу втримавшись на стелі. Норвел мав можливість захиститися, але з якоїсь невідомої їй причини погодився бути хлопчиком для биття.

— Боїшся зазирнути правді у вічі? — прохрипів він, насилу підводячись з підлоги і струшуючи з одягу штукатурку, що обсипалася зі стелі. — Якщо ще сумніваєшся, дай, будь ласка, відповідь на таке запитання: що ти відчувала в момент, коли його вбивала?

— Припини мені дошкуляти, Норвеле! — У грудях усе так і стиснулося від його дратівливої спостережливості. — Я насолоджувалась своєю владою над ним! Впивалася його стражданнями та страхом! Невже не зрозуміло?

Алл лише видав зневажливий смішок, потираючи свіжу подряпину на лобі. Треба ж таки! Він виявився набагато розумнішим і більш проникливим, ніж вона думала. Не дарма багато років тому ввів в оману сімейство Райлі, яке поплатилося в результаті життям. Він чудово бачив те, в чому вона боялася зізнатися навіть самій собі.

— Я не прошу відповісти мені на це запитання,— з сумом понизив голос Алл. — Дай відповідь на нього хоча б самій собі. Якщо ти не відчувала насолоди та ейфорії під час того, як його вбивала, значить, ти вже на гачку. Хіба не за ці почуття колись стратили твою старшу сестру?

— Звідки ти знаєш, чорт забирай? Це було сто п'ятдесят років тому! Тебе тоді ще й на світі не було! — Нуара почервоніла від люті, воскресивши в пам'яті обличчя Джени — її улюбленої сестри та подруги, яку наказав стратити власний батько за те, що вона використовувала навичку «тимчасової смерті», вбиваючи бранців не по-справжньому. Коли їхні тіла вивозили, щоб спалити, вона пробуджувала їх та допомагала втекти. Подібна доля могла чекати і її, якби вона не прийняла умови та цінності свого батька. Той навіть у момент страти Джени стояв із самовдоволеним виглядом, ніби отримував від побаченого справжню насолоду.

— Я дуже багато про тебе знаю,— сумно посміхнувся Норвел. — Тому хочу попередити заздалегідь, що на тебе чекатиме та сама доля, якщо ти підеш проти волі колишнього короля. Подумай добре над цим, моя пані.

— По-перше, я не піду проти волі батька тому, що вважаю його норми та цінності воістину правильними і нізащо не планую від них відступати. — Всередині щось рухнуло від непереборної лавини розпачу, який знову накотив у найбільш невідповідний момент. Звідки ці відчуття і чому вони виникають саме тоді, коли вона має намір зберегти свої колишні цінності? — А по-друге — королева зараз я! І повір, батько не зважиться підняти на мене руку, знаючи силу, якою я володію. Вся влада зараз у моїх руках, і я нізащо не дозволю поставитися до мене таким неналежним чином!

— Я зараз не розумію — ти недооцінюєш власного батька чи переоцінюєш себе? — Норвел скосив на неї недовірливий погляд. — Твоя помилка в тому, що ти надто самовпевнена і горда, щоб визнати, що є і почуття, і особи сильніші за тебе!

Це був крайній ступінь неповаги. Розлючена Нуара миттєво створила нову кулю в долоні і спрямувала її на Норвела. Руйнівний потік енергії з легкістю збив чоловіка з ніг і виштовхнув його у вікно. Почувся брязкіт розбитого скла та стогін Норвела десь за межами будинку.

— Ще одне необережне слово — і замість Алана я катуватиму тебе, застосовуючи один із улюблених методів страти. — Її голос луною відгукнувся у мертвому царстві проклятого лісу. У відповідь почулося лише здавлене гарчання Норвела, який намагався відбитися від нав'язливих бур'янів, у які потрапив. З розбитого вікна повіяв холодний вітер, відкинувши за плечі кілька білих прядок її довгого волосся. Зазвичай, він завжди освіжав і допомагав повернути ясність заблукалим думкам. Завжди, але тільки не зараз...

Усередині вирувало болюче усвідомлення майбутнього краху всемогутньої королеви, яка через надмірну самовпевненість стала заручницею власного почуття. Яка припустилася жахливої помилки, дозволивши собі захопитися обраним і розцінити це, як нову захопливу гру. Тоді вона ще недооцінювала силу цих нових, руйнівних почуттів, вважаючи, що її багаторічній загартованій душі під силу витримати подібне. Зараз же все перевернулося з ніг на голову, зруйнувавши її холоднокровність, витримку та самовпевненість у пух та порох. Виявляється, вона не була такою загартованою, щоб усе це гідно пройти.

Сьогодні, вирішивши вбити Алана і повернути таким чином свою холоднокровність, Нуара ледь не згоріла від болю, завдаючи йому страждань. Більш того, вона свідомо зменшила силу своєї дії, даючи можливість іншим його врятувати. Так, мабуть, вона змогла справити на нього враження злої та владної королеви, якій невідомі почуття співчуття. На нього, але не на Норвела, який, виявляється, був ще тим експертом у розумінні людських слабкостей, зберігаючи при цьому абсолютну неупередженість. Справжній горянин, недаремно обраний пророцтвом, як втілення самого зла. Він і оком не моргнув, вбиваючи власного сина. Невже вона — та, яка прожила довгі роки і збільшила силу до максимального рівня, дозволить собі оступитися, дозволивши якимось почуттям керувати собою?

Ні! Не бувати цьому! Нуара зробить все, щоб мати владу над цим проклятим почуттям і не дозволити Алану себе зламати. Все, щоб повернути колишню жорстоку та всемогутню королеву, якій під силу абсолютно все в цьому світі.

***

Ксюша сиділа біля багаття і задумливо спостерігала за блискучими піщинками у фіолетових сутінках. Вони кружляли в повітрі, як зменшені в сотні разів сніжинки, помітити які можна було лише від відблиску багаття під певним кутом. Цікаво, це єдине місце в цій мережній паралелі, де червоні сутінки поширилися не на всю силу? Скільки мине часу, перш ніж ця відносно прекрасна частина острова стане такою ж, як і весь тутешній світ? Монстрів, однак, тут не менше, як показала нещодавня пригода зі змієм, але високі дуби з окружністю однієї гілки в кілька метрів — явний плюс для більш безпечної ночівлі.

Спостерігаючи за Борею, який щось жваво обговорював із Костею, Ксюша щиро захоплювалася його стресостійкістю. Цілком ймовірно, що інший на його місці вже отримав би психологічну травму і, можливо, навіть відмовився від подальшої подорожі. Боря ж настільки не надав значення тому, що сталося, що складалося враження, що в нього найміцніші нерви в їхній команді. Навіть Максим не залишив поза увагою його позитивний настрій та щиро похвалив.

Марина, звичайно, трохи зажурилася. Як єдина з усіх, хто зумів на власні очі побачити змія, вона досі перебувала в глибокому шоку. Сліз та обурень у неї не було, як ще колись на початку, але стан ступору все ніяк не хотів відпускати. Навіть Костя, не отримавши реакції на свої втішання, дав їй час побути на самоті і склав компанію Борі. Білявка ж просто вивчала поглядом мерехтливе багаття і мовчала. Ймовірно, їй потрібно більше часу, щоб упоратися з хронічним страхом, який у тій чи іншій мірі був присутній у кожному з них.

— Ти як? — спитав Максим, який як завжди сидів ближче, ніж їй би хотілося. — Виглядаєш зовсім убитою.

— Не думаю, що зараз це те, через що варто переживати.

— А як на мене, ти недооцінюєш власні почуття та переживання. Але якщо тебе недооцінила людина, яку кохаєш, це не означає, що ти повинна чинити так само по відношенню до себе. — У його голосі, як і раніше, лунали нотки образи.

— Ти на що натякаєш, Максе? До чого тут це? — Ксюша креснула на нього роздратованим поглядом.

— Якби я не мав рації, ти, мабуть, зараз була б поруч із ним, а не на такій відстані. — Він кивнув у бік Дена, який сидів навпроти, загорнувшись у теплий плед. — Саме такого розвитку подій я очікував після вашого пристрасного поцілунку.

— Я ж тобі казала, що зараз не час думати про кохання! — спалахнула Ксюша, відчуваючи, як щоки заливаються фарбою. А потім лише тихенько додала:

— До того ж, він не пам'ятає цього.

— Он як, — багатозначно простягнув Максим. — Ну, було б для нього це важливо — він би нізащо не забув. Типовий Ден! Кохати не вміє, але ж гріх не скористатися почуттями дівчини, яка проявляє до нього турботу та ніжність. Егоїст клятий!

Максим нервово зірвав кілька сухих стеблин, які, напевно, колись були квітами, і кинув їх у вогонь. У Ксю всередині заскребли кішки. Зараз її колишній хлопець мав рацію: це була та думка, яка вже давно стукала до підсвідомості, але вона вперто її не впускала.

— Ну, по-перше — він тоді був у передсмертному стані. А по-друге — це не та тема, яку мені хотілося б обговорювати з тобою.

— Звичайно! Мені ж навіть у ролі товариша бути недозволено. Все дісталося Дену — і роль друга, і роль коханого... От тільки він, на жаль, не відповість тобі взаємністю, бо не всім дано вміння любити, а такому як він — тим більше. — Максим зневажливо сплюнув. — Добре, що хоч роль спокусника він засвоїв прекрасно, ще й за короткий термін! Спочатку Сіара, потім Еріка, слідом за нею ти, ну і що найбільш абсурдне та неможливе — королева Горана власною персоною! Цікаво, хто там наступний на черзі?

— Припини, Максе! Я не хочу торкатися цієї теми.

— Це безглуздо та необачно з твого боку, Ксю. Ми зараз не в тому положенні, щоб ігнорувати тривожні дзвіночки — занадто багато стоїть на кону. І найважливіше — це наше життя.

— Що ти маєш на увазі? Які ще тривожні дзвіночки? — напружилася Ксюша, повернувшись до Максима. Той ледь помітно посміхнувся кінчиками губ:

— Мені здається, ти й сама знаєш відповідь, але тікаєш від цієї думки, як від вогню.

— Досить грати роль психолога, підштовхуючи мене до якихось висновків! Можеш відповісти прямо? — Ксюша почала втрачати терпіння. Помітивши краєм ока, як до Дена підійшла Еріка і простягла йому чашку з чаєм, присівши поруч, вона ще більше рознервувалась.

— Ну, ти сама бачила цю Енджел сьогодні. Щиро кажучи, таких гарних жінок я ще ніколи не зустрічав.

— Ти мене зараз на ревнощі виводиш, чи як? Навіщо мені це твоє спостереження? — Ксюша з глузуванням примружила ліве око.

— Та ні, я про інше! Ти ж знаєш — зараз моє серце зайняте зовсім іншою людиною. Але я теж не сліпий, Ксю! Ця Енджел дуже вродлива, до того ж небайдужа до нього. — Максим надав голосу нотки загадковості. — Я, чесно кажучи, дуже сумніваюся, що настільки розкішна і могутня особа могла зацікавитися кимось на кшталт Дена. Логічно — в її очах він повинен бути мало того, що просто норовливим підлітком, так ще й головним ворогом, якого вона може з легкістю перемогти на дуелі. Дуже сумніваюся, що сам Ден не приклав руку до її раптового сплеску почуттів.

— До чого ти хилиш? — Ксюша відчула нестачу повітря в легенях, немов кисень отруїв невидимий газ. Серце провалилося кудись униз і завмерло в тривожному очікуванні.

— Ти вже й сама зрозуміла, чи не так? Ден грає з нею, переслідуючи якісь свої цілі. Але це в кращому випадку. — Максим вороже глянув у бік друга і голосно прочистив горло, ніби спонукаючи її замислитись. — У гіршому — він, як сліпе теля, купиться на її солодкі обіцянки, уникнувши таким чином дуелі та неминучої смерті. Маю підозри, що незабаром вони спільно ухвалять якесь рішення щодо Землі та її майбутнього, але далеко не на нашу користь. Хоча, якщо чесно, маю сумніви, що ми взагалі доживемо до закінчення цього протистояння.

— Якщо так думаєш про Дена, то ти взагалі його не знаєш! — вигукнула Ксю і відразу ж відсунулась від Максима, демонструючи підкреслене обурення. — Впевнена, він не стане жертвою її чарів, яких би ігор не вів. Я йому довіряю.

— Що ж, твоє право. Але раджу краще подумати про це, Ксю. До того ж — Ден багато чого приховує останнім часом і поводиться вкрай дивно. Будь особливо уважна.

— Дякую за турботу, але, правда, не треба. Я сама розберуся.

— Дивись, щоб і тобі не стати жертвою, Ксю. Хоча про що це я! Ти вже й так клюнула на гачок! Чергова дівчина, яка закохалася у головного героя! Чорт забирай, як же ж банально. — Максим голосно реготнув. Його руки нервово затремтіли.

— Сам стулиш пельку чи тобі допомогти? — Ксюша була готова вліпити йому ляпас прямо у всіх на очах. Начхати, хто що подумає.

— Охолонь. Я зовсім забув, що тобі не подобається слухати правду. Жити в ілюзії набагато приємніше, так? — Він підвівся з місця, маючи намір пересісти подалі. — Я б на твоєму місці прислухався, Ксю. Головні герої ніколи не обирають подруг дитинства, це по-перше. А по-друге, якщо він так вчинить — це лише для того, щоб поповнити свою колекцію розбитих сердець. У результаті він все одно вибере королеву і зрадить все, за що ми боролися. Не говори потім, що я тебе не попереджав.

***

Ймовірно, наближався вечір, що, втім, ніяк не впливало на фарби природи.  Лілові сутінки ніжно відтіняли малинові полиски, що означало лише одне — незабаром червона ніч розіграється на повну й у цьому місці. Високу суху траву ворушив вітер, доносячи здалеку запах прілі та вогкості, що було не дуже хорошим знаком. Втім, їм все одно потрібно висуватися в дорогу до мертвого лісу, який явно не кращий за природу, знищену під впливом червоної ночі.

Ден пішов спати раніше за всіх. Його зовнішній вигляд залишав бажати кращого, а те, що він, незважаючи на наявність теплого светра, не випускав з рук ще й плед — явно натякало на те, що пригода у воді не пройшла даремно. Ксюша боялася, щоб він не захворів, тож попросила Костю зробити йому щось, що хоч частково усуне симптоми нездужання.

Максим вперто її ігнорував після останньої не дуже приємної розмови. Ксюша розуміла, що він завжди шукатиме вади у вчинках Дена, так як досі не відпустив їхні стосунки і, можливо, має ще надію, що вона передумає. Хоча це, звичайно, лише одна сторона медалі, яку їй хотілося бачити більше. В іншому — у його словах справді був сенс: і в тому, що Ден легко забув про поцілунок, і в тому, що він цілком міг зачаруватися такою прекрасною жінкою, як Енджел. Сумніви розривали її душу на шматки, а незрозумілий розпач ліг на серце важким камінням. Занадто багато думок, підозр та страхів, які краще не розвивати.

Підлітки по черзі почали займати місця на велетенських деревах, вибираючи найзручніші гілки для сну. Костя на прохання Ксю зробив для Дена відвар, який мав зняти симптоми застуди та допомогти йому заснути. Ксю взяла чашку і нерішуче подивилась у бік, де спав її друг. Як подолати це хронічне хвилювання перед тим, як наблизитись до нього? Чому все стало так складно? Чергова спроба триматися від нього подалі зруйнувалася вщент, варто було їй побачити його нездужання. Все ж таки не зможе вона, мабуть, довго зберігати дистанцію.

Ксюша вдягла рюкзак на плечі і, однією рукою чіпляючись за міцні гілки, а другою тримаючи чашку, насилу вилізла на місце, де приліг Ден. Напевне, він уже спав, згорнувшись калачиком, як колись у дитинстві. Вона обережно підповзла до нього і поставила поруч чашку, не поспішаючи будити. Вирішила, що на нічліг влаштується на сусідній гілці, щоб було спокійніше.

Обличчя Дена трохи спітніло, від чого волосся прилипло до лоба. Дихав він важко і досить часто, натягнувши плед майже на очі. Вочевидь, йому було холодно, що за нинішньої температури повітря виглядало вкрай дивно. Та й загалом — він виглядав таким беззахисним та юним у цьому положенні, що хотілося обійняти його та вберегти від усіх бід. Почуття ніжності розривало її на шматки, коли вона дивилася на його спляче, хворе, але дуже красиве обличчя, яке хотілося бачити кожну секунду свого життя. От вже ж закохана дурепа!

Ксю зітхнула, і, подумки вилаявшись на себе, легенько поклала руку на лоб Дена. Як і очікувалося — він був гарячим. Після тієї пригоди в озері це було, звичайно, цілком очікувано, але хотілося вірити, що Дена омине ця участь.

Він відреагував моментально, злякано розплющивши очі і витріщившись на неї, як на справжнісінького привида. Ксю, немов ошпарена, злякано від нього відсахнулася.

— А-а-а, це ти,— полегшено видихнув він і знову важко опустив повіки. — Я вже було подумав, що це знову Ну.. Неважливо.

— Знову хто? Нуара — ти хотів сказати? — напружилася вона. — Чому подумав про неї?

— Не зважай, Ксю. У мене, мабуть, уже параноя.

— Вона виявляє до тебе подібні жести? — Її голос здригнувся, не в змозі стримати всю ту гаму суперечливих емоцій, що переповняли при згадці про владну королеву.

— Ще б чого не вистачало! Я ж кажу — забудь! Не хочу знову про неї.

— Якщо вона буде домагатися тебе чи розпускати руки, сподіваюся, ти скажеш мені?

— Чого? Я тобі що, дівчисько якесь, щоб мене домагатися? — Ден не зміг стримати посмішки. Це подіяло заспокійливо, і Ксю протяжно видихнула, зрозумівши, що надто далеко зайшла у своїх хворих висновках.

— Не треба її недооцінювати, Дене. Вона — втілення зла, головна на їхній планеті.

— Якщо й існує абсолютне зло, то це точно мій батько — рідкісна погань. Порівняно з ним Нуара — справжнісінький янгол.

— Він також, згодна. — Ксю згадала свій останній контакт із Аллом і поморщилась від огиди. — Але й Енджел нічим не краща. Вона, звичайно, буде намагатися обдурити тебе, використовуючи всі свої чари, але ти не повинен втрачати пильності.

— Не хвилюйся, на мене її чари не діють. Максим мав рацію. — Він грайливо їй підморгнув, таємниче посміхаючись. Щоки Ксюші вмить запалали. В чому саме мав рацію? Що він хоче цим сказати?

— Ти взагалі чого тут? — вирішив змінити тему Ден, помітивши її збентеження.

— Чай принесла. Подумала, що ти, мабуть, міг застудитися.

— А-а-а, та забий. Я здоровий, як бик! — жартівливо відмахнувся він і знову розплився у посмішці. — Навпаки, загартувався ще більше. Іноді таке переохолодження корисне.

— Зовсім здурів? Напевно, саме тому нацупив на себе десять шкур?

— Та це від комарів, — заперечив Ден, мабуть, забувши, що всі вони вимерли разом з іншою живністю. — Здебільшого я почуваю себе просто чудово!

— Ага, ну звісно ж! І тому тремтиш, ніби надворі зима? Лоб у тебе, як пічка, до речі. Треба поміряти температуру.

— Та ну, фантазерко! Це від того, що ти поруч, мене в жар кидає...

«Він не те, мабуть, мав на увазі! От вже ж телепень!» Ксюша зовсім розгубилася, не знаючи, як реагувати на його дивні натяки. Мимоволі згадалися настанови Макса на рахунок того, що Ден може і на ній потренуватися в умінні розбивати серця.

— Та ну! Вигадник з тебе так собі. Чи ти вже від Макса красномовності набрався?

— Ображаєш, — надув губу він. — Я між іншим, серйозний як ніколи.

— Чай пий, розумнику! — Ксю сунула йому в руки чашку з напоєм і насупилась, усім виглядом демонструючи, що не сприйматиме таких жартів. — А то, бачу, від жару ти не зовсім тямиш, що ляпаєш язиком.

— Це не страшно. — Він знову обеззброїв її своєю неймовірною посмішкою. — Ти ж мене полікуєш, якщо що?

— Дене, ти якось трохи дивно поводишся. Краще поміряй температуру, — не знаючи, як правильно реагувати на його поведінку, червона до кінчиків вух Ксюша сунула йому в рот електронний термометр. Ден хижо посміхнувся і притулився до гілки, не припиняючи на неї дивитись. Якби вона не знала його, то подумала б, що він фліртує. Але чорт забирай, після розмови з Максом — це було зовсім не те, що їй хотілося бачити.

Коли термометр видав очікуваний звук, Ксю з неприхованою агресивністю вирвала у нього з рота пристрій і подивилася на циферблат.

— Я так і думала — тридцять вісім і чотири. Давай допивай свій чай та негайно спати!

— Тридцять вісім — це не сорок. Завтра буду як новенький. Ти теж лягай, але бажано поряд.

— Я ляжу на сусідній гілці. Ти ж це мав на увазі? — Ксю вже готова була дати йому потиличника. Ден, у якого температура — просто нестерпний! Зовсім не думає, що каже, і як. Та й хто знає, якого біса він взагалі це робить! Тренується спокушати королеву? Прокляття! Остання розмова з Максом червоними прапорцями миготіла в голові, реагуючи чи не на кожне неоднозначне слово Дена.

— Ну, нехай буде на сусідній гілці. Головне — подалі від Макса. На добраніч, крихітко! — Він підморгнув їй, допив свій чай і, знову вкрившись пледом, заплющив очі. Ксюша подумки послала його куди подалі, засмутилася і розлютилася ще більше. Потім дістала з рюкзака ковдру та подушку і розстелилась на сусідній гілці. Спати тут, напевно, буде незручно і твердо, та й ймовірність випадкового падіння ніхто не скасовував, але почуття безпеки було набагато краще, ніж відносний комфорт.

Сон, як не дивно, прийшов майже одразу. Втомлена, виснажена морально Ксюша поринула у вир самозабуття, розбавленого рідкісними видіннями. Спочатку їй ввижалися монстри, що пожирали когось із їхньої команди. Потім сама Енджел, яка цілувала Дена, що лежав на землі непритомний — брудний від багнюки та власної крові. Одна картинка була страшніша за іншу і оживляла її найбільші страхи.

Прокинулася вона, мабуть, за кілька годин, злякавшись чергового кошмару. Інші мирно спали на сусідніх гілках, наче нічого поганого довкола бути не може. Багаття внизу ще остаточно не згасло і переливалося слабкими жаринками, які поступово розсипалися в попіл.

Схоже, нічого страшного та підозрілого не сталося, що вже, безперечно, тішило. Ксюша подивилася у бік Дена. Миттєве почуття дежавю увірвалося в її мозок стрімким спалахом, змушуючи нутрощі стиснутися від страху. Нещодавно вона вже спостерігала схожу картину: сплячий Ден, закутавшись у плед, тремтить і хмуриться уві сні, ніби йому зовсім недобре. Невже напій не допоміг?

Намагаючись заспокоїти прискорене серцебиття, Ксюша тихенько перелізла на його гілку і знову торкнулася його чола. Швидше за все, його температура майже не впала, а можливо — піднялася ще вище. Дихав він важко, періодично покашлюючи, що явно натякало на сильну застуду. Аби запалення не підчепив, що було цілком ймовірним після різкого і сильного переохолодження.

Ксю намагалася переконати себе, що це не так серйозно, як зараження крові. Йому потрібен буде постільний режим та багато гарячого пиття. Окрім того, Костя, напевно, має необхідний антибіотик на випадок, якщо він таки підчепив запалення легень. Головне — не піддаватися паніці та поганим думкам. Ось тільки Ксю справді зараз здавалося, що пройдені випробування не загартували, а навпаки — ще більше розхитали її психіку. Мозок начебто приходив до розумних логічних висновків, але серце влаштувало йому бунт, прагнучи все перевернути з ніг на голову і створити всесвітню трагедію.

Не в змозі більше боротися з нападами паніки, вона просто лягла поряд, і міцно притулилася до спини Дена, обхопивши руками його плечі. Не час зараз думати, як він розцінить ці обійми. Аби хоч трохи зігрівся...

Як і очікувалося — Ден здригнувся і миттєво прокинувся.

— Тихо-тихо, це я, — поспішила заспокоїти його Ксю, притискаючись ще міцніше. — Ти тремтів уві сні, і я вирішила допомогти тобі зігрітися.

— Он як, — хрипким голосом простягнув він, на кілька секунд затамувавши подих. Потім звучно видихнув і повернувся до неї обличчям. Туманні сині очі врізалися в неї, змусивши серце тріпотіти в грудях, подібно до пійманого метелика. Його тепле дихання торкнулося її щоки, а жар його тіла передався і їй, викликаючи лихоманку. Ксю розуміла, що це, ймовірно — від відчуття його близькості, від якої вона останнім часом божеволіла. Як би там не було, але хотілося, щоб ця секунда тривала вічно.

Не зронивши жодного слова, він просто згріб її в обійми і притис до серця, як найбільшу цінність. Ксю уткнулася носом у його теплу шию і завмерла від напливу несподіваної ейфорії, яка, подібно до потужної лавини, накрила її з головою та штовхнула в стан ні з чим не зрівняного блаженства. Тепер тремтіння охопило і її, дістаючи навіть до кінчиків пальців і змушуючи серце вистрибувати з грудей, як божевільне.

Вони нічого не говорили. Просто мовчки лежали в обіймах одне одного і насолоджувалися моментами тепла, ніжності та такої бажаної близькості. Не було абсолютного розуміння, що між ними відбувається — чи то кохання, чи просто дуже міцна дружба. Лише солодкі хвилини божевільного щастя, які хотілося розтягнути у довжину вічності.

— Вибач, що забув про наш поцілунок... Не хотів би цього забувати, — несподівано прошепотів їй на вухо Ден, торкнувшись рукою її шиї. Потім трохи відсторонився та спрямував уважний погляд на її губи, ніби справді хотів поцілувати. Ксю забула, як дихати, не знаючи, як реагувати на його несподіване зізнання. Просто теж дивилася на його губи і чекала чогось так сильно, чого не чекала ще ніколи. Значить, він таки зрозумів, що поцілунок справді був, незважаючи на її брехню.

— Можливо, це на краще, — проковтнувши колючий ком, промовила вона, намагаючись не втрачати голову.

— Ні, не на краще, — похитав головою Ден, наблизившись до неї ще більше. — Але ми можемо це повторити…

— Дене, ти хворий! — Ксю відчайдушно намагалася схопитись за залишки здорового глузду, нагадуючи це не йому, а насамперед собі. Де гарантія, що коли лихоманка спаде, він знову все не забуде? — Розберемося з усім, коли ти видужаєш, добре?

— Так, певно, це хвороба — те, що зі мною зараз відбувається. Але я так хочу цього, як ніколи нічого не хотів…

Його губи потяглися до неї, і чорт забирай — так не хотілося відсторонюватися! Ксю вже була готова здатися і розчинитись у поцілунку, як несподівано щось сталося. Різкий звук незрозумілої природи пронизав вуха, а легкий вітерець і рух гілки за півметра від них змусили їх відразу прийти до тями.

Величезний чорний птах, схожий на ворона, але більш лякаючий на вигляд — присів на гілку поруч з ними, видавши щось на кшталт хрипкого писку. Ксю та Ден одразу ж відсторонилися одне від одного. Птах дивився на них так, наче роздумував, кого першого з'їсти на вечерю. Маленькі червоні очі випромінювали стільки жорстокості та кровожерливості, що Ксю готова була присягнути, що ще ніколи не бачила птаха, емоції якого можна було прочитати лише по погляду.

Ден не став зволікати. Схопивши порожню чашку, він одразу ж запустив нею в птаха. Сила кидка була такою потужною і стрімкою, що якби це був звичайний ворон — він би вже намертво впав на землю. Але ця тварюка втекла так швидко, що вони не встигли й оком моргнути. Просто полетіла геть зі швидкістю стріли, наче розчинившись у повітрі за одну мить.

Вони обидва важко дихали, дивлячись у фіолетову пелену темряви, що приховувала обриси дерев вдалечині. Ніхто з друзів, на щастя, не прокинувся. Птах, як загрозливий фантом, з'явився на мить і так само зник, пронизавши кожного з них почуттями страху і нерозуміння. Але чому він з’явився саме в цей момент? Чи не Енджел його послала?

— Пробач, мені не слід було так поводитися, — насилу видавив із себе Ден, не наважуючись підняти на неї погляд. Може, він відчув ту ж саму загрозу від птаха, як і вона? — Це неправильно. І зовсім не вчасно... Ми не повинні...

— Так, адже ми... Друзі... — тільки й змогла видавити з себе Ксю. Ден розчаровано видихнув і відвернувся від неї, щоб приховати очі. Можливо, він не це хотів почути, як і вона відповісти. От тільки незрозуміле почуття небезпеки огорнуло зсередини та стисло в лещатах страху, ніби невидимий ворог спостерігав за ними здалеку, контролюючи кожен крок.

— Давай спати.

— Так. На добраніч.

— І тобі, Ксю...

Вони лягли спиною одне до одного на різних гілках, ніби й не були так близькі хвилину тому. Ось тільки як після всього, що відбувалося, заснути — Ксю взагалі не уявляла.