Глава 4. Агонія

Біда завжди приходить зненацька. Коли стоїш в оборонній позиції — вона зазвичай ховається в тіні. Але варто розслабитися і спокійно зітхнути, як вона без вагань встромляє ніж тобі в спину.

Побачивши живого і майже неушкодженого Дена, Ксюша вмить забула про все погане. Зловісне пророцтво стихло в голові, перетворившись на ледь чутну луну. Як вона могла повірити в таке дивне і нелогічне передбачення, особливо після того, що дізналася до цього? Смерть повелителя до вирішальної битви невигідна нікому з горян. Та й сила кристала, очевидно, не дасть йому померти в Комп'ютерній мережі Землі.

 Коли Ден несподівано впав навколішки і схопився за груди, Ксю скам'яніла. Шок оволодів її тілом, а свідомість вмить затьмарилась, зробивши реальний стан речей далеким і таким абсурдним. Ні, це не могло статися так раптово та несподівано. Вона не могла так просто це допустити! Ще годину тому Ксю кричала всім, що сама помре, але не дозволить нікому нашкодити Дену, а тепер стояла абсолютно марна і безсила, не в змозі навіть пальцем поворухнути.

— Чорт забирай! Воно справдилося! — тремтячим голосом вигукнув Максим, підбігаючи до товариша першим. У Дена по футболці швидко розтікалася кривава пляма, а з рани стирчав наконечник стріли. — Еріка! Пігулки!

 —  Що? Що справдилося? — прохрипів Ден, шоковано розглядаючи власні руки, забруднені кров'ю. Ймовірно, він ще не до кінця зрозумів, що сталося. — Трясця! Мене, здається, вирубає!

 — Спокійно, — поспішив заспокоїти його Макс. — Тримайся, брате! Зараз Еріка тебе підлатає.

 — Немає в мене більше таблеток! Забудь про них. — Еріка люто блиснула на нього очима і, відштовхнувши Ксю, присіла до пораненого друга. — Прокляття, Дене! Та ти просто ходяче нещастя! Ще не вистачало нам, щоб ти дуба врізав!

— Чорта з два, — відмахнувся той, опираючись на плече Макса. — Ще від такого безглуздя вмирати!

 Обличчя Дена набуло сірого відтінку, а очі втратили блиск. Він знову закашлявся, намагаючись руками зупинити кров.

 — Боже, — нарешті видихнула Ксюша. Вона майже на хвилину втратила зв'язок з реальністю, перебуваючи у стані шоку. Слабачка! Вона не має права піддаватися паніці. Намагаючись прогнати туман перед очима, Ксю тремтячими руками почала ритися у сумці, шукаючи бодай щось, що допомогло б зупинити кров. Прийти до тями їй допоміг Костя, який підбіг до Дена з аптечкою, нагадавши, що в змозі вирішити проблему.

 — Без паніки! Рана не така серйозна! У мене є все, щоб йому допомогти.

 — Правда? — підняла на нього очі Ксюша, все ще не наважуючись вірити власним вухам. — З ним усе буде добре?

  — Даю вісімдесят відсотків, — підморгнув їй товариш, закотивши рукава до ліктів. — Швидше! Потрібна підстилка та гаряча вода!

 Максим та Боря кинулися збирати хмиз для багаття. Ксюша змусила себе зібратися з силами та налаштуватися на вирішення проблеми. Вона присіла до Дена, кинувши на Еріку нищівний погляд. Ймовірно, вона не мала права так реагувати на суперницю після того, як та склала Дену компанію у його подорожі та надала неабияку підтримку. Ксю, звичайно, була не в курсі подробиць, але щось їй підказувало, що Еріка була йому корисною. Звернувши увагу на великий меч в обрамленні блискучого різнокольорового каміння, що лежав біля Дена, Ксю здогадалася, що він, мабуть, знайшов кристал і уклав з ним угоду, тим самим виконавши своє перше завдання. Отже, Денис справді повелитель. Більше ніяких сумнівів бути не може, а значить, остання надія на те, що історія з кристалом обійде його стороною, зруйнувалася вщент.

 — Лайно собаче! Кров не зупиняється, — прошепотів Ден, однією рукою тримаючись за рану, а другою за рукав Ксюші.

  — Будь ласка, тільки не думай відключатися, — благально промовила вона, притримуючи його голову.

 — Я намагаюся.

 Вона допомогла йому лягти на плед і, діставши рушник, приклала його до рани. На щастя, кров почала зупинятися. Ден важко дихав і туманним поглядом спостерігав за приготуванням Кості. Незабаром той зробив йому укол та допоміг зняти футболку. Побачивши на тілі друга безліч подряпин та синців, Ксюша не змогла стримати сліз. Вони мимоволі покотилися по щоках і крапнули на обличчя другу.

 — Не реви, — ледве ворушачи губами наказав Ден і несхвально насупив брови. — Рано мені ще кінці віддавати. Та й я повелитель взагалі-то і померти апріорі не можу.

— Не звертай уваги. Зі мною все добре, — спробувала заспокоїти його Ксю, вирішивши не розповідати про останнє пророцтво. Мабуть, тоді сталася якась помилка, і книга просто видала те, що трапилося, не беручи до уваги подальше одужання. Зараз найкраще набратися терпіння та вірити в те, що все обійдеться. Костя — лікар від Бога, і якщо він дає вісімдесят відсотків на те, що Ден видужає, значить, так воно і буде.

 Ксю напружено спостерігала, як той надів рукавички і, обробивши рану Дена антисептиком, зробив йому ще один знеболюючий укол. Інші встигли розвести багаття і поставити кип'ятитися воду.

 Від нервової напруги Ксюша вмивалася потом і тремтіла, як осінній лист. Страх залізною хваткою скрутив нутрощі, від чого дихати з кожною секундою ставало дедалі важче. Чи зможе Костя його вилікувати?

Незважаючи на її вмовляння, Ден все таки втратив свідомість. Ксюша не стала приводити його до тями, вважаючи, що так він краще перенесе цю нелегку процедуру. Костя глибоко вдихнув, підбадьорливо кивнув їй і почав готуватися до вилучення стріли.

 — Йому буде боляче? — не втрималася від запитання Ксю.

 — Буде, але недовго.

Незважаючи на присутність Еріки за два кроки від них, Ксю прилягла і обняла Дена за шию, щоб допомогти йому пережити операцію. Здавалося, що витерпіти болісне втручання доведеться саме їй. Тільки б все швидше закінчилося! Костя почав діставати стрілу.

 Ден стрепенувся і різко схопив Ксюшу за плечі.

   — Тихо, тихо, потерпи трошки…

 Прийшовши до тями від болю, він хотів закричати, але, усвідомивши, що відбувається, прикусив губу і приглушено застогнав. Через кілька секунд його тіло обм'якло, а руки важко впали додолу. Напевно, Денис зазнав больового шоку та відключився. Ксю відчайдушно боролася з бажанням дати волю істериці. Здавалося, час зупинився, перетворивши хвилини на довгі страдницькі години. Вона ще ніколи не відчувала себе такою вразливою, слабкою та безпорадною.

 — Закінчив! — Голос Кості пролунав, як грім серед ясного неба. Ксюша вмить підірвалася і глянула на Дена. Від рани, що кровоточила, не залишилося й сліду. Талію хлопця оперізував товстий шар чистої марлевої пов'язки.

  — Все пройшло навіть краще, ніж я очікував, — енергійно потер долонями Костя і посміхнувся. — Стріла ввійшла не глибоко і дивом не зачепила важливих органів. Я думав, у нього буде внутрішня кровотеча, але цього не сталося. Поранення не серйозне, тож незабаром він піде на поправку.

 — Ти чарівник, Костю! Що б ми робили без тебе! — Ксюша на радощах кинулася обіймати рятівника. Задум вбити повелителя зазнав краху. Він житиме на зло пророцтвам!

 — Слава Богу, — полегшено видихнула Еріка, яка весь час напружено спостерігала за операцією. — Хоча я й знала, що він не може померти, але було страшно.

— Та що ти можеш знати,— недбало кинув Максим, підійшовши ближче. — Як гадаєш, чому ми пішли шукати вас, без можливості отримати силу і захистити себе від можливої небезпеки? Тому що цьому недоумку пророцтво передбачило швидку смерть.

 — Що ти несеш? — Еріка вмить змінилася в обличчі і витріщила на Макса шоковані очі. — Це ж суперечить взагалі всьому! Та й хіба кристал не охороняє його життя на території Комп'ютерної мережі?

 — Пояснювальної записки, на жаль, ніхто не залишив. Що я ще можу сказати? Час покаже.

 — Він видужає! Ти ж чув, що сказав Костя! — підвищила голос Ксю, всім виглядом показуючи, що не терпітиме заперечень.

 — Та сто відсотків! Цього ідіота не так легко вбити. Даю гарантію, що він викарабкається навіть з того світу. Тим більше, у Енджел на нього великі плани. — Еріка присіла до Дена і з невластивою їй ніжністю змахнула з його лоба волосся, що вже діставало очей.

— Ну, звичайно! Вона ж хоче його смерті тільки після дуелі. — Ксюша насилу стрималася, щоб не відреагувати на жест Еріки різкіше, ніж звичайно.

 — У тебе застаріла інформація, на жаль...

 — Тобто? Що ти маєш на увазі?

 — Нічого, забудь. — Еріка відразу ж виправилась, ніби сказала щось зайве. Ксюша напружилася ще більше. Чи сталося щось під час подорожі?

 — Зупинимося поки що тут. Місце начебто непогане. — Максим не звернув уваги на дивні слова Еріки, зосередивши увагу на Ксюші. Його ревнивий колючий погляд тиснув на совість, змушуючи її відсторонитися від Дена.

 — Елементарно, Ватсон! Можна подумати, що в нас є інші варіанти. — Еріка закотила очі. Втім, ставши свідком напружених переглядів Ксюші та Макса, вона вирішила піти до багаття, давши їм можливість вирішити все наодинці.

— Ти маєш рацію. Тут непогане місце, щоб розбити табір. — Ксюша вдала, що не помітила напруги, що так і застигла в повітрі. Чому вона взагалі має переживати через це? — Нам усім не завадило б відпочити після дороги. Думаю, скоро Дену стане краще, і вирішимо, що робити далі. Минуле поранення було куди важчим.

 — На ньому все гоїться, як на собаці. Може, припиниш вже сльози лити? — Голос Макса був грубий і тихий. Він розвернувся і пішов геть, не дочекавшись відповіді. Ксюша торкнулася своїх вологих щік і зрозуміла, що його спостереження небезпідставні.


 ***

Маленька, заросла фіалками галявина служила чудовим місцем для ночівлі та тимчасової зупинки. Справа розкинулося величезне чисте озеро, а зліва по горизонталі тягнувся сосновий ліс. Підлітки знайшли затишне місце під гілками столітнього дерева і готували обід на багатті. Марина чистила рибу, Костя варив якісь ліки з трав, а Еріка прала одяг в озері, без сорому розгулюючи в одній лише спідній білизні. Бідолашний Боря ледь шию не скрутив, кидаючи на красуню захоплені погляди. Максим теж поглядав у її бік, але намагався це старанно приховувати за приготуванням їжі. І коли вони встигли наловити рибу? Невже Ксюша так випала з реальності, що не встежила за годиною?

Глянувши на досі безтямного Дена, її нутрощі знову скрутило ланцюгами страху. Як швидко він зможе видужати? Як обійдеться без належного медичного догляду? Навряд чи у Кості є навички та ліки, щоб швидко вилікувати подібну рану.

Коли обід був готовий, підлітки з апетитом розпочали трапезу. Ніхто не нагнітав ситуацію зайвим хвилюванням, воліючи зберігати позитивний настрій. Тільки Ксюша не могла в себе і шматочка впхнути. Сутужне почуття тривоги неквапом з'їдало зсередини, опираючись будь-якій спробі заспокоїтися та зібрати себе до купи. Вона нічого не робила та ні з ким не розмовляла, перебуваючи в стані вищої нервової напруги. Але ж так було завжди...

Ще з пелюшок Ксю вважала своїм обов'язком завжди бути поряд з Деном. Вони зростали разом, так як батьки їхні товаришували, і навіть багато знайомих зі школи спочатку думали, що вони двоюрідні брат і сестра. Втім, Ксюша й сама донедавна вважала, що ставитися до Дена тільки як до брата. Постійна турбота про нього увійшла в незмінну звичку, і вона не надавала цьому ніякого значення. Такий відчайдух як він завжди потрапляв у різноманітні сутички та колотнечу, і отримував регулярні травми від екстремальних видів спорту. Ще з дитинства вона звикла за нього хвилюватися, а з огляду на нинішню ситуацію, коли Ден несподівано став центром усіх подій — її стрес більш ніж очікуваний. Може, не варто усі хвилюючі почуття сприймати за закоханість?

 Ксюша досі відчайдушно хапалася за будь-які доводи розуму, щоб повернути колишню себе. Стара вона, ймовірно, не впадала б в істерику, а шукала інші шляхи вирішення проблеми. Ненависть за власну слабкість все більше вкорінювалася в ній, як і неприйняття почуттів до найкращого друга. Адже вона обіцяла йому, що буде підтримкою! Але натомість постійно віддаляється, лякаючись власних емоцій.

Ксю відставила вбік тарілку з рибою і попрямувала до Дена. Немає сенсу намагатися вштовхнути в себе їжу, якщо вона постійно проситися назад. Її нудило від переживань, обпікало зсередини гидке виснажливе передчуття, але зараз не час турбуватися про власне ментальне здоров'я. Аби Ден швидше одужав, а далі вона постарається привести до ладу і свою душевну рівновагу. Ну і, звичайно, поверне  сестринське ставлення до Дена. Інших варіантів результату вона й не думала припускати. Тільки так, і аж ніяк інакше!

Він виглядав дійсно жахливо: бліде, позбавлене життя обличчя, темні кола під очима, розпатлане вологе від поту волосся, губи синюшного відтінку. Ден був схожий на ураженого смертельним вірусом хворого, жити якому залишилося лічені години. Але всупереч цьому, він знову здався їй найкрасивішим хлопцем, якого вона коли-небудь бачила. Хотілося доторкнутися до його обличчя, погладити волосся, міцно взяти за руку і нікуди більше не йти. Хотілося вічність бути поряд з ним, кожну прожиту хвилину. Божевільна тяга до нього знову оволоділа свідомістю, породивши вже знайоме почуття провини та безпорадності.

— Прокляття, — ледь чутно прошепотіла Ксюша, стискаючи кулаки. — Що ж ти зробив зі мною, Дене?

 — Твій обід скоро охолоне! Ми тут не на курорті, Ксю. Їжі не так багато, щоб нею нехтувати,— почувся над головою ревнивий голос Макса. І знову він підійшов зненацька, ставши свідком її внутрішньої боротьби.

 — Дякую, що нагадав. Я доїм свою порцію трохи пізніше. — Ксю поклала Дену на лоб мокрий рушник і поспішила відсторонитися. Руки зрадливо тремтіли та видавали її справжні почуття. Вона уникала зустрічі очима.

 — А ти дбайлива, Ксю… Цікаво, переживала б ти за мене так само, якби зі мною сталося щось подібне? — Максим сів навпочіпки і затримав погляд на Денові. Його світлі очі потемнішали та втратили колір. У Ксю стислося серце.

 — З тобою такого не станеться, Максе. Не треба накликати на себе лихо.

 — Не знаю, — знизав плечима він і задумливо глянув у небо. — Тут кожному загрожує небезпека, а звичайним пішакам, як ми — тим більше. Втім, зараз це не має значення. Просто я зрештою змусив себе зняти рожеві окуляри.

 — Що ти маєш на увазі?

 — Тобі потрібен не я, — глухо простягнув він. — Я завжди мріяв опинитися на місці Дена, стати тобі ближче, ніж він. Але цього не відбулося. Незважаючи на те, що ми пара, всі твої думки та занепокоєння зайняті ним, а я лише третій зайвий…яким і був завжди.

 — Максе. — Ксюша тремтячою рукою торкнулася його ліктя. — Я справді заплуталася. Ти гарний, розумний, шляхетний, сміливий... Ці сторони я відкрила в тобі нещодавно, і вони щиро мене вразили. Ти чудовий! Краще, ніж я того заслуговую. Але дати тобі те, чого ти потребуєш, я зараз не можу. Все надто складно. Важко думати про стосунки та кохання, коли навколо таке відбувається. Я, мабуть, ще не готова бути по-справжньому твоєю. Вибач.

— Ти хочеш розірвати стосунки? — Максим  досить грубо схопив її за плечі. Його голос став чужим і низьким, а зіниці неприродно розширились. Ксюша насилу проковтнула колючу грудку:

 — Думаю, зараз це найкращий варіант.

 — Ясно. Як тобі буде завгодно. — Максим зірвався з місця і швидко пішов геть. Відійшовши на два метри, він рвучко зупинився і стиснув кулаки. Його плечі тремтіли.

   — Ти не уявляєш, який щасливий я був, коли ти відповіла мені взаємністю. Скільки років я чекав на цей момент. Ти зробила мене щасливим нехай на недовгий проміжок часу, але це були найпрекрасніші дні мого бездарного життя. Дякую тобі, Ксю...

 Вона відчула болісний укол у самісіньке серце. Хотілося проклинати себе за власну дурість. Навряд чи хтось зможе покохати її так, як Максим, а тим більше такий егоїст, як Ден, який ніколи нікого не кохав. Яка ж вона безнадійно дурна!

— Дай мені трохи часу, — відповіла вона, підвівшись на ноги. — Коли закінчиться вся ця історія, я обов'язково піду з тобою на побачення.

 — Дякую, — розбитим голосом промовив Максим і пішов, навіть не удостоївши її поглядом. Ксюша дивилася йому в спину і лаяла себе. Чому вона завжди закохується у неправильних хлопців? Адже Ден ніколи не цінував її по-справжньому. Ймовірно, він через своє походження навіть не здатний відчувати любов. За що їй на голову звалилася ця мука?

 — Могли б і зараз сходити на побачення. Тут чимало романтичних місць,— почувся слабкий голос за спиною.

 Ден прийшов до тями. Ксюша від радості хотіла кинутись його обіймати, але в останній момент стрималася.

 — Ти все чув?

 — Ну, ви не пошепки розмовляли взагалі-то. — Ден протер очі й натягнуто посміхнувся. — Та розслабся ти! Добре почув я тільки останню фразу.

— Ну, це...

 — Правильно. Це не моє діло. — Ден скривився, намагаючись підвести голову: здається, навіть найменший рух завдавав йому болю. — Ти не допоможеш мені сісти?

 — Балда! Тобі ще рано вставати! — розлютилася вона, проте присіла і обійняла його. Ден схопився за її плечі і трохи підвівся, придушивши ледь чутний стогін. Ксюша допомогла йому сісти та опертися на дерево. Ден не міг вгамувати задишку, тримаючись рукою за живіт. Його погляд неуважливо блукав довкола.

 — Макс приготував рибу з овочами. Не знаю, чи можна тобі їсти, — невпевнено промовила Ксюша, зі співчуттям спостерігаючи за другом. Вона знову забула про все на світі, думаючи лише про те, як полегшити його страждання.

 — Мене трохи нудить. Поки що утримаюся. — Ден зобразив слабку подобу посмішки. Виглядало це вкрай награно. — Є якесь знеболювальне?

 Ксюша кивнула і побігла до Кості. Той дав їй пігулку та пляшку з водою.

 Ден швидко прийняв ліки і важко дихаючи, відкинувся до дерева. Десять хвилин він нерухомо сидів, дивлячись туманним поглядом в порожнечу. Ксюша терпляче чекала, коли йому стане трохи краще. Серце розбивалося на уламки знову і знову, коли вона бачила його завзяті спроби бути сильнішим.

 — Я мушу якнайшвидше встати на ноги. Мені потрібні тренування... Багато тренувань. Я все ще занадто слабкий,— низьким голосом промовив він, повернувши обличчя до Ксюші.

 — Ще рано говорити про це! — мало не закричала вона. Хотілося дати йому добрячий потиличник, але в його нинішньому стані це навряд чи буде доречним. — У тебе серйозна рана!

 — Тоді нехай Костя накачає мене якимись транквілізаторами, уколами, наркотою на крайній випадок... Я не можу валятися з постійними ранами. Набридло!

— Припини! — Ксюша схопила його за руку і силоміць повернула до себе. Ден дивився на неї як п'яний, не в змозі надати погляду ясності. Його обличчя стало ще більш блідим, ніж коли він лежав непритомний, однак він уперто продовжував вичавлювати всі соки, намагаючись виглядати сильніше.

 — Ксю, будь ласка, припини мене жаліти. Ти ж сама знаєш, що зараз не найкращий час відлежуватись!

 — Дідька лисого! Як не вчасно Еріка загубила свої таблетки! Зараз вони потрібні нам найбільше!

 — Вона їх не загубила. Але це зараз вже не має значення. Важлива лише моя витримка, розумієш? Не ваша, і не чиясь ще. Лише моя.

 — Дене, скажи мені, що сталося під час твого походу до забороненої зони? Ти ж щось недоговорюєш, правда? — Ксюша щосили намагалася впіймати його погляд. Вона почала підозрювати, що Ден неспроста такий нетерпимий до себе. Щось там сталося, що вплинуло на нього таким чином. Але що саме, чорт забирай?

— Якщо я щось тобі недоговорюю, то значить тобі це знати необов'язково, — досить суворо відрізав він, глянувши на неї серйозним поглядом. У Ксю похололо всередині. Що він приховує і головне — навіщо?

 — Відколи ми стали одне одному настільки чужими? Раніше у нас не було секретів. — Її голос здригнувся. Усередині стало тісно, наче ребра стиснули легені. Ксю ледве стрималася, щоб не шморгнути носом, тим самим видавши підступні сльози.

 — Ти ж знаєш, що це не так, — з ноткою смути в голосі відповів Ден. — Я приховував від тебе надто багато усі ці роки. Цього вже достатньо, щоб ти мене зневажала.

 — Я ніколи не зневажатиму тебе.

 На хвилину між ними запанувала тиша. Ксюша за звичкою хотіла затримати погляд на якійсь комасі чи метелику, щоб заспокоїти внутрішній шторм, але нічого так і не побачила. З огляду на яскравий сонячний день — це було трохи дивно.

— Вона намагатиметься мене зламати. І повір, я не впевнений, що досить сильний, щоб все це витримати, — за кілька хвилин прошепотів Ден. Його погляд знову став туманним і пожухлим, але в голосі звучала незвична для нього сталь. Її внутрішнє тремтіння дісталося навіть до мозку. Ксюша хотіла щось відповісти, але слова зрадливо застрягли у горлі. Тривога всередині досягла критичної відмітки і викликана вона була зовсім не станом Дена, а чимось іншим: зловісним, небезпечним, невловимим… Тим, що ховається за оманливою красою довкола та загрозливо дихає в спину.

 — Ти не маєш відчуття, що щось не так? — Денис ніби прочитав її думки.

 — Ти маєш на увазі відсутність комах? — Ксю ніяково посміхнулася, чекаючи, що він не сприйме її слів серйозно. Але...

 — Не тільки. Навколо неприродна тиша, немов у труні. Ще вранці співали птахи, літали метелики та бджоли, а зараз усе різко затихло, наче припинило своє існування. Щось відбувається з цим світом.

— Коли хлопці ловили рибу, вона була ще жива, — тремтячим голосом промовила Ксю, тривожно озирнувшись. І дійсно — сонячний день був позбавлений звичайних звуків. Жодної комахи, птахи чи тварини. Нічого. Лише теплий вітерець нашіптував на вухо знайому мелодію шелесту листя. Розмови підлітків звучали гучніше, ніж звичайно, і луною віддалялися в лісі. Здавалося, вони єдині живі істоти у цьому яскравому світі земної інформації. У Ксю по спині пробігли мурашки. Болісне передчуття закололо в грудях. Що ж відбувається?

 — Головне слово тут — була, — багатозначно підсумував Ден. — Будьте обережні.

 Важко проковтнувши слину, вона кивнула. Ден витягнув ноги і відразу ж скривився від болю. Ксюша здогадувалася, що знеболювальне не дало абсолютного полегшення, а лише притупило відчуття. За кілька хвилин Ден вже був не з нею. Вона насилу поклала його назад і вкрила пледом. Здавалося, він знову знепритомнів, витративши всі сили на розмову.

Ксюша зробила спробу з'їсти свою холодну несмачну рибу. Друзі ніби не бачили навколо дивацтв і продовжували займатися своїми справами. Еріка як завжди трималася осторонь і чистила кинджал, який, ймовірно, віддав їй Ден. Її руде волосся золотими відблисками переливалося на сонці, а погляд був рішучим, зосередженим і холоднокровним. Ксюша заздрила її спокою. Прогнавши замішання, вона все ж таки вирішила підійти до дівчини і розпитати про те, що трапилося. Була величезна ймовірність, що Еріка не забажає з нею розмовляти, згадавши колишні образи, але та лише байдуже обвела її поглядом. Потім узяла в ліву руку пасмо свого довгого шикарного волосся і одним стрімким рухом кинджала зрізала більшу частину довжини. Ксюша так і ахнула від несподіванки, з подивом дивлячись на руді пасма в її долоні.

 — Ну як? Мені личить? — з лукавою посмішкою запитала її Еріка і потріпала своїм тепер уже коротким волоссям, яке ледве діставало до плечей.

— Навіщо це ти зробила? — Ксюша й справді була вражена. В одну мить позбутися довгого доглянутого густого волосся і при цьому навіть оком не моргнути — не кожна зможе.

 — Вони мені тільки заважають. Зараз не той час, щоб турбуватися про зачіску. Ще б Дена підстригти. У нього чуб вже дістає очей.

 — Я думаю, що ти правильно сказала — зараз не найкращий час думати про волосся. Йому б тільки одужати. — Ксюша не хотіла, щоб Еріка наближалася до нього хоч на крок.

 — Він же повелитель. Нічого йому не буде, — знизила плечима та.

 — Але пророцтво казало...

 — Та начхати на ваше пророцтво! Ден надто цінний екземпляр для Енджел, щоб вона дала йому померти. Думаю, налякати хотіла, не більше. А так, впевнена — він видужає через два дні. Ми, напівкровки, швидко відходимо від таких поранень. Ден не виняток.

— Цінний екземпляр для Енджел? Ти маєш на увазі дуель? — напружилася Ксюша. Еріка виділила ці слова досить дивним тоном. Усередину мимоволі закралося тривожне передчуття.

 — Якби тільки дуель, — недбало кинула дівчина, але потім різко спинилася, — але це не важливо.

 — Тобто не важливо? Ти щось знаєш? Щось трапилося під час вашої подорожі до забороненої зони? — Ксюша не стрималася і кинулася до Еріки, схопивши її за плечі. Внутрішня тривога перетворилась на паніку та вирвалася з лещат розуму, через що вона не могла себе контролювати.

 — Ми ходили в мертвий ліс уночі, крихітко! Звісно, щось трапилося. Чи ти думала, нам там пташки пісеньки співатимуть? — з глузуванням викарбувала Еріка, закотивши очі.

 — Я в курсі, що ви там з чимось поганим зіткнулися! Але Ден був не в тому стані, щоб його допитувати, та й...

— Та й не хотів казати, так? — закінчила за неї Еріка, піднявши брову.

 — Так. Але я мушу знати. Інакше не заспокоюся. — Ксюші було неприємно говорити з Ерікою через її випнуту зверхність та гордовитість. В іншій ситуації вона точно огризнулася б, але зараз була не в тому становищі. Вона має витягнути цю інформацію за будь-яку ціну. Щось із глибин підсвідомості доносилось до неї тривожною луною, породжуючи безліч страхів та підозр.

 — Я теж вважаю, що ти маєш знати, — раптом м'яко погодилася Еріка. — Твоєї підтримки цей ідіот потребує найбільше. А якщо ти не знатимеш — то справлятися з цим йому доведеться самотужки. Тому вмощуйся якнайзручніше, я все тобі розповім.

 Ксюшу не довелося довго вмовляти. Вдячно кивнувши, вона відразу ж присіла до Еріки. Під розлогими гілками широкого дерева провівала приємна прохолода, а сонячні промені, що насилу пробивалися крізь рясну крону, створювали відчуття колишньої безтурботності, що, звісно, було неправдою.

Еріка розповіла все докладніше нікуди, копіюючи при цьому настрій, інтонацію та вираз обличчя Енджел. З кожним її словом Ксюша пірнала все глибше в чорну діру відчаю та безнадійності. Навколишній світ відчутно звузив простір і втратив минулі фарби, штовхнувши її у вир розпачу. Вона не могла повірити у почуте... Не хотіла вірити.

 — Це якийсь абсурд, — пригнічено прошепотіла вона, коли Еріка закінчила свою розповідь. — Енджел не могла закохатися в Дена! Це ж просто якась ахінея!

 — Я теж була вражена. Але повір, я не бачила ще нікого більш відвертого у своїх почуттях, ніж вона.

 — Але, чорт забирай, це ж просто Ден! Він ніколи не мав такого впливу на жіночу стать, розумієш? Це за Максом дівки в шеренгу шикувалися, але не за Деном. Він же в цій галузі ще той телепень! Як він міг закохати в себе горянську королеву, ще й свого заклятого ворога?

— Тобто Сіара і навіть я — для тебе не досить вагомий аргумент? — усміхнулася їй у відповідь Еріка. — Сама-то втріскалася в нього по вуха, ще й ставиш під сумнів його привабливість!

 — Що! Я не... — спробувала захиститися Ксюша, ось тільки кого вона обдурити зараз намагається?

 — Та годі тобі, не виправдуйся, — з розумінням махнула рукою Еріка. — Такий вплив Ден має лише на горян. Ми з тобою не рахуємось. Він досить привабливий хлопець, тому цілком очікувано, що він подобатиметься дівчатам — нічого надприродного в цьому немає. Але горяни захоплюються зовсім іншими речами. Розумієш, у Дена надто сильна енергетика і невичерпний запас внутрішньої фізичної та духовної сили. Напевне, це тому, що він повелитель. Я бачила, на що він здатний. Він бореться не як звичайний напівкровка. Та й його вміння передбачати атаки та надлюдське чуття... Пам'ятаєш, як він уникнув зіткнення з кулею? А як одним влучним кидком вбив вовка, який впав нам на хвіст? А скільки ще в ньому криється здібностей, про які ми поки що не знаємо! Значить, таким і мав народитися повелитель за задумом пророцтва. Його особистість була теоретично вирахувана вищими силами ще заздалегідь — шляхом поєднання певних генів. Така людина не народилася б випадково. Його, по суті, створило пророцтво, розумієш? Він унікальний у своєму роді, що має зв'язок з кристалом — найціннішим елементом Землі. Ніхто до кінця не знає, на що здатен повелитель — він невивчений ще ніким. Навіть сам Ден не знає, хто він насправді. А горяни мають здатність відчувати енергетику і внутрішню силу всіх живих істот. Чим сильніша ця енергетика, тим більше недоречної уваги від горян. Згадай Сіару, яку він обкрутив за дві секунди — а вона його не знала й близько, на відміну від Енджел, яка спеціально його вивчала. Ден приваблює їх, тому що він справді випромінює сильну енергетику, як повелитель. В принципі, щось схоже випромінював і його батько, тому спочатку і був фаворитом Енджел.

— Наскільки я пам'ятаю, ти казала, що Алла та Енджел пов'язували не просто партнерські стосунки? — Ксюша не помітила, як її дихання стало поривчастим та натужним, наче повітря не хотіло надходити в легені.