Глава 6. Почуття Нуари

Ден не знав, що відповісти. Перебираючи подумки всі можливі варіанти її намірів, він остаточно заплутався. Еріка, яка весь час стояла осторонь і мовчки спостерігала за їхнім діалогом, виглядала ще більш вражено. Її нижня щелепа відвисла, а в очах застигло збентеження. Втім, її присутність зовсім не хвилювала Енджел. Увесь її погляд був зосереджений тільки на ньому.

— Що ти маєш на увазі? — Ден був настільки загнаний у кут, що й не знав, що ще запитати. Він не розумів Енджел. Вона поводилася зовсім не так, як під час телепатичних атак. Але що, чорт забирай, змінилося?

— Я тобі розповім, як тільки сама все зрозумію. Але спочатку мені потрібно до тебе торкнутися. Прибери меч, мій хлопчику. — Вона опустила палець на вістря його зброї. Червона крапля вмить пофарбувала її білу ніжну шкіру. Енджел розтягла губи в задоволеній посмішці і облизала палець, уважно вивчаючи його реакцію.

— Йди ти до біса, клята мазохістка! — не витримав Ден.

— Шкода. Я дійсно намагалася бути милою. Але бачу, назустріч ти мені йти не збираєшся. Що ж, не хочеш добровільно, буде так, як я захочу.

Вона клацнула двома пальцями — і в ту ж мить Дена збило з ніг. Гарячий потік повітря врізався в обличчя, відкинувши його з такою силою, ніби він нічого не важив. Він вдарився спиною у щось тверде і на мить втратив зв'язок з реальністю. Світ розбився на каламутні шматки, а в ділянці грудей перекрило кисень. Металевий присмак у роті повернув його до тями, змусивши виплюнути кров. Перед очима кружляли різнокольорові плями, а кисті рук стискало щось холодне і тверде.

— Ден! — почувся крик Еріки, й одразу ж обірвався. Енджел відкинула її так само, як і Дена, вилаявшись на горянській мові.

Трохи оговтавшись, Денис зрозумів, що його тіло притиснуте до дерева металевим ланцюгом, від чого будь-які рухи були неможливими. Що ж, Енджел здатна створювати матеріальну зброю лише одним клацанням пальців. Цікаво, який процент успіху в дуелі з подібним супротивником? Напевне, він не має жодних шансів ні зараз, ні в майбутньому. Меч самотньо валявся за кілька метрів від нього і толку від нього не було ніякого.

— Перепрошую за деяку незручність, але мені потрібно знати, що зі мною відбувається, Алане. Не смій мені чинити опір, затямив? — Її тон був просякнутий льодом, від чого по шкірі пробіг мороз. Ден намагався вирватися з металевої хватки, але це було майже неможливо. Еріка теж стала заручницею кайданів.

Енджел змінилася. Тепер її обличчя виражало гнів і розлюченість, а погляд був наскрізь просочений  отрутою. Ден знав, що подібна реакція у її дусі. Вона завжди починала з люб'язності, і якщо не отримувала бажаного — змінювала свою поведінку. Тепер від неї можна було чекати чого завгодно.

Повільною ходою вона наблизилися до Дена, відштовхнувши меч, що лежав на землі, як набридливе сміття. Її очі пропалювали до самих кісток. Тепер вона дивилася на нього, як на нікчемність, яку мала намір знищити. Ден намагався вирватися, але ланцюги стискали його тіло до болю, не даючи зробити жодного зайвого руху.

Енджел зупинилася в сантиметрі від його обличчя. Від неї віяло холодом, злом і образою. Здавалося, вона готова була стерти його в порох лише одним поглядом.

— Ти всього на всього звичайний хлопчисько, хоча й до біса вродливий, — сказала вона сталевим голосом, ніби звертаючись до самої себе. — Але, думаю, що я тебе переоцінила. Ти лише маленька перешкода на моєму шляху до абсолютної влади. І невдовзі я тебе знищу.

— Можеш починати. Ось тільки без моєї згоди на дуель нічого в тебе не вийде, — глухо прошипів він, насилу вдихаючи повітря. Ланцюги душили його, від чого він перебував на межі з безпам'ятством.

— Я нікуди не поспішаю. Встигну ще насолодитися твоєю поразкою. А поки що я хочу тільки це. — Нарешті Енджел здійснила свій початковий намір. Холодною рукою вона торкнулася обличчя Дена і повернула його до себе. Здавила до болю підборіддя, заглядаючи в його затуманені очі. Великим пальцем провела по його міцно стиснутих губах, а другою рукою пірнула в його волосся. Вона домоглася, щоб їхні погляди зустрілися, і наблизилася до нього так близько, що їхні губи опинилися за міліметр одне від одного.

— От же Диявол! — загарчала вона, вдивляючись у нього жагливими очима. Її рука здригнулася, а в погляді майнула тінь розпачу. — Тепер я все зрозуміла.

— Що ти зрозуміла, чорт забирай?!

— Свої почуття. — Вона трохи відсторонилася і поклала руку на свої груди. —  Болить ось тут. Стискається, як несамовите...

— Ти маєш на увазі серце? — Ден здивовано витріщився на неї. Тепер обличчя Енджел знову відображало розгубленість, замішання та навіть переляк. — Хіба воно в тебе є?

— Здивований? — Вона звузила очі і, спрагло вдихнувши повітря, знову почала наближатися. — Втім, я здивована не менше. Тепер до мене прийшло повне усвідомлення та прийняття. Я кохаю тебе, Алан.

Ден мав почуття, ніби по голові вшкварили величезним молотком. Хотілося провалитись крізь землю і від її слів, і від присутності. Він очікував почути будь-що, але тільки не це.

— Е-е-е... Ти зовсім здуріла? — Ден навіть забув про нестачу кисню, викликаного ланцюгами, що притискали його до дерева. — Думаю, тобі варто переглянути свої почуття.

— Переглянути? — промуркотіла Енджел, ласкаво посміхнувшись. — Я готова ще раз випробувати і тебе, і мене, любий.

Вона наблизила свої губи до нього, ніжно ковзнувши пальцями за шию. Ден відчув щось схоже на дежавю, згадавши дії Сіари. Та теж намагалася поцілувати його в момент, коли він не міг себе захистити. Страх, змішаний з соромом і приниженням, змусив його різко відвернути голову вбік.

— Не бійся,— так само ніжно прошепотіла Енджел. — Я не робитиму чогось без твоєї згоди. Колись настане момент, коли ти сам цього попросиш.

— Ах ти ж збоченка божевільна! — долинув озвірілий крик Еріки збоку. Лють у її голосі трохи відволікла Дена. — Значить, ти не тільки лиходійка та маніячка, а ще й педофілка? Йому шістнадцять, чорт забирай! А тобі там скільки? Багато за сто, якщо я не помиляюся?

— Ха-ха, як смішно! — видала хрипкий регіт Енджел, нищівно подивившись у бік Еріки. — Люба моя, невже ти думаєш, що мене в моєму віці хвилюватимуть якісь цифри? Я вже давним-давно переступила той рубіж, коли оцінювала чоловіків за віком, зовнішністю та становищем. Мені начхати, шістнадцять йому чи тридцять. Я дивлюсь тільки на те, що всередині.

— Ти нічого про мене не знаєш, — заперечив Ден, все ще переймаючись її несподіваним зізнанням. — Та й що у коханні може тямити така, як ти?

— Ти маєш рацію, — несподівано погодилася Енджел. — Я дійсно не знаю ні що таке кохання, ні хто ти насправді... Але це мене й хвилює. Я вперше відчуваю полум'я всередині. Вперше відчуваю тремтіння лише від однієї твоєї присутності. І вперше так хочу когось поцілувати. Вперше за стільки років я відчуваю відлуння солодкого болю в грудях. І так... Я хочу дослідити ці почуття. Все це настільки нове і захопливе, що я нізащо від цього не відмовлюся.

— Ти трохи плутаєш поняття, — заперечив Ден, розуміючи, що він, мабуть, влип по самісінькі вуха. — Те, що ти відчуваєш, — це звичайний азарт. З коханням це не має нічого спільного.

— А ти, я бачу, добре проінформований у цих поняттях?

— Ну, явно трохи більше, ніж ти.

— Та ви обидва в цій галузі телепні! Варті одне одного. — Еріка зі свого боку продовжувала підливати масла у вогонь.

— Як же мені набридло це нестерпне дівчисько! Тільки заважає, — люто прошипіла Енджел і одразу ж попрямувала до Еріки.

— Не чіпай її! — спробував зупинити її Ден і знову закашлявся від задухи. Треба було шукати спосіб звільнитися від кайданів, але в голову нічого не лізло. Його меч самотньо валявся за кілька кроків від нього і був абсолютно даремний.

Енджел, втім, не слухала Дена. Опинившись поряд з Ерікою, вона лише підняла руку, і до неї, як під дією магніту, одразу ж прилетіла пляшечка з лікувальними таблетками, яку дівчина ховала в кишені.

— Віддай! Це не твоє! — не на жарт злякалася Еріка. Вона явно не очікувала, що Енджел зазіхне на таку цінну річ.

— Все не моє незабаром стане моїм. І Земля, і Алан, і весь Всесвіт. А все, що мені заважатиме в досягненні цілі,— вона стиснула пляшечку з пігулками в руці, і та миттєво розсипалася на порох,— буде знищено. Хочеш так само розлетітися на атоми, моя люба?

Енджел з насолодою дивилася, як Еріка ціпеніє від страху та несподіванки. Її нещодавня сміливість кудись випарувалася, а слова так і застрягли в горлі.

— Облиш її, Енджел! Тобі потрібен я!

— Моє справжнє ім'я — Нуара. Хочу, щоб ти знав. — Вона надіслала йому повітряний поцілунок.

— Нуара, — слухняно повторив Ден, бажаючи лише одного — відвернути її увагу від Еріки. Енджел могла зробити з нею що завгодно, причому за одну мить. Він не міг дозволити цьому статися. — Будь ласка, облиш її, благаю.

— А ось цей тон мені вже подобається. Так само, як і чути своє ім'я з твоїх вуст, — прихильно відзначила королева і обдарувала його ніжною посмішкою. — Добре, нехай буде так. Не чіпатиму її сьогодні, але тільки заради тебе. Не хочу псувати твоє перше враження.

— Може, тоді скинеш з нас ці ланцюги? Якось не зовсім зручно розмовляти, коли хочеться задихнутися. — Його голос перетворився на хрип. У голові розгулював туман, а в ділянці грудей болісно жаріло. Ще трохи — і він остаточно втратить свідомість.

— Вибач. Трохи не розрахувала сили. — Вона махнула рукою, і кайдани розчинилися в повітрі. Ден важко впав на землю, жадібно ковтаючи повітря.

Якщо Енджел справді відчуває те, про що говорить, то, можливо, з нею вийде домовитись. От тільки що він може їй запропонувати натомість? Себе? Від подібної думки кидало в холодний піт. Він розумів, що Енджел може все повернути так, що в результаті йому потрібно буде або померти, або дійсно їй щось запропонувати, щоб запобігти можливій війні. Безумовно, її так звана закоханість відкриває більше можливостей і лазівок, щоб вирішити ситуацію, що склалася, на їхню користь. Ось тільки маніпулювати нею навряд чи вдасться. А жертвувати собою для загального блага — означає зрадити себе і стати пішаком у її руках. Ден нервово шукав бодай якийсь вихід, але жодна думка не лізла в голову.

— Я думав, що горяни не вміють любити,— якомога люб'язніше сказав він, намагаючись підвестися на ноги. У бік меча поки що краще не дивитися.

— Я теж так думала, — посміхнулася вона і підійшла ближче, простягнувши йому руку. — До того, як пізнала тебе.

Ден нерішуче торкнувся її долоні та остаточно підвівся на ноги. Ще недавно він думав, що за жодних обставин не прийме її допомоги. Дивлячись на Енджел зараз, він бачив не владну королеву, а молоду дівчину, ненабагато старшу за нього. В сновидіннях вона здавалася набагато старшою і більш загрозливою. Однак Ден розумів, що все це — лише маска, щоб знайти з ним спільну мову.

— Але чому ти обрала мене? Що в мені такого особливого? Через те, що я повелитель? — Ден щиро не розумів. Він не знав, що їй казати і як. Не знав, чого від неї чекати.

— Не я тебе обрала, а моє серце.

— Але ж ти сама сказала, що не знаєш мене. Про яке кохання може йти мова? — Ден розумів, що ходить по краю. Будь-яке необережне слово — і вона знову перетвориться на жорстоку відьму, яка прагне руйнувань і смерті.

— Я знаю тебе надто добре і не знаю взагалі. Ти — нерозгадана таємниця для мене, як і всі твої вчинки, думки та почуття. Ось уже не один місяць я намагаюся тебе зламати, але ти чомусь став ще сильнішим. Намагаюся передбачити твої дії — але ти чиниш кардинально по-своєму. Намагаюся прочитати твої думки, але натикаюся на цілковитий бар'єр. Ти недосяжний для мене, Алан. Я не знаю, хто ти. Хороший чи поганий, добрий чи жорстокий, душевний чи бездушний. Ти абсолютно непередбачуваний, а це хвилює. Навіть зараз... — Вона наблизилась і зазирнула йому у вічі. Ден зробив зусилля, щоб витримати погляд, що здавалося, сканував зсередини. — Дивлюся на тебе і не можу зрозуміти, про що ти думаєш. Що твориться у тебе всередині. Я не можу тебе розгадати. Зі мною це вперше за все моє довге життя. І чим більше я намагаюся зрозуміти тебе, тим більше заплутуюсь.

— Навіть якщо так, то все це не має нічого спільного з коханням. Азарт, одержимість, захоплення — але тільки не кохання,— відповів Ден, не втрачаючи з нею довгий, вивчаючий і водночас виснажливий зоровий контакт.

— Мене не хвилює, що прийнято у людей називати коханням. Моє почуття не має нічого спільного з вашими жалюгідними людськими найменуваннями. Але воно найсильніше, що я коли-небудь відчувала. — У її голосі звучали нотки роздратування. Можливо, Ден зробив помилку, вирішивши примірити роль психолога?

— І чого ж ти чекаєш від мене?

— Ми вже говорили про це, любий, — різко пом'якшала Енджел. — Я пропоную тобі владу. Ми зможемо разом збудувати краще майбутнє. Кристал буде нашим спільним надбанням, як і Земля. Ти будеш моїм, але це буде тобі в радість, сонце. Обіцяю, що зроблю все, щоб ти був щасливим. Ти, твої рідні та друзі...

— А решта людей?

— Ну, ти ж розумієш, що ваша планета не резинова. Хтось у будь-якому випадку виявиться зайвим. Ми живемо за принципом — сильні живуть, слабкі вмирають. Природний відбір — все справедливо.

— Але ж горяни сильніші за землян.

Енджел лише знизала плечима, даючи зрозуміти, що результат і так очевидний. Ден збагнув, що намагатися домовиться з нею про якийсь мир — погана ідея. Вона ніколи не прийме його умов.

— У такому разі я не можу піти тобі назустріч. Моє рішення залишиться незмінним.

— Це остаточна відповідь?

— Так.

Енджел опустила голову. Її довге волосся закрило контури обличчя, через що зрозуміти її емоції було вкрай важко. Ден напружено дивився в її бік, не знаючи, чого очікувати.

— Ти мене не відштовхнеш, Алане. Я тобі не дозволю. — Її голос був наповнений сталлю. У Дена похололо всередині.

— Мені шкода, що я не виправдав твоїх очікувань.

— Ще виправдаєш. У тебе є час подумати.

— Ні. — Його голос пролунав упевнено, спокійно та категорично. Напевно, це й стало останньою краплею.

— Для мене не існує слова «ні». Ти будеш моїм у будь-якому випадку. Погодишся чи відмовишся — не має значення.

— Я краще помру, ніж буду твоїм.

— Он як! Значить, твій вибір — смерть? — Енджел голосно зареготала, спалюючи його вбивчим поглядом. Її справжня сутність розкрилася у всій «красі». — Що ж, ти сам попросив. І я обіцяю, що зламаю тебе, Алане. Знищу твою волю, самовпевненість та безстрашність. Прийде день, коли ти приповзеш до мене на колінах і благатимеш про останню, остаточну смерть. Але я не дозволю, навіть після твого програшу. Зрештою, ти все одно станеш моїм, хочеш цього, чи ні. І якщо для цього потрібна буде війна — ти її отримаєш у повній мірі.

Вона змахнула рукою і силою енергії відкинула Дена на кілька метрів убік. Вдарившись головою об дерево, він нерухомо впав на землю. Реальність розчинилася в суцільній темряві.


***

— Дене! Ти живий?

Еріка щосили намагалися повернути його до тями. Голова розколювалася, а тіло скувала така важкість, ніби на нього впала скеля. Цікаво, чи надовго він відключився? Тяжко підвівшись, Денис озирнувся. Енджел уже й слід зник.

— Не хвилюйся, вона пішла.

— Ти в нормі?

— Та я для неї пусте місце, Дене! Хіба могла вона згадати про моє існування, коли її так нещадно відшили? Здається, я навіть бачила, як вона плаче.

— Думаю, тобі здалося.

— А я ось упевнена. — Еріка дивилася на нього одночасно з занепокоєнням та здивуванням. — Ти з кожним днем дедалі більше вражаєш! Закохати в себе горянську королеву — ще постаратися треба! А я ще Сіарі дивувалася! Думаю, ти став би в них зіркою — не гірше за свого батька. У вас що, в генах усіх в себе закохувати?

— Тобі подобається з мене знущатися? — Ден важко підвівся на ноги, знайшов поглядом свій меч і підняв його. Що ж... Можливо, далі він принесе більше користі, але не сьогодні.

— Вибачай. Я просто досі в шоку від останніх подій. Добре, що твоя Ксю цього не бачила. Її б вже серцевий напад вхопив.

— Сподіваюся, у тебе вистачить мізків, щоб тримати язик за зубами. Вона не повинна про це дізнатися! — Ден обігрів її суворим поглядом. — Збирайся, мала. Мене вже нудить від цього місця. Час повертатися.

Еріка лише криво посміхнулася й кивнула. Вона виглядала пошарпаною і втомленою, але без видимих поранень. Ден же досі переживав наслідки удару і тиску від недавніх кайданів. Перед очима бігали мушки, а голова розколювалася від нещадного болю. Лишалося сподіватися, що до струсу мозку справа не дійде.

Вони рушили в дорогу. Як не дивно, шлях назад видався їм набагато легшим та безпечнішим, ніж навпаки. Наближався довгоочікуваний світанок, і похмуре небо почало додавати в свої барви світліші відтінки. Хижаки, що докучали їм раніше, розбіглися, зробивши їхнє пересування відносно безпечним. Мертвий ліс, як і раніше, тиснув на психіку похмурими загрозливими краєвидами, але більше не лякав, як раніше. Можливо, вони вже звикли?

Відшукати пройдений раніше маршрут не склало труднощів. Запах гнилої води і відлуння писку щурів швидко привели їх до вже знайомого болота, з якого і почався шлях у мертве царство. З іншого боку небо вже забарвилося у малинові світанкові фарби, а пташиний хор заспокоював віддаленою дзвінкою луною. Як же хотілося швидше залишити ліс позаду і стерти з пам’яті цю виснажливу нічну пригоду!

Ден не забув про русалку. Вона з нетерпінням чекала його на колишньому місці і навіть пустила сльозу, коли він сказав, що віднесе її у безпечне місце. Еріка допомогла їй влаштуватися у Дена на спині і показала безпечний подальший шлях, де не було щурів.