Розділ 5. Знахідка

   Схоже, змінити УЗД-лікаря для сина було поганою ідеєю. Але, хто ж знав, що та стара карга Марта Петрівна так скоро помре від несподіваного інфаркту міокарда. Буває ж таке: все життя слідкує за серцебиттями чужих сердець, а до свого недослухалася. Довірила свого Богданчика цій молодій Лідії Петрівні, а вона щось таки запідозрила, чи що? Ех, я вже раз довірилася молодій, схоже, ці молоді лікарі не такі вже й дурні, як ми про них думаємо. Нічого, я все владнаю. Як і завжди, - говорила з собою подумки мати Богдана.

###

   Поки переробив усі справи, знову мене застала ніч. Йти у власний підвал вночі якось страшнувато. Але зрештою, в підвалі завжди темно, хоч день зараз чи ніч. Тож вперед, ліхтарик мені в підмогу. Я йду обережно, пам'ятаючи про те, що десь стоїть батьковий карбюратор. Ноги треба берегти, ноги - це важливо. Усміхнувся я сам собі. Голоси сьогодні якось притихли, наче заспокоїлися. Думаю, це хороший знак.

   Стою, роздивляюся, думаю, звідки би то розпочати. Намагаюся пригадати, з якої сторони голоси були найбільш виразними. Мабуть таки звідси, з того місця, де я випустив ліхтарик. Що ж, доведеться таки переставити кудись цю залізну брилу. Хай йому грець, який же важкий той карбюратор! Для чого взагалі  батько зберігає цей хлам?? Помалу відсуваю його у куток. Та ще й поставив майже посередині! Який же важкий, зараз середина вилізе, якби ж мама знала, чим я займаюся, ох би і було мені непереливки. Все-таки, це важке навантаження для серця. Ще трохи. Все, видихаю. 

   Аж в очах потемніло, ще цього бракувало, тут і без того темно. А як посвітліло, побачив, що той карбюратор недаремно там стояв. Він закривав собою навеличкі двері. То значить, це прохід в підземелля, і не доведеться зривати підлогу. Боязко відкриваю прохід, підсвічую собі ліхтариком. Яка ж там темрява, наче очі мені вибрали. Обережно спускаюся. Оглядаюся, старе, напівпорожнє приміщення. Бачу проводку, можливо, тут і світло є? Шукаю вмикач. Клац. Світло доволі яскраве, аж очі заболіли. Приміщення, чомусь, нагадало мені стару операційну. Але тут немає медичного приладдя, лише одинока кушетка з нависаючою над нею лампою. На підлозі кілька інструментів, якісь порожні флакончики. Знизую плечима. Хто його знає, що це таке. 

   Оглянувши все, вже збираюся йти. "Ми тут," -чую. І раптом бачу ледь помітні двері у стіні, обережно відкриваю їх, а там…

   Я трясуся, як осінній лист. Мене так налякало побачене, що аж зуби цокотять. Забігаю перелякано в ванну, хапаю шмат мила, а потім тру руки з такою силою, що починає пекти шкіра. Гупання серця закладає вуха. Ще до кінця не усвідомлюю побачене, взагалі нічого не розумію. Я нічого не розумію. Нам треба терміново поговорити. Але поки мушу прийняти ліки для серця. Де ж мої ліки? Цього разу і справді болить, і це точно не шрам! 

###

Дякую, що читаєте. Як думаєте, що такаго знайшов у підвалі Богдан? Що його налякало і хто його кликав?