Розділ 1. Голоси

   Кажуть, коли людина сходить з розуму, вона починає чути голоси. Все  починалося з незрозумілих шорохів. Я знав, що це точно не миші і не таргани, бо у мене завжди вдома була стерильна чистота. Ну така вже я людина. Вони були не частими і якимись нетиповими, чи що. Потім почалися звуки. Якось я працював за комп'ютером і почув, як в кухні щось впало. Я перевірив усе, але так і не зрозумів, що це було. А потім з'явилися вони, голоси. Тихі та нерозбірливі. Так, наче мене хтось окликнув. Але я ж то знав, що вдома я один. Вони були дуже невиразними і ледь чутними, тож я не сприймав це серйозно. Та, коли одного разу я почув не просто голос, а крик, можна навіть сказати вереск, мені стало дуже лячно. Цей голос був такий відчайдушний та писклявий, що мене пройняло до кісток. 

   Хто це? Чи що це? Чого йому від мене треба? Чи це просто в мене в голові? Я раніше читав про шизофренію. Така собі цікава хвороба. Але водночас і страшна, бо ти не розумієш, де реальність, а де фальш. А тут я точно розумів, що це щось потойбічне, а не просто моя уява.

   Не довго думаючи я купив собі вушні беруші. Краще вже бути в цілковитій тиші, ніж чути ці дивні голоси. Але це не допомогло, я зрозумів, що чую ті голоси не просто вухами, а наче всім своїм нутром. Наче вони проростають в мені, з кожним днем все глибше пускаючи у мене своє коріння. 

   Я вирішив відкинути страх і мислити раціонально, наскільки це можливо в даній ситуації. Спочатку я вирішив визначити джерело звуку. Почав припадати вухами то до підлоги, то до стін, навіть купив велику драбину, щоб прослухати стелю. Нічого… Тихо... Я вже подумав, що все закінчилося і тепер мене вже почала лякати тиша. Що зі мною? Щось справді не так? Чи справа лише в моїй голові?

###

3:03 ночі

"Почуй нас! Ми хочемо бути почутими!" - несамовитий крик вирвав мене із сновидінь. 

   Чи може я далі сплю і це лише кошмарний сон? Я щипнув себе, потім ще раз. Схоже, ні, схоже, я знову їх чую. 

Я сів на ліжко, закривши вуха руками. Ні, знову ці голоси. Чого ж вони хочуть від мене? Підвівся з ліжка, відчинив вікно. Жадно хапаю холодне крижане повітря. Вже несамовито пече у грудях, але я продовжую жадно дихати, наче риба викинута на пісок. 

   Нарешті трохи вгамувався, сів назад на ліжко і став прислухатися. 

"Ти маєш нас почути! Знайди нас!"

   Я вже знаю, що від того, що закрию вуха руками, нічого не зміниться, але все одно закриваю. Голоси не стихають, вони різні. Їх кілька. Вони кричать, вони хочуть бути почутими.

                               ###

   Якщо ви думаєте, що я недавно купив цей будинок, і вся справа у тому, що мене обманув ріелтор чи щось таке, підсунувши мені будинок із привидами, то ні. Я живу тут із самого дитинства. У мене були самі звичайні батьки і самий звичайний будинок. Ніколи тут не було ніяких паранормальних явищ чи чогось такого. Ні злочинів, ні вбивств у цьому домі не було. Чи, можливо, я про це не знаю? 

   Перевіряти попередніх власників не було ніякого змісту, адже їх просто не було. Мої батьки своїми руками побудували цей будинок. Вони самотужки розробили план і ставили кожну цеглину разом. Мені був десь приблизно один рік, коли вони закінчили будівництво.

  Батьки завжди мріяли про власний дім, бо до того вони все життя скитались по зйомних квартирах. Тато був будівничим, а мама працювала у місцевій клініці хірургом. Кілька років вони обмежували себе у всьому, щоб наскладати на необхідні матеріали. І нарешті, у 2001 році їхня мрія була здійснена їхніми ж руками. 

І у цій мрії зараз проживаю я - 22-річний Богдан. 

   Будинок невеликий, поблизу Києва. Дуже затишне місце, з одного боку - ліс, з іншого можна побачити жевріючі вогні нічного міста. Батьки залишили мені його у спадок, а самі переїхали жити на дачу рік тому. Сказали, мовляв, щоб я влаштував своє особисте життя, а вони не заважатимуть. Та хіба можуть мені заважати мої батьки? Але вони так захотіли, я не вправі втручатися у їхній вибір. 

   От тобі і будинок у спадок…з привидами. Я ніколи не сумнівався у своїх батьках, та вони і приводу ніколи не давали. У них не було поганої слави, навпаки, тільки хороша репутація серед людей. Але ці голоси не дають мені спокою. Я знав, що існує певна база даних в інтернеті, де, заплативши певні кошти і ввівши дані особи, можна дізнатись, чи скоювала людина якісь злочини. Я ввів дані карти, а після оплати ввів спочатку дані батька, потім матері, навіть дідусів та бабусь перевірив. Усе чисто.

   Та що ж я роблю? Таємно перевіряю своїх батьків на кримінальні злочини? Це ж повне безглуздя! Ніколи не повірю, що мої батьки здатні вчинити злочин, навпаки, мама он все життя рятує людей. І з чого я взагалі взяв, що це якось пов'язано із ними чи з будинком? Може справа взагалі у землі чи моїй хворій уяві?

   Я вирішив завтра до них з'їздити і усе розпитати. Можливо, я чогось не знаю? Між нами ніколи не було таємниць. Але, можливо, була певна недосказаність?

###

Дякую, що читаєте. Як думаєте хто саме кличе Богдана? Це його уява чи вже ж таки привиди?