Розділ 24. Вечірні розмови

Вечір опустився на дачу, і тільки слабке світло лампи освітлювало кімнату.
Марі сиділа на дивані поруч із Райлі, тримаючи чашку чаю, а він тихо спостерігав за нею.

— Ти знаєш, я інколи замислююся… — промовила вона, — якби не той день у кав’ярні, ми б, можливо, ніколи не опинилися тут разом.

— Так, — усміхнувся він. — І добре, що все склалося саме так.

Їхні руки зустрілися, і вони ненадовго стиснули один одного.
— Мені здається, що з тобою можна говорити про все, — тихо сказала Марі.
— І мені теж, — відповів Райлі. — Я ніколи не відчував такої довіри до когось.

Вони обговорювали майбутнє: невеликі подорожі, спільні вечері, дрібні пригоди в містечку, навіть плани на робочі проекти, де можуть допомагати один одному.
— Уявляю нас через рік, — сказала Марі, посміхаючись. — Тут, разом, у затишку і теплі.

— І я теж, — підтвердив Райлі, ніжно притискаючи її до себе. — Головне, щоб ми завжди були разом.

Вечір пройшов у спокої, зі сміхом, легкими дотиками і тривалими поглядами, що говорили більше, ніж будь-які слова.

— Знаєш, — промовив він тихо, коли вони вже сиділи, загорнуті у плед, — я ніколи не думав, що можна відчути таку повноту щастя.
— Це відчуття, коли ти поруч, — усміхнулася Марі, притискаючись до нього.

Вони залишилися так, тримаючись за руки, спокійно насолоджуючись теплом і близькістю.
Вечір став ще одним доказом того, що справжні почуття проявляються у простих, тихих моментах.