Коли серце шепоче

15. Стефа

Я різко підняла на Інну очі й мало не вдавилася кавою.
— Та ні! — я тихо засміялася, хоча щоки зрадницьки стали теплими. — Тобто… не зовсім. Він просто сказав, що якщо я захочу, то в їхній компанії якраз шукають людину на мою посаду.
Інна повільно розтягнула усмішку.
— Ага… “не зовсім”. Я тебе зрозуміла.
— Інно!
— Що? Я ж нічого не кажу. Просто якийсь загадковий чоловік рятує тебе посеред ночі, привозить до себе додому, знайомить із собакою, дає відчути себе в безпеці, а тепер ще й роботу пропонує. Дуже підозріло романтично.
Я опустила погляд на чашку й тихо видихнула.
— Знаєш… поруч із ним було дивно спокійно. Наче я знаю його дуже давно. І це мене лякає найбільше.
Інна вже без жартів уважно подивилася на мене.
— А він? Як дивився на тебе?
Я на мить завмерла, згадуючи той погляд — уважний, спокійний, але такий, ніби він увесь час стежив, чи мені комфортно, чи я не злякалася знову.
— Наче боявся налякати мене ще більше… — тихо сказала я. — Але водночас поводився так, ніби я вже під його захистом.
— Ой все, Стефо, — Інна усміхнулася й махнула рукою. — Я вже хочу побачити цього твого рятівника.
Я лише похитала головою, намагаючись приховати усмішку.
-Скажи хоч ім'я свого рятівника?

-Його звуть Ярослав, ніжно посміхнулася Стефа, згадуючи його.

Анастасія Вейл

Подобається

#4619 в Любовні романи
#2096 в Сучасний любовний роман

У тексті є: кохання, дружба жіноча

Відредаговано: 18.05.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись