Розділ 11

Здавалося, що життя нарешті стало на свої місця. Емма і Максим навчалися бути разом: іноді сперечалися через дрібниці, іноді сміялися без упину, але завжди знаходили спосіб примиритися. Їхня близькість зростала щодня.

Та одного вечора все змінилося.

Максим працював у лікарні, чергування затягувалося, і він не відповідав на її повідомлення. Емма хвилювалася, але намагалася заспокоїти себе: він лікар, у нього часто трапляються такі дні.

Коли він нарешті подзвонив, його голос був напруженим.

— Еммо, я сьогодні не зможу приїхати. Вибач, тут… складний випадок.

Вона почула в його голосі втому й щось інше — пригніченість.

— Все добре? — обережно запитала вона.

— Я не можу говорити зараз. Пізніше, гаразд?

Він поклав слухавку, і в серці Емми оселилася тривога.

Наступного дня він зник. Телефон мовчав. Повідомлення залишалися непрочитаними. Емма не знаходила собі місця. В голові спалахували думки: Що як він передумав? Що як минуле все ще стоїть між нами?

Тільки ввечері вона отримала коротке:
«Я вдома. Не приїжджай. Потрібен час».

Ці слова різонули її серце. Вона довго сиділа з телефоном у руках, сльози застилали очі.

Три дні невідомості стали для неї пеклом. Вона вже майже вирішила, що все закінчено, коли нарешті він сам з’явився біля її дверей. Виглядав виснаженим, ніби не спав кілька ночей.

— Максиме… — її голос затремтів. — Що сталося?

Він довго мовчав, а потім сів на диван і схопився за голову.
— Я не хотів тебе втягувати. Але пацієнт, хлопчик… ми не змогли його врятувати.

Емма сіла поруч, обережно торкнулася його руки.
— Ти не винен. Ти зробив усе можливе.

— Це не змінює факту, — глухо відповів він. — Я лікар, і кожна смерть залишається в мені. А коли я бачу тебе… — він підняв на неї втомлені очі. — Я боюся, що колись втрачу і тебе.

Сльози покотилися щоками Емми. Вона обійняла його, пригорнула до себе, дозволяючи йому вперше за довгий час дати волю слабкості.

— Ти не втратиш мене, — шепотіла вона. — Я тут. І завжди буду.

Того вечора їхні обійми стали сильнішими за будь-які слова. Вона зрозуміла, що любов — це не лише щастя й усмішки. Це ще й уміння бути поруч у темні моменти, коли все навколо руйнується.

А він вперше відчув, що не мусить тримати весь світ на своїх плечах — бо поряд є вона.