Коли серце шепоче

8. Стефа

Я прокинулася від сонячного світла.
Теплі промені тихо ковзали по кімнаті, торкаючись стін, ліжка… мене.
Я розплющила очі і на мить завмерла.
Тиша.
Спокій.
І дивне відчуття… ніби я в іншій реальності.
Ніби нічого з учорашнього не було.
Ні зради.
Ні страху.
Ні втечі під дощем.
Я повільно сіла на ліжку, обійнявши себе руками.
І раптом усвідомила…
Мені добре.
Тут.
У цьому домі.
Поруч із ним.
Я заплющила очі на секунду і відчула, як серце починає битися швидше.
Ніяковість. Тепло.
Щось нове. Невідоме.
Як це можливо?
Незнайомий чоловік…
А моє тіло, моє серце реагують так, ніби я знаю його все життя.
Ніби він…
Рідний.
Я різко відкрила очі.
— Це ненормально… — прошепотіла сама до себе.
Але всередині вже щось змінилося.
Наче все стало простішим. Прозорішим.
Те, що ще вчора здавалося таким важливим…
сьогодні втратило свою вагу.
І я раптом зрозуміла:
Іноді достатньо одного вечора,
щоб змінити все.
Твої думки.
Твої відчуття.
Тебе.
Різкий звук телефону розірвав тишу.
Я здригнулася.
Поглянула на екран.
Дмитро.
Мій… вже колишній хлопець.
Серце мало б стиснутися.
Але…
Нічого.
Я просто дивилася на його ім’я і відчувала дивний спокій.
Ніби це вже не моя історія.
Ніби це сталося не зі мною.
Я повільно видихнула.
І вперше чітко зрозуміла:
Мені більше не боляче.
Стоячи тут…
у домі незнайомого чоловіка…
я відчувала себе більш живою, ніж будь-коли раніше.
І це лякало.
І водночас…
Притягувало ще сильніше.

Анастасія Вейл

Подобається

#4619 в Любовні романи
#2096 в Сучасний любовний роман

У тексті є: кохання, дружба жіноча

Відредаговано: 18.05.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись