Глава 8. Водяна пастка

Не існує абсолютно безпечних хвилин. Будь-яка мить життя може виявитися останньою — чи то нещасний випадок, серцевий напад чи навмисне вбивство.

Ден усвідомив це лише тоді, коли Марина несамовито закричала і схопила Костю за руку, показуючи у бік озера. Підлітки не стали втрачати жодної секунди і відразу ж кинулися до води, щоб допомогти товаришу.

— Боря! Його щось схопило, я бачила... Монстр, що нагадував величезну змію! Господи!— Марина, ймовірно, була єдиною, хто помітила небезпеку в обличчя. Лише одна секунда стала фатальною для їхнього друга, затягнувши його кудись у темні води. Силу, звичайно ж, ніхто не отримав, оскільки Боря не був повелителем.

Підбігши до озера, Ден почав судорожно вдивлятися у гладь води, що віддзеркалювала лілові сутінки, намагаючись зрозуміти, куди приблизно потягли Борю. Липкий, каламутний туман над неспокійною поверхнею приховував будь-які обриси і міг свідчити лише про те, що вода була значно теплішою, ніж саме повітря. Швидше за все, невідома істота потягла Борю на дно. Будь-яка повільність у діях могла позбавити товариша життя, тому Ден одразу ж скинув кофту та кросівки і пірнув під воду. Меч він прихопив з собою, незважаючи на те, що той значно ускладнював пересування вплав і міг прискорити занурення на дно. Ден розумів, що Борю мало просто витягти на поверхню. Необхідно вбити тварюку, яка його схопила, що без зброї зробити просто неможливо.

Вода була теплою та приємною, як парне молоко. Вона відразу ж охоче розкрила свої обійми і потягнула його на дно, ніби бажаючи назавжди залишити у своїй владі. Десь згори луною донісся голос Ксюші, яка, мабуть, не встигла його зупинити. От тільки єдиним, хто був хоч на щось здатний без сили — був саме Ден. Та й його недовговічне безсмертя було потужним аргументом у боротьбі з невідомим противником, який задумав зжерти його друга. Але що, якщо монстр уже його вбив, проковтнувши в ті лічені перші секунди? Ден намагався вгамувати плин розпачу, який охопив не тільки його свідомість, а й тіло, заважаючи зібратися з духом. Він ледве встиг ухопити ротом необхідну кількість повітря, щоб протриматися під водою якнайдовше.

Як несамовитий, Денис плив на глибину, відчуваючи потрібний напрям десь на рівні інтуїції. Перед очима раз у раз меркотіли різні водяні рослини, які, напевне, теж згнили, забарвившись у чорний колір. Вони били по обличчю, забиралися під одяг і боляче дряпалися, наче мали шипи. Мутний простір під водою темнів і згущував фарби, а температура опускалася все нижче. Кисень у легенях закінчувався, і його організм почав вимагати поповнення запасів. Ден намагався не піддаватися паніці і тримати свідомість ясною, наскільки це було можливо. Чому Боря, чорт забирай? Чому монстр не забрав його?

Незабаром він побачив чорну пляму, що звивалася на глибині, і чимдуж кинувся до неї. Почуття адреналіну заповнило кожну клітину, і Ден миттю прискорився, незважаючи на тиск у легенях та свинцеву важкість у м'язах. Опинившись поруч з тварюкою, він з усієї сили встромив меч у її тіло. Незважаючи на слабку силу удару, істота забилася в агонії, пофарбувавши воду кольором своєї крові. Тільки після атаки Ден зміг добре розглянути монстра: це був змій гігантських розмірів. Чорну луску покривали сірі рвані плями, а навколо голови стирчали страхітливі шипи. Істота, мабуть, була метрів п'ять завдовжки і щонайменше сімдесят сантиметрів завширшки.

Ден відплив подалі від монстра і лише тоді помітив Борю, якого нарешті відпустив змій. Його тіло здригалося в конвульсіях, ніби він ось-ось остаточно захлинеться. Ден стрімголов кинувся до друга і, схопивши його за руку, почав уперто гребти вгору. Тягар меча значно сповільнював пересування, і почало здаватися, що вони майже не рухаються з місця. Але Ден знав свої здібності, тож не думав піддаватися паніці, хоч і сам був близький до того, щоб наковтатися води та відключитися. Він повинен встигнути виплисти нагору і врятувати друга, інакше ніколи собі цього не пробачить. Рахунок йшов на секунди, і якщо він запізниться бодай на мить — Боря загине.

Опинившись біля поверхні, Ден з усієї сили виштовхнув товариша нагору, який вже повністю знепритомнів. На щастя, Максим та Костя не зволікали і, схопивши Борю за руки, витягли його на берег. Вся пригода тривала не більше двох хвилин, але йому здавалося, що минула вічність.

— Ну ж бо, Ден! Хапайся! — підігнала його схвильована Ксюша і сама забігла у воду, простягаючи йому руку. Хлопець підплив ближче і вже готовий був ухопитися за її долоню, як несподівано щось вчепилося в ногу. Не встиг він зітхнути, як різкий ривок під водою з величезною силою смикнув його тіло назад.

— Дене! Ні! — десь зверху пролунав сповнений жаху крик подруги. Він знову опинився у пастці води, тільки тепер у ролі жертви, а не рятівника. Що ж, і на цьому спасибі. Головне, що з Борею та іншими все має бути в нормі. Цікаво, яким чином він воскресне, якщо ця тварюка проковтне його чи розірве на шматочки?

Поки Ден сумно обмірковував своє найближче майбутнє, просвіт над головою стрімко віддалявся, а сам він занурювався дедалі глибше в темряву. Меч він десь загубив, і це було, мабуть, найбільш фатальною помилкою. Тепер вивільнитися з хватки монстра буде майже неможливо, а друзі, навіть якщо отримають силу, невідомо, чи пірнатимуть на глибину, щоб його врятувати. Та й, якщо чесно, не хотілося, щоб хтось ризикував життям з огляду на те, що воно в них лише одне.

Навколо талії обвилося чорне слизьке тіло тварюки і тягло його на дно з такою силою, що ніякі спроби звільнитися, очевидно, не дадуть результату. Жага повітря збільшувалася з кожною секундою, занурюючи його свідомість в агонію та страх. Зараз Ден зрозумів, що справді боїться смерті. Опинившись за крок від неї вдруге, він відчув незмірний тваринний жах.

І ось коли його тіло стало майже ватним, а кисневе голодування досягло межі — щось трапилося. Тварюка раптом завила так, що Ден почув її крик навіть крізь товщу води. Потім її хватка ослабла і звільнила його, а сама вона каменем пішла на дно. Але це було, мабуть, найменше з усіх дивацтв, що сталася наступної хвилини. Він раптом виявив, що здатний дихати, наче вода не торкалася його тіла. Це було дивно і якось тривожно, враховуючи, що секунду тому він був близький до того, щоб захлинутися. Не встигла зловісна підозра відвідати його розум, як у водному просторі навпроти намалювалася знайома постать дівчини, яка, немов примара, виникла нізвідки. Ну, звичайно ж!Нуара не втрачала можливості з'явитися знову, застосувавши один зі своїх фантастичних прийомів. Подібним чином він з нею ще точно ніколи не бачився.

— Тепер, сподіваюся, моя поява ощасливить тебе, мій хлопчику? — Під водою складалося враження, що вона схожа на янгола — повітряна та неземна, зі сріблястим волоссям, що розтікалося ефірними пасмами навсібіч, та в білій сукні, яка виглядала ще більш відвертою, ніж раніше. Вона просвічувалася і демонструвала спокусливі принади її тіла без спідньої білизни. Нуара використовувала всі методи, щоб його звабити, що в нинішній ситуації було не зовсім доречно.

— Ти обіцяла зламати мене, а не ощасливити. Хіба щойно в тебе не була для цього чудова нагода?— Його голос лунав дзвінко і без жодних перешкод, ніби вода не торкалася його, а тіло продовжувало парити в одному просторі, немов стало невагомим. Це було досить дивне відчуття.

— У мене й досі вона є. — У її очах блиснули диявольські іскри. — Будь-якої миті бар'єр може зникнути — і ти знову опинишся у пастці води. Крім того, у мене є тисячі ідей та методів позбавити тебе життя тут — глибоко в безодні.

— Навіщо ж тоді вся ця вистава?Щоб вкотре продемонструвати всі свої вміння?

— Яке недалеке мислення, любий! Я не людина і вже не в тому віці, щоб щось комусь доводити — це по-перше. — Вона подивилася на нього, як на недолугого хлопчика, який зовсім не знав життя. — А по-друге, я встигла скучити за тобою. — У її погляді з'явилася ніжність, що обеззброювала. — Ну і третя, найважливіша причина — подарувати тобі ще одну можливість передумати, моє сонце. Як бачиш, я завжди готова дати тобі другий шанс.

— Твоє милосердя до мене даремне, Нуаро. Я не передумаю. — Голос Дена здригнувся, як тільки він згадав про товариша, який мало не втратив життя. Його відмова може дорого йому коштувати.

— Навіть зараз, розуміючи, що як тільки я приберу бар'єр — ти залишишся на глибині і, ймовірно, захлинешся і підеш на дно? Навіть знову воскреснувши, ти не встигнеш дістатися поверхні і, мабуть, загинеш знову, бо тут глибина в кілька тисяч метрів. І цей процес може тривати вічність, поки мені не набридне за цим спостерігати. — Нуара, здавалося, роздягала його душу, скануючи довгим пронизливим поглядом. Мабуть, шукала тінь сумніву та страху в його очах.

— Тобто ти спеціально вибрала момент, коли я знаходжуся за крок від смерті, щоб перевірити мою витримку? — Ден виявив, що його тіло не здатне пливти вгору чи вниз, поки перебуває в бар'єрі. Він справді був у пастці, причому на величезній глибині.

— Я використовуватиму будь-які методи, Алане, — досить холодно відповіла Енджел. — Доки ти не зламаєшся і не приповзеш до мене на колінах. Обіцяю, що цей момент настане. Я знайду твоє слабке місце.

У Дена щось штрикнуло в грудях. Від раптового приливу паніки перекрило дихання, а пульс прискорився у кілька разів. Якщо Нуара зрозуміє, що саме Ксюша — його слабке місце, то зламати його буде простіше простого. Він був готовий пережити ще не одну смерть, аби тільки з нею нічого не трапилося. Ні з нею, ні з кимось іншим...

— А що, якщо буде навпаки?— усміхнувся у відповідь він, намагаючись надати погляду тінь погрози. Найкращий захист — напад. Зараз він готовий був на все, аби відволікти її від і так очевидного висновку, і захистити друзів від небезпеки.

— В якому сенсі? Гадаєш, ти можеш зламати мене, Алане? — підняла брови Нуара і голосно засміялася. Ймовірно, він вибрав не найвдаліший спосіб, але, звичайно, нізащо це не покаже.

— А ти думаєш інакше? — Він підплив ближче і заглянув їй у вічі. Дивно, що його рухи до неї відрізнялися легкістю і точністю, ніби він не був ув'язнений у водну пастку, і на подібний хід подій вона тільки й чекала. Тепер Ден знаходився на неприпустимо близькій відстані від її обличчя, що одночасно хвилювало і викликало почуття відторгнення. Але якщо вибрав напад — отже, має йти до кінця, неважливо, наскільки впевнений у власних діях.

— Я знаю твоє слабке місце, Нуаро. На відміну від тебе... — Він наблизився на максимум і з викликом зазирнув їй в очі. Усміхнувся тією чарівною усмішкою, на яку тільки був здатний, і ніжно ковзнув рукою їй за шию. Нуара так і завмерла від несподіванки, дивлячись на нього так, ніби він в одну мить перетворився на самого Диявола. Ден наблизив до неї обличчя, і їхні губи опинилися в сантиметрі одне від одного. Він і сам був шокований власними діями, але переконував себе в тому, що на війні будь-які засоби доречні.

— Що ти робиш, нестерпне хлопчисько? Дурити мене задумав?— Королева розлютилася, але навіть не думала відсторонюватися. Вона виглядала холодною і злою, але в той же час Ден помітив, як судорожно вона кусає власні губи. Її дихання почастішало, а погляд впивався в душу в спробах прочитати його наміри. Вона не була Сіарою, яка втратила пильність відразу ж, як тільки він увімкнув спокусника. Але, незважаючи на її стійкість і силу, він, схоже, смикнув за потрібний важіль.

— Зараз я сильніший, ніж будь-коли, Нуаро. Сильніший, поки є твоєю слабкістю. І повір, якщо захочу тебе зламати — я зроблю це за лічені секунди. — Ден уважно дивився на її губи та посміхався. То був не він, а ніби хтось зовсім інший — чужий і незрозумілий йому до кінця. Але чорт забирай, Ден просто повинен випробувати всі методи в розмові з нею, щоб намацати слабкі місця. Вона небайдужа до нього — а, отже, це єдиний спосіб отримати над нею хоч якусь владу і відволікти її увагу від інших.

— Тобто ти погрожуєш мені?— Її очі перемістилися на його губи, а пульс, як і в нього, ймовірно, почастішав. Дивно, але під водою всі дії здавалися нереальними, ніби він знову опинився під владою сну.

— Хіба зараз я виглядаю загрозливим? — Ден знову посміхнувся і наблизився ще, ковзнувши рукою їй за талію. Він явно грався з вогнем.

— Ох, — Нуара ніби захлинулась від раптового адреналіну. Вона не могла відвести очей від його губ. — Напевно, зараз ти більш загрозливий для мене, ніж будь-коли ще.

— І повір, таким я буду завжди, навіть коли ти вб'єш мене знову. Неможливо зламати того, хто вже був зламаний, оскільки з'являється імунітет. Хіба не ти казала щось подібне?

— Так, але я — не ти, Алане, і мені вже давно не шістнадцять. Імунітет у мене є на все в цьому світі, і повір — ти не виняток. — Вона перевела погляд на його очі і зловісно посміхнулася. Вони ніби вели двобій одне з одним, відчайдушно намагаючись тримати планку.

— Ти впевнена в цьому? — Він провів пальцями по її щоці. — Чому ж заважаєш цим монстрам розправитися зі мною на раз-два? Ти хоч сама собі можеш відповісти на це запитання?

— Досить! Припини зараз же! — не витримала Нуара і відштовхнула його силою енергії. — Навіть не думай грати з моїм серцем! Інакше ти дорого за це заплатиш!

Ден зрозумів, що переступив допустиму межу. Фліртувати з королевою, яка має до нього почуття — ймовірно, не найкращий метод боротьби з нею. Але чорт забирай, вона повинна розуміти, що не на того напала! Він постійно змінюватиме тактику і правила, щоб, зрештою, розгадати її і поставити на місце. Інших варіантів у нього поки що не було.

— Можу відповісти тим самим, — відрізав він, знову подумавши про Ксюшу, яку Нуара може використати, як його слабкість. — Інакше я знищу тебе — даю слово.

— Отже, ти не передумав, правильно? — Нуара палала від люті. І знову їхній контакт ні до чого хорошого не привів, але Ден десь на підсвідомому рівні відчув ще одну маленьку перемогу.

— Нарешті до тебе дійшло! Я радий.

— Бачу, не терпиться знову померти?— Її голос звучав глухо і відчайдушно, наче вона йшла всупереч самій собі. — Що ж, у такому разі дякую за надану можливість. Я вб'ю тебе власноруч і зміцню свій імунітет. Ти більше не будеш моєю слабкістю, Алане.

— Ну, тоді вперед! — Він підморгнув їй і впевнено посміхнувся, демонструючи повну відсутність страху. Звісно, це була лише маска, але їй необов'язково про це знати. Єдине, що його справді хвилювало — приховати свої справжні переживання та відвернути увагу Нуари від друзів. Заради цього він готовий був стати ким завгодно, навіть останнім кретином.

— Що ж, тоді постарайся вижити, любий! Тільки маю сумнів, що твоїх сил вистачить, щоб вибратися навіть назовні. — Вона підняла руку, і водна безодня знову заточила його в кайдани. Сама королева розчинилася, як привид, залишивши його на поталу підводної стихії. Втім, за секунду до зникнення бар'єру Ден встиг затримати подих і щосили рвонув догори. Головне — протриматися без дихання якомога довше, оскільки змій, мабуть, затягнув його надто глибоко.

То була ще одна дистанція на життя. Ден плив нагору, але надто довго не бачив просвіту, яке натякало б на те, що визволення близько. Його сили зникали з кожною секундою, а кисень закінчувався, викликаючи сильну жагу ковтнути повітря. Через хвилину, яка здавалася вічністю, він нарешті побачив бажаний пурпурний відблиск. Перед очима почали розпливатися різнокольорові плями, а тіло охопив втомний тягар. Коли свідомість почала губитися, Ден судорожно ковтнув воду, і це, мабуть, стало його порятунком. За мить до задухи його тіло стрепенулося для останнього вирішального ривка. Він вилетів нагору, як той дельфін — стрімко та вміло, наче щойно не знаходився у лапах смерті. Живильний кисень увірвався до легень і відразу ж повернув йому ясну свідомість. Ден не міг повірити, що опинився нагорі та навіть не помер, як передрікала Енджел.

— Дене! Ми тут! Пливи сюди! — почулися знайомі голоси вдалині. Тільки зараз він виявив, що знаходиться далеко від берега і треба трохи натиснути, щоб врятуватись остаточно. Дивно, чому ніхто не кинувся його визволяти, як він передбачав? Невже не змогли перетворитись?

Зробивши ще один жадібний вдих, Денис зібрав останні сили і поплив до берега. Кашель душив зсередини, свідомість затьмарювалась, а руки німіли від сильної втоми, яка обтяжувала та сповільнювала рух.

За кілька метрів від берега він почав здавати позиції. Ксюша хотіла кинутися до нього, щоб допомогти вибратися, але Максим зупинив її:

— Там глибоко. Навіть не здумай! Ден сам допливає.

— Відпусти мене! Хіба не бачиш, що він уже на межі?

Короткий діалог донісся глухим відлунням, хоча Денис уже був не так далеко. Ксю мала рацію — він був близький до повного виснаження.

— Ну ж бо давай, чувак! Протримайся ще кілька секунд. — Максим кинув у воду довгу кочергу і поглядом попросив його схопитися за неї.