Розділ 30. Назавжди

Ранок на дачі був тихим і спокійним. Сонце ніжно заглядало у вікна, а Марі й Райлі лежали поруч, обіймаючи один одного.
— Доброго ранку, — прошепотіла Марі, пригортаючись ще ближче.
— Доброго, — відповів Райлі, ніжно проводячи пальцями по її руці.

Вони сиділи разом на терасі, пили чай і просто дивилися на сад. Пташки тихо співали, вітерець ніжно гойдав листя, і весь світ здавався затишним, теплим і спокійним.

— Знаєш, — тихо промовила Марі, — я ніколи не думала, що справжнє щастя може бути таким простим.
— І я теж, — відповів Райлі, — справжнє щастя — це ти, це ми разом, кожен момент поруч.

Вони обмінялися ніжними поглядами, легкими дотиками, обіймами і поцілунками. Жодних слів не було потрібно: усе, що відчували серця, було зрозуміло без слів.

День пройшов у спокої та ніжності: приготування спільного обіду, сміх, жарти, тихі розмови і довгі погляди, що говорили: «Я тут, я з тобою, і це назавжди».

— Райлі, — сказала Марі ввечері, притискаючись до нього, — я ніколи не відчувала себе так щасливо.
— Бо ми разом, — відповів він, обережно торкаючись її губ. — І так буде завжди.

Вечір завершився на дивані під пледом, з тихими словами, легкими дотиками і теплом, яке розливалося навколо.
Цей день, як і всі попередні, показав їм, що справжнє кохання — у дрібницях: у погляді, дотику, присутності одне одного, у щирості і спокої сердець.

І вони знали: разом вони можуть пройти будь-який шлях, бо їхні почуття щирі, міцні і справжні.