Розділ 17. Вихідні для двох

Суботній ранок був ясний і тихий. Марі й Райлі вирішили виїхати за місто — невелика поїздка, щоб відійти від офісної суєти і просто бути разом.

Вона сіла поруч із ним у машині, тримаючи легку сумку. Волосся трохи розсипалося на плечі, а світло сонця робило її обличчя ще більш ніжним.
Він не міг відвести погляду.

— Ти в захваті від природи? — запитав він, спостерігаючи за її очима, що світилися.
— Звісно, — усміхнулася вона. — Але більше — від компанії.

Він лише посміхнувся у відповідь і натиснув на газ.

Дорога пролягала вузькими стежками між лісами й полями.
Марі іноді піднімала голову, щоб подивитися на нього, і щоразу бачила ту ж турботу, ту ж ніжність, що й у їхніх ранніх зустрічах.

— Зупинися на хвилинку, — раптом сказала вона, вказуючи на невелике озеро, де вода тихо відбивала небо.
Вони вийшли, і вітер лагідно грав її волоссям. Райлі нахилився, щоб прибрати пасмо з її обличчя, і вона відчула тепло його пальців.

— Я не можу звикнути до того, як ти мені подобаєшся, — тихо промовив він.

Вона засміялася, але в очах було щось більше — радість, хвилювання і легка сором’язливість.
— Мені здається, я теж, — сказала вона, відчуваючи, як серце б’ється швидше.

Після прогулянки вони вирішили зробити невеликий пікнік.
Райлі розстелив плед, а Марі діставала з сумки бутерброди та напої.
— Так, наче маленька пригода, — сміялася вона, коли він намагався відкрити пляшку з газованою водою і випадково бризнув собі на сорочку.

— Ой, — посміхнувся він, витираючи сорочку, а вона реготала. — Добре, що я не зіпсував твій настрій!

Їхній сміх лунав по тихому лісу, а легкі дотики, погляди і жарти робили цей день особливим.

Коли сонце почало сідати, вони сіли поруч на пледі, спостерігаючи, як відблиски світла грають на воді.
— Райлі… — тихо промовила Марі. — Я рада, що ми тут разом.
— Я теж, — відповів він, нахилившись ближче. — І хочу, щоб ці вихідні тривали вічно.

Він обережно взяв її за руку, потім нахилився, щоб ледь торкнутися губ.
Їхній поцілунок був ніжний, теплий, повільний — наче світ навколо перестав існувати.

Марі відчула, як щастя розливається всередині, а Райлі — що більше не може приховувати своїх почуттів.
Вони залишилися так, тримаючись за руки, мовчки насолоджуючись моментом, поки ніч поступово огортала ліс і озеро темним оксамитом.