Розділ 27. Маленькі радощі

Ранок на дачі почався спокійно. Сонце лагідно заглядало у вікна, і Марі вже сиділа на кухні з чашкою чаю.
— Доброго ранку, — промовив Райлі, входячи з легким усміхом.
— Доброго, — відповіла вона, посміхаючись. — Сподіваюся, ти добре спав.

Він присів поруч, ненароком торкнувшись її плеча:
— Кращий ранок, бо ти тут.

Вони провели перший час за спокійними розмовами: обговорювали дрібниці, ділилися думками, сміялися над легкими жартами.
— Ти завжди так можеш мене розсмішити, — сказала Марі, коли він пожартував про їхній останній танець.
— А я просто повторюю правду, — відповів Райлі, грайливо підморгнувши.

Після сніданку вони вирішили провести час на терасі, п’ючи какао і насолоджуючись теплою погодою.
Їхні руки випадково знову зустрілися, і вони затрималися в цьому дотику на кілька секунд, посміхаючись один одному.

— Знаєш, — тихо промовила Марі, — я ніколи не відчувала такого спокою і радості.
— Це все від того, що ми разом, — відповів Райлі, ніжно притискаючи її до себе.

Кожен момент, кожен погляд і дотик здавалися чарівними: легкі сміхи, тихі поцілунки, обійми, що ніби говорили більше, ніж будь-які слова.

Вечір пройшов у такому ж теплі: вони разом готували вечерю, обмінювалися поглядами і дотиками, сиділи поруч під пледом, ділячись думками про майбутнє.
— Мені здається, що кожен день з тобою особливий, — промовив Райлі.
— І мені теж, — відповіла Марі, притискаючись до нього.

Ніч завершилася тихо, але з відчуттям, що щастя — в кожному дотику, кожному слові, кожному моменті поруч.
Цей день залишився в їхніх серцях як спокійний, але надзвичайно щирий прояв любові.