Розділ 20. Вечір під зорями

Вечір опустився на маленьке містечко, і старовинні вулички відбивалися золотавим світлом ліхтарів.
Марі й Райлі йшли поруч, крокуючи повільно, насолоджуючись моментом, коли весь світ наче зупинився.

— Ти знаєш, — тихо промовила Марі, — тут так затишно… Можна забути про все інше.

— Так, — відповів Райлі, дивлячись на її обличчя, освітлене м’яким світлом ліхтаря. — Але я думаю, що цей вечір став би ідеальним навіть без всього міста, якби ти була поруч.

Її серце калатало швидше, і вона ледь не впустила сумку. Він м’яко підхопив її за лікоть:
— Все добре?

— Так… — прошепотіла вона, і їхні погляди зустрілися.

Вони дійшли до маленької тераси на краю міста, де було накрито столик для двох. Свічки мерехтіли, створюючи ніжне тепло, а на столі стояли келихи з вином і невеликий десерт.

— Це для нас, — сказав Райлі, проводячи поглядом по свічках. — Сподіваюся, тобі сподобається.

— Це… чудово, — промовила Марі, усміхаючись. — Ти завжди думаєш про дрібниці.

Вони сідали поруч, і простір між ними став майже непомітним.
Кожен дотик — рука на спинці стільця, легкий нахил у бік одне одного — відчувався так близько, що серця билися в унісон.

— Марі… — тихо промовив він, коли вона сміялася над якимось жартом. — Я хочу, щоб ти знала…

Вона подивилася на нього, і його погляд був таким щирим, що вона відчула тепло по всьому тілу.
— Що?

— Що ти для мене стала найважливішою людиною, — сказав він і нахилився ближче. — І я не хочу приховувати це ні від кого.

Марі відчула, як повільно червоніє, і її усмішка стала ще ніжнішою.
— Райлі… — тихо сказала вона, — я теж так відчуваю.

Вітер ніжно розвіяв її волосся, і він швидко нахилився, щоб прибрати пасмо з обличчя.
Цей момент затримався на долю секунди — і був сповнений тихої ніжності.

— Можна? — прошепотів він, нахиляючись ще ближче.

— Так, — відповіла вона, і їхні губи з’єдналися в довгому, ніжному поцілунку, що відчувався майже магічно.

Світ навколо зник. Лише вони двоє, тепло свічок і мерехтливі ліхтарі, легкий вітер і щастя, яке розливалося по серцях.

Після поцілунку вони сіли поруч, тримаючись за руки, обмінюючись тихими словами й поглядами.
— Знаєш… — прошепотіла Марі, — я ніколи не думала, що маленьке містечко може бути таким чарівним.

— А я ніколи не думав, що зустріну когось, хто зробить його ще прекраснішим, — відповів Райлі, стискаючи її руку.

І в цей момент вони обидва зрозуміли: що б не сталося попереду, цей вечір і ці почуття залишаться з ними назавжди.