Розділ 22. Ранок після сюрпризу

Марі прокинулася від легкого променя сонця, що заглянув у вікно.
Вона повільно повернула голову і побачила, що Райлі вже сидить біля столика на терасі з чашкою кави.

— Доброго ранку, — тихо промовив він, помітивши її погляд.
— Доброго… — прошепотіла вона, ще трохи сонна, але посмішка вже з’явилася на обличчі.

Він помахав їй рукою, і Марі відчула легку хвилю тепла.
— Кава? — запитав він, простягаючи їй чашку.

Вона взяла її, і їхні пальці ненароком доторкнулися.
— Ммм… — тихо сказала вона, насолоджуючись моментом. — Цей ранок… ідеальний.

— Такий же, як ти, — відповів він, усміхаючись.

Після сніданку вони вирішили провести трохи часу в саду. Райлі допомагав Марі поливати квіти, а вона жартувала, бризкаючи його водою.
— Ой, ти такий мокрий! — сміялася вона, коли він намагався ухилитися.
— Так, це частина чарівності ранку з тобою, — відповів він, сміючись і нахиляючись, щоб обережно підтерти воду з його обличчя.

Їхній сміх лунав по саду, і у цей момент обидва відчули, що щастя — поруч, у простих дрібницях: в руках один одного, у поглядах, у легких дотиках.

— Знаєш, — промовила Марі, присівши поруч із ним на лавку, — я ніколи не думала, що день після сюрпризу може бути ще кращим.
— Бо ми разом, — тихо сказав Райлі, стискаючи її руку.

Вони обидва засміялися, і цей легкий сміх, що змішувався з співом пташок і теплим ранковим сонцем, зробив цей день ще більш особливим.

— Може, залишимося тут ще трохи? — запитала Марі.
— Звісно, — відповів він і нахилився, щоб ніжно торкнутися її губ.

Ранок пройшов у затишку, теплі і дрібних радощах, які стали початком ще більшої близькості між ними.
Цей день закріпив їхні почуття, показавши, що справжнє щастя — у простих миттєвостях, проведених разом.