Розділ 26. Вечір свічок

Вечір опустився на дачу, а кімната була наповнена теплим світлом свічок.
Марі сиділа на дивані, дивлячись, як тремтливе світло відбивається в очах Райлі.

— Ти знаєш, я ніколи не думала, що вечір може бути таким… чарівним, — промовила вона тихо.

— А я ніколи не думав, що хтось може змусити мене відчувати себе таким щасливим, — відповів він, підходячи ближче.

На фоні тихо грала музика — легка, романтична, ненав’язлива. Райлі обережно взяв її за руку і підвів до центру кімнати:
— Хочеш потанцювати?

Марі усміхнулася, відчуваючи легке хвилювання, і кивнула.
Вони почали повільно рухатися в ритмі музики, кожен дотик, кожен погляд заряджений ніжністю і теплом.

— Ти така близька… — тихо промовив Райлі, коли вони притислися один до одного.
— І ти… — відповіла Марі, відчуваючи, як серце б’ється швидше.

Після танцю вони сіли на диван, обіймаючи одне одного.
— Знаєш, — промовила Марі, сховавшись у його плечі, — я ніколи не відчувала такого… повного щастя.

— Це відчуття, коли ти поруч, — тихо сказав Райлі, ніжно торкаючись її волосся.

Вони обмінялися довгим поцілунком, який був сповнений тихої магії: тепло, ніжність і любов у кожному дотику.
Мурашки бігали по шкірі, серце калатало, а світ навколо зник, залишивши лише них двох і їхню близькість.

— Райлі… — прошепотіла Марі, — це ідеально.

— Так, бо ти тут, — відповів він, обережно притискаючи її до себе.

Вечір пройшов у спокої, ніжності і довгих, тихих поцілунках.
Ця ніч стала ще одним доказом того, що їхні почуття — щирі, глибокі і справжні, і що разом вони можуть відчути щастя в найпростішому: у дотику, погляді, присутності одне одного.