Глава 5. Заручники Норвела

  Життя — то доволі жорстока річ. Часом воно прихильно дарує одну щасливу мить, даючи можливість отримати крила, а потім саме ж нещадно їх обрізає, штовхаючи в безодню розпачу. Немов щастя і нещастя — найкращі подруги, які завжди крокують пліч-о-пліч.

 Реальність для Ксю перетворилася на уривки. Її трясли, щось кричали, кудись тягнули. Здавалося, світ розбився на безліч уламків і впав на голову, як крижаний град. Все, що відбувалося довкола — було схоже на жорстокий дурний абсурд.

 — Відпустіть мене! Не треба! Ден! Ні!

Не відомо, скільки б ще тривала істерика Ксюші, якби хтось не вдарив її по обличчю.

 — Досить, зберись! Ти робиш собі тільки гірше!

Ксю замовкла. Її голос охрип, щока пекла від удару, а перед очима стояли чорно-білі постаті друзів. Вона ніби прийшла до тями від жорстокого дурману, усвідомивши справжню реальність.

 — Що ти робиш? Обов'язково було її бити? — обурилася Марина і штовхнула Максима в плече. Той лише грубо відмахнувся:

 — А що робити? Вона зараз би сама від серцевого нападу вмерла, а мені дивитися? Що сталося, те сталося! Ми зробили все можливе. Але так, мабуть, і мало відбутися. Ми не можемо змінити долю!

Ксюша стояла нерухомо, дивлячись на всіх, як на чужинців, які навмисне змовилися, аби їй насолити. Ймовірно, вони спеціально все вигадали, аби подивитися на її реакцію, а потім жорстоко підняти на сміх.

 — Ти мені мстиш зараз, так? Через те, що покинула тебе, ти хочеш відплатити тією ж монетою? Думаєш, я зовсім дурна? — Ксю витріщила на Макса розлючені очі. Вона була готова розірвати його на шматки за будь-яке необережне слово.

 — Он якої ти про мене думки, так? І це після всього, що між нами було?  — Максим був розбитий та шокований. Його реакція вдарила сильніше, ніж розряд блискавки, що ніс миттєву смерть. Ні! Їй було простіше звинуватити його, ніж зустрітися з жорстокою правдою віч-на-віч.

 — Ден не може померти, ти в курсі? Адже він повелитель!

 — Втім, пророцтво сказало правду, яким би нелогічним воно не здавалося. — Його голос тремтів і зривався, ніби він сам перебував у не меншому потрясінні.

— Маячня! Це що, якийсь квест?! Якого дідька це все відбувається?! — розлючена Еріка штовхнула ногою чийсь рюкзак, наче той був лише сміттям. — Нуара! Бісова сучка! Поверни його зараз же!

 Її крик луною відгукнувся в лісі, посилений гучною, зловісною тишею. Ксюша не впізнавала Еріку. Здавалося, вона готова вчинити вбивство за найменшу провину — і першим на черзі був Максим.

 — Ден не помер. Ви всі зовсім з глузду з'їхали? Він же обраний! Як він може померти? — Ксюша істерично реготнула і покрутила пальцем біля скроні, обвівши гнівним поглядом інших. Зараз вона ненавиділа всіх без виключення, хто стверджував протилежне. Хотілося втовкмачити кожному і так очевидну правду, в якій вони, як зачаровані маріонетки, мали нахабство засумніватися.

   — На жаль, ми живемо в казці. Це реальність, і вона жорстока. Я сам перебуваю у глибокому шоці, але факт залишається фактом. — Максим важко зітхнув і витер рукавом спітніле чоло.

— Ах ти ж бісів козел! Хоронити друга завчасно! Як можна?!

 Ксюша не могла більше слухати. Лють спалювала її до тла, а внутрішнє тремтіння позбавило можливості рухатися. Чому вона досі не підійшла до Дена? Чому витрачає час на марні розмови замість того, щоб розбудити друга і довести всім, що він живий? А може, вона просто боїться побачити його мертвим?

 — Будь ласка, припиніть усі! Він усміхався і бачив гарний сон. Йому справді стало краще! — Сльози по-зрадницькому стікали по щоках. Ноги не рухалися, м'язи звело судомою, а власне дихання спалювало зсередини, як пекельний вогонь.

 — Таке буває перед смертю, — відповів Костя низьким, не властивим йому голосом. Ксюшу немов струмом пронизало. Саме Костя був єдиним із усіх, кому вона завжди вірила беззаперечно. Безумство всередині досягло максимальної відмітки. Вона зірвалася з місця і кинулася до друга, щоб довести всім і собі водночас, що він все ще живий.

Ден нерухомо лежав на колишньому місці з заплющеними очима. Його вії не тремтіли, міміка не хмурилася від болю, а на губах застигла легка посмішка. Він не дихав.

 — Дене, прокинься! Досить прикидатись! Ти ж нас розводиш, правда? Чому ти не дихаєш? Ну ж бо, розплющ очі! 

 Вона в істериці трясла його і била по обличчю, але безрезультатно. Поклавши голову йому на груди, Ксюша з жахом усвідомила, що його серце не б'ється. Тиша. Занадто жорстока тиша. Тіло Дена ще зберігало тепло, але з кожною хвилиною все більше холоділо. Він був мертвий. Сумніви Ксюші розбилися в брязкіт, відкривши жорстоку реальність. Вона перестала дихати.

— Я знаю, це важко прийняти. Але пророцтво казало правду. То справді був незворотній процес. Ми зробили все, що в наших силах, але хтось вирішив інакше. — В очах Максима застиг жах, але він намагався говорити переконливо.

 — І що нам тепер робити? — приречено запитав Боря з виразом відвертого страху в очах.

 — Єдине правильне рішення — повернутися до Жаклін і дізнатися, що говорять пророцтва. Ми лише охоронці, і продовжувати шлях без повелителя просто немає сенсу. Нам більше нема кого охороняти.  — Максим підійшов до Ксюші та простягнув їй руку. Вона ніяк не відреагувала.

 — Тобто ти реально пропонуєш залишити його тут одного? І який ти друг після цього? — Очі Еріки метали блискавки. На відміну від Ксюші, яка гинула від нестерпного болю, не маючи сил навіть поворухнутися — рудоволоса все більше скаженіла, насилу стримуючись, щоб когось не покалічити.

  — А ти хочеш нести його? — Максим викривив обличчя у роздратованій гримасі. — Саме тому, що він мій друг — я і пропоную це рішення. Ми залишимо Дена тут, а потім повернемось і поховаємо його. По-людськи. А може, нас повернуть на землю разом із його тілом.

 Кожне його слово різало по живому, завдаючи нестерпного пекельного болю. Звичайно, пропозиція Максима була не тільки доречною, а й найправильнішою в їхній ситуації. Ось тільки Ксюша готова була йому видряпати очі.

 — Ах ти ж мерзотник рідкісний! Хочеш піти та залишити його тут одного? Ось так просто взяти і кинути?!

 — Він мертвий, Ксю! Якщо ти переживаєш, що його з'їдять дикі тварини — то їх тут немає! Все померло — тут жодної живої душі. З цим світом щось відбувається, і ми не можемо чекати з моря погоди.

— Йди до біса, чуєш? Я не лишу його тут наодинці. Йдіть без мене!

— Не мели дурниць. Ти чудово знаєш, що я тебе одну не залишу! Якщо опиратимешся — я тебе зв'яжу і понесу силою! Вибирай! — Судячи з лютого блиску в очах Макса — він був налаштований рішуче.

 Розуміючи, що конфлікт розпалюється, Костя став між ними і повернувся до Ксюші обличчям:

 — Він має рацію. Ми повинні знати, що робити далі. Мертвого не можна вбити. З Деном нічого не станеться. Зараз це єдиний правильний вихід.

 Ксюша не витримала і завила від безвиході, як поранена вовчиця. Сил чинити опір більше не залишилося. Життя по крихтах витікало з її тіла. Біль спалював нутрощі, залишаючи по собі лиш груду попелу. Навіть Еріка втратила бойовий настрій і дала волю сльозам.

Плюнувши на чиюсь думку, Ксю обхопила обличчя Дена і, здригаючись від болючих внутрішніх спазмів, доторкнулася своїми губами до його блідих прохолодних губ.

 — Пробач мене, мій хороший. Пробач, що не вберегла. Я кохаю тебе і кохатиму до кінця своїх днів.

 Сльози бризнули з очей і гарячими краплями впали йому на обличчя. Сенс жити і боротися просто зник — помер разом із Деном. Їй більше не було діла ні до чого в цьому світі. Лише сильний душевний біль нагадував про те, що вона все ще жива.

 Накривши тіло Дениса пледом і поклавши поруч його рюкзак та меч, підлітки рушили у зворотному напрямку. Ніхто більше не промовив ні слова, важко перебираючи ногами по опалому листю. Кожен перебував у безмовному розпачі, коли будь-які слова не мали сенсу.

Ксюша похмуро пленталася ззаду. Максим кілька разів намагався взяти її за руку, але вона не давалася. Усередині розгулювала смерть. Вона жорстоко вбивала ті частинки душі, що ще дихали, залишаючи після себе глобальну порожнечу. Вона більше нічого не відчувала, перетворившись на пусту оболонку — живий труп. Єдине, чого вона відчайдушно бажала — померти.