Розділ 18

Новий тиждень у компанії став для Емми справжнім випробуванням, але й джерелом радості. Вона відчувала, як у неї відкривається друге дихання: тепер щоранку вона поспішала не з обов’язку, а з бажання.

Вперше за довгий час вона вдягала сукні, які підкреслювали її впевненість. Колеги почали звертатися до неї не просто як до «новенької», а як до людини, що вміє знайти рішення там, де інші лише знизують плечима.

Особливо яскравим був день, коли керівник запросив її на важливу нараду з партнерами. Емма сиділа за великим столом серед досвідчених спеціалістів і вперше відчула, що її голос має вагу.

— Дуже слушна пропозиція, пані Еммо, — сказав один із партнерів, коли вона обережно озвучила ідею оптимізації робочого процесу.

Вона не змогла стримати усмішку. Усередині розквітала гордість.

Після роботи її запросили на неформальну зустріч у затишному ресторані. Колеги жартували, обговорювали нові проєкти. Емма дивилася на їхні сяючі обличчя й відчувала, що стала частиною чогось більшого.

Вдома вона повернулася пізно. Максим уже спав на дивані, втомлений після чергування. Вона тихо зняла пальто, зупинилася біля нього й обережно провела рукою по його волоссю.

«Я так щаслива, Максе. Якби ж ти знав, як сильно мені хочеться поділитися цим з тобою…»

Але він навіть не ворухнувся.

Наступні дні були схожі на калейдоскоп. Для Емми — нові завдання, зустрічі, посмішки й відчуття важливості. Для Максима — нескінченні операції, чергування, втома й короткі години сну.

Їхні світи ніби розходилися. Емма літала на крилах успіху, а Максим занурювався дедалі глибше в тишу своєї втоми.

І все ж, коли вони залишалися удвох, він обіймав її так, ніби боявся втратити.

Одного вечора, коли Емма повернулася додому з легким вином у погляді після корпоративної зустрічі, вона сіла поруч із Максимом і почала розповідати, як керівництво хвалило її і як колеги жартували про її майбутнє підвищення.

— Уявляєш, вони навіть сказали, що я можу стати керівницею проєктів, якщо так далі піде! — її голос світився радістю.

Максим усміхнувся, але його очі залишалися втомленими. Він кивнув і промовив:
— Це чудово, Еммо. Я радий за тебе.

Він говорив щиро, але десь у глибині душі його торкнувся холодний сумнів: «А чи буде вона й надалі такою ж щасливою поруч зі мною? Чи не знайде когось іншого у своєму новому світі?»

Емма цього не помітила. Вона вже мріяла про майбутнє, не здогадуючись, що контраст між їхніми життями стає дедалі відчутнішим.