5. Стефа

Машина звернула зі звичної дороги на вузьку стежку.
Колеса тихо зашурхотіли по гравію.
Вона підвела очі — і завмерла.
Попереду, за високим парканом, стояв будинок.
Великий. Сучасний.
Сіро-білий, з чіткими лініями і великими да панорамними вікнами, які відбивали дощове світло ночі.
Машина повільно заїхала у двір.
І саме в цю мить вона помітила рух.
Собака.
Велика, красива, вона вибігла назустріч, радісно виляючи хвостом.
Як тільки вінe  відчинив двері машини, вона одразу підбігла до нього.
— Привіт, — тихо сказав він, нахиляючись.
Його рука м’яко лягла на її голову. Він провів долонею по шерсті, і в цьому русі було стільки тепла, що дівчина мимоволі затримала погляд.
Ніби це був зовсім інший чоловік.
Не той, що щойно бився у темряві.
Він випрямився, обійшов машину і відчинив двері з її боку.
— Виходь, — спокійно сказав він.
Вона обережно ступила на землю.
Собака одразу підійшла ближче, уважно дивлячись на неї.
Він ледь усміхнувся.
— Це Скай.
Потім, трохи м’якше додав:
— Не бійся. Вона тебе не зачепить.
Дівчина ледь кивнула.
— Я не боюся собак… Вона дуже мила.
Вона обережно простягнула руку.
Собака ніби чекала цього — підійшла ближче, завиляла хвостом і лизнула її долоню.
Дівчина тихо усміхнулася.
— Привіт Скай.
І щось у цей момент змінилося.
Наче напруга, що тримала її весь вечір, трохи відступила.
Він спостерігав за цим мовчки.
Його погляд знову затримався на ній.
Цього разу — довше.
І вже без тієї настороженості.
Ніби Рей щойно підтвердила щось важливе.
— Ходімо, — тихо сказав він.
І вона пішла за ним.
У дім, який поки що був для неї чужим…
але чомусь не здавався небезпечним.