Коли серце шепоче

1. Стефа

Дощ падав різко, ніби хтось зверху виливав відра води на нічне місто.
Вона стояла у дверях.
Її руки тремтіли. В голові дзвеніло. Перед очима знову і знову — одна і та сама картина.
Його руки.
Не на ній.
Чужий сміх.
Чуже волосся на її подушці.
— Ні… — прошепотіла вона сама до себе, але голос загубився.
Вона не пам’ятала, як вибігла. Не пам’ятала, як зачинилися двері позаду. Не пам’ятала, як опинилася на вулиці.
Тільки дощ.
Холодний. Різкий. Жорстокий.
Він змішувався зі сльозами.
Вона бігла.
Світ розмивався. Ліхтарі тягнулися жовтими плямами. Асфальт блищав, ковзав під ногами.
Куди?
Неважливо.
Головне — подалі.
Серце калатало так, ніби хотіло вирватися з грудей.
І раптом…
Кроки.
Позаду.
Вона сповільнилася на секунду. Прислухалася.
Так.
Хтось ішов за нею.
Швидше.
Вона прискорилася.
Кроки теж.
Страх піднявся зсередини хвилею. Холодною, липкою.
Вона звернула за ріг будинку — різко, майже не дивлячись.
І в ту ж мить — сильна рука схопила її.

Анастасія Вейл

Подобається

#4619 в Любовні романи
#2096 в Сучасний любовний роман

У тексті є: кохання, дружба жіноча

Відредаговано: 18.05.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись