Глава 3. Записка

Єдине місце, в якому можна сховатися від страху — сон. Ксюша усвідомила це тоді, коли низька стеля, що утворила тріщини, розчинилася у непроглядній темряві. Втома приспала тривогу, огорнувши ковдрою хибного спокою. Втім, за кілька годин вона послабила свої позиції і повернула її у реальність.

Ксюша побачила страшний сон і злякано прокинулася. Погане передчуття вмить відігнало оспалість. Спираючись на лікті, вона квапливо піднялася з підлоги і потерла очі. За звичкою обвела поглядом мирно відпочиваючих друзів у пошуках Дена. Так було ще з самого дитинства. Ксю завжди шукала його очима, ніби його присутність була для неї життєво необхідною. Щоправда, тоді їхній міцний зв'язок підкріплювався лише дружніми почуттями.

Дена на місці не виявилося. Максим, згорбившись, сидів на підлозі біля столику і тримав у руках клаптик зім'ятого паперу. Його відчужений погляд бентежив.

— Що сталося? Куди подівся Ден? — Ксюша не зводила погляду з його рук. Її пульс почастішав разом з диханням. Макс мовчки простяг їй записку і відвернувся. Вона тремтячими руками розгорнула листа. Погане передчуття, як грім серед ясного неба, пронизало грудну клітину наскрізь.

«Розумію, що вчиняю неправильно, але прошу мене не засуджувати. Мені не потрібні охоронці, які не мають такої ж недоторканності, як я. Енджел буде використовувати вас, щоб мене зламати. А якщо з вами справді щось станеться — у неї це, безсумнівно, вийде. Тому якщо не хочете, щоб я програв, не шукайте мене, будь ласка. Не хочу нікого наражати на небезпеку. Це моя битва, на кінець якої ви зможете вплинути лише в тому випадку, якщо будете в безпеці. Відпочиньте поки що, наберіться сил і дочекайтеся мене в будинку Жаклін. Я неодмінно повернуся, коли знайду кристал і виконаю своє перше завдання. Зі мною нічого не може трапитись — пам'ятайте це. У жодному разі не слухайте Ксю, як би логічно вона не говорила. Слухайте Макса — його висновки найправильніші. Дякую вам за все, що ви для мене зробили. P. S. Ксю, якщо ти кинешся мене шукати, я тебе ніколи не пробачу. Покажи хоч раз у житті, що поважаєш мій вибір. Знаю, ти злишся. Але просто повір у мене. Люблю».

Ксюша видала хрипкий стогін. Відкинувши листа, вона схопилася руками за обличчя, відчуваючи, як непереборна лавина страху заповнює розум.

— Який же ти кретин, Дене! Обіцяю, що уб'ю тебе власноруч, як тільки побачу, — прошипіла вона, стиснувши долоні в кулаки.

— Еріки теж немає. Або вони втекли вдвох, або...

— Вона пішла за ним пізніше. Думаю, він не хотів її брати, — перебила Максима Марина, яка теж прокинулася і виглядала вкрай розгубленою. — Мені не спалося, і я бачила, як Ден вийшов із будиночка. Він не брав з собою речей, тому я не надала цьому значення. Думала, у туалет відлучився. А потім за хвилин десять вийшла ще й Еріка.

— Чому ти дала їм піти? — вигукнула Ксюша, спрямувавши на Марину злий палаючий погляд.

— Такий розвиток подій я ніяк не передбачала. Між цими двома були недомовлені моменти. Не хотілось втручатися. Думала, поговорять на вулиці та повернуться. — Білявка розгублено кліпала довжелезними віями.

— Господи, яка ж ти наївна, Марі! Як давно все це сталося?

— Не можу сказати точно. Я потім заснула.

— Можливо, ми ще зможемо їх наздогнати! — Ксюша підірвалася на ноги і почала нервово одягати кофту та кросівки. Максим одразу ж схопив її за руку і стиснув кисть до болю. У його очах ніби ядерне полум'я спалахнуло. Ксю навіть забарилася, відчувши всю його лють.

— Не смій навіть думати про це! — загарчав він, показуючи, що нізащо її не відпустить. — Тобі мало в листі було доказів? З ним нічого не станеться, на відміну від нас! Та й куди ти підеш без компаса? У цих нетрях можна легко заблукати, навіть за два кроки від будинку. Його немає сенсу шукати!

— Ми не можемо просто так дати йому піти! — Ксюша розуміла правоту Максима, але нічого не могла з собою вдіяти. Її переповнювала пекельна суміш різноманітних емоцій. Думка про те, що Ден пішов у мертвий ліс один, на поталу Енджел та смертоносній невідомості, наводила жах. А перебування Еріки з ним поруч, яка не володіла ніякою силою, ще й мала слизький нестерпний характер — доводило її до сказу.

— Він уже пішов у компанії з такою ж відчайдушною, як і сам. Щоб ти не говорила, але ці двоє просто створені одне для одного. — Максим ущипливо посміхнувся і звузив очі, спостерігаючи за її реакцією. Ксюша ледве стрималася, щоб не вдарити його по обличчю.

Цієї ж хвилини двері рипнули і на порозі з'явилася Жаклін. У її кошику була туша курки, овочі та гриби. Помітивши загальне збентеження, вона відразу занепокоїлася:

— Що трапилося? Де Алан?

— Пішов виконати перше завдання, яке було у пророцтві. Тільки вирішив це зробити самотужки, — відповіла Ксюша з виразом повної безвиході на обличчі. — Його звати Ден. Він ніколи не прийме імені Алан, оскільки воно схоже на ім'я його батька.

— Добре, нехай буде Ден. — Жаклін опустила кошик на підлогу, а сама важко присіла на стілець, наче їй зробилося зле. Її обличчя стало схоже на маску. — Даремно я вам сказала, що його охороняє сила кристалу. Тоді ви б, мабуть, не дали йому піти.

— Що ви таке кажете! Ми б нізащо цього не допустили, якби не... — жарко заперечила Ксю, але в ту ж мить схаменулась. Почуття провини отруйною змією обвилося навколо серця і боляче його стиснуло.

«... Якби не заснули».

Як вона могла допустити таку жахливу помилку, знаючи характер Дена? Знаючи його безрозсудну сміливість, свавілля та схильність до самопожертви? Хіба після останніх відомостей він міг вчинити інакше? Чому до неї тільки зараз це дійшло? Відчуваючи внутрішнє руйнування, Ксюша закрила обличчя руками.

— Не звинувачуй себе, дівчинко, — зі щирим співчуттям сказала Жаклін. — Його життя охороняється силою кристала. Червона ніч ще не прийшла, а значить, час дуелі ще не наблизився. Йому поки що нічого не загрожує, тому правильніше буде дочекатися його тут. Якщо, звісно, йому ніхто не завадить повернутись.

— Ось цього я й боюсь! Енджел може захопити його в заручники і катувати! Навіть якщо не вб'є — ламатиме, щоб він віддав кристал добровільно! — Ксюша жахнулася від власних висновків.

— Впевнений, цей ідіот такого повороту навіть не передбачав,— зауважив Максим, стиснувши плече Ксюші. Підтримка, звичайно, так собі. — Він завжди спочатку робить, потім думає, ти ж знаєш.

— Прокляття! — Ксюша з усієї дурі штовхнула ногою рюкзак друга. Втім, навіть майбутня смертельна образа Дена не була достатнім аргументом для її бездіяльності. Як вона може сидіти, склавши руки, знаючи, що з ним може статися що завгодно?

— Ми не підемо його шукати, Ксю,— крижаним басом відчеканив Максим, прочитавши її думки. — Сам заварив, сам хай і розхльобує. Ми вже достатньо для нього зробили. Може, як потріпають трохи —  набереться мізків. Йому прочуханка корисною буде.

— Ти в своєму розумі?! Як можеш таке казати?

— Заспокойся, дівчинко. Не поспішай кидатися в крайнощі, — м'яким голосом промовила до неї Жаклін, розуміючи, що назріває конфлікт. — Ден — хлопчик далеко не простий. Хоч характер у нього і не цукор, але, гадаю, зламати його не так легко. Довірся йому для початку. Якщо він не з’явиться до завтрашнього вечора, тоді думатимемо, що робити далі.

— Ось тобі доросла, розумна і тверезомисляча людина! Думаю, треба набратися трохи терпіння та почекати його тут. Нічого з ним за ніч не станеться. Хто за — підніміть руку. — Максим одразу ж підніс свою і безапеляційним поглядом обвів інших. Як і очікувалося, всі, за винятком самої Ксю, підтримали його ідею. Ксюша голосно вилаялася, блиснувши поглядом пораненого хижака. І як тепер дожити до завтрашнього вечора?