Розділ 15. Після поцілунку

Наступний ранок у офісі видався надзвичайно звичайним — принтери шуміли, колеги бігали з папками, а Джулія вже встигла похвалитися останніми новинами міста.

Але для Марі та Райлі цей день був зовсім іншим.
Вони обоє відчували, що між ними щось змінилося — легка напруга, м’які погляди і маленькі жести, які раніше не мали значення.

— Ти вже бачила нові звіти? — запитала Джулія, підглядаючи з-за монітора Марі.
— Так, — відповіла вона, намагаючись виглядати спокійною. Усередині ж її серце калатало при кожному русі Райлі.

Райлі пройшов повз, і Марі відчула, як його погляд неначе зачепив її плечі.
— Добрий ранок, — промовив він тихо, майже так, щоб ніхто не почув.

— Добрий ранок, — відповіла вона, відчуваючи легкий поколюючий теплий дріж, що пробіг по шкірі.

Джулія помітила їхні погляди й тихо засміялася сама з собою:
— Ого, здається, щось сталося!

Марі злегка почервоніла, а Райлі лише ледь усміхнувся у відповідь, але в його очах світилися ті самі емоції, що минулої ночі.

Під час ранкової наради Марі сиділа поруч із Райлі. Кожне його легке дотик до її документів, короткий погляд на її нотатки, усмішка при кожному її слові — усе це створювало легку, але очевидну хімію.

— Виглядаєте чудово сьогодні, — прошепотів він під час перерви, коли вони готувалися до презентації клієнтам.

— Дякую, — відповіла вона, і серце калатало швидше. — Ти теж чудово виглядаєш.

Їхні руки випадково торкнулися при передачі папок, і на короткий момент вони обидва зависли у погляді один на одного.

Колеги помічали зміни і обережно обговорювали між собою:
— Ти бачила, як вони дивляться один на одного? — прошепотіла Джулія іншій колезі.
— Так, це вже не просто начальник і бухгалтер, — кивнула та. — Там явно щось є…

Марі почервоніла, але не відводила погляду від Райлі.
Він усміхнувся у відповідь, і цей короткий контакт змусив її відчути хвилю щастя.

До обіду Райлі підсунув їй папку зі звітами.
— Я думаю, тобі варто переглянути ці цифри ще раз, — сказав він тихо. — Разом ми впораємося краще.

Марі подивилася на нього і відчула, як легкий сором змішується з теплом у грудях.
— Добре, — відповіла вона. — Разом.

Вони сіли поруч, переглядаючи звіти, обмінюючись поглядами, смішними коментарями і легкими дотиками.
Цей день пройшов тихо, але кожен момент робив їхні почуття більш реальними й очевидними.

Кінець дня залишив приємний післясмак. Вони виходили разом із офісу, обмінялися поглядами, що говорили більше, ніж будь-які слова.
— Завтра буде ще один день, — тихо сказав Райлі.
— І ми проведемо його разом? — спитала Марі, усміхаючись.
— Так, — відповів він, і його усмішка була теплішою, ніж будь-який офісний сонячний промінь.