13.3.

Я не спала всю ніч після того дзвінка. Лежала в темряві своєї спальні, дивлячись у стелю, де тіні від вуличних ліхтарів малювали химерні візерунки. В голові роїлися думки, почуття, сумніви — все змішалося в один хаотичний вир. Назар переїжджає до Львова. Заради мене. А що зробила я заради нього?

Коли нарешті зібралася встати, світанок уже пробивався крізь тюль. Обличчя в дзеркалі виглядало змученим — темні кола під очима, блідість, розпатлане волосся. Але в погляді з'явилося щось нове — рішучість, якої не було вчора.

Зранку поїхала в салон, сподіваючись, що робота відволіче від нав'язливих думок. Але навіть звична атмосфера — запах професійної косметики, тихе дзюрчання води у ваннах для педикюру, приглушені розмови клієнток — не допомогла зосередитися. Майстри кидали на мене стурбовані погляди, помічаючи розсіяність.

— Валеріє, може, піти додому? — обережно запитала Оксана, мій старший адміністратор. — Ви виглядаєте втомленою.

Замкнулася в кабінеті, намагаючись зануритися у звіти та планування, але цифри розпливалися перед очима. Руки самі потягнулися до телефона, до соціальних мереж — шукати його, читати, дихати тим повітрям, яким дихає він.

І знайшла.

Серце стиснулося від болючої ніжності, коли побачила фото в групі «Новини Києва». Назар у зеленому операційному костюмі, трохи втомлений, але з тими ж теплими очима, що снилися мені вже місяць.

Я перейшла за посиланням:

Вчора ввечері на перехресті проспекту Оболонського та вулиці Маршала Малиновського трапилося серйозне ДТП за участю мотоцикліста та легкового автомобіля.

За попередньою інформацією патрульної поліції, близько 19:30 водій "Toyota Camry" не пропустив мотоцикл "Yamaha" під час повороту ліворуч. Внаслідок зіткнення водій легковика отримав перелом лівої руки та струс мозку, його госпіталізовано до районної лікарні.

Значно важче постраждав мотоцикліст — 17-річний студент технічного коледжу Олександр К. Юнак отримав множинні травми, включаючи критичні ушкодження серцевого м'яза внаслідок удару об бордюр.

Підлітка в критичному стані доставили до Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова, де команда кардіохірургів під керівництвом молодого спеціаліста Назара Коваля провела екстрену дев'ятигодинну операцію на відкритому серці.

"Це була одна з найскладніших операцій за останні місяці, — коментує завідувач відділенням. — Ушкодження серця були критичними, але завдяки професіоналізму та самовідданості нашого колеги хлопець має всі шанси на повне одужання."

Станом на ранок пацієнт знаходиться у відділенні інтенсивної терапії, його стан стабілізувався. Лікарі дають обережно оптимістичний прогноз щодо одужання.

Обставини ДТП з'ясовує слідчо-оперативна група. Водія "Toyota" затримано для проведення медичного огляду на вміст алкоголю в крові.

За останній місяць це вже третє серйозне ДТП за участю мотоциклістів у столиці. Патрульна поліція закликає водіїв бути особливо уважними та дотримуватися правил дорожнього руху.

"Завдяки професіоналізму та самовідданості нашого молодого кардіохірурга Назара Коваля сьогодні хтось чийсь син повернеться додому живим", — писали колеги-лікарі.

Сльози самі потекли по щоках. Він рятує людей. Щодня дає комусь шанс на життя, на кохання, на щастя. А я... я боюся ризикнути власним маленьким бізнесом заради щастя з найдорожчою людиною.

Тремтячими пальцями переглядала коментарі — слова подяки від колег, від врятованих пацієнтів та просто пересічних жителів. Як же я скучила за ним! За його розумом, за пристрасністю, з якою він розповідав про медицину, за тим, як його очі палали, коли він говорив про рятування життів. За дотиками його рук, за сміхом, за тим, як він дивився на мене, ніби я була найкращим, що трапилося в його житті.

"Скільки днів я переконувала себе, що це правильно — відпустити його? А істино правильно було б боротися за нас", — болісно стиснулося серце.

Хотілося написати йому: "Пишаюся тобою", "Ти неймовірний", "Скучаю". Але що я маю право писати, коли сама його відштовхнула?

Решту дня провела в роздумах, розглядаючи можливості. Підійшла до вікна — центральна площа Львова простягалася внизу, люди поспішали своїми справами, не здогадуючись, що якась жінка на п'ятому поверсі переосмислює все життя.

"А що, якби я зробила крок першою?" — вперше за місяць ця думка не лякала, а додавала сил.

Салон справді працює як годинник. Оксана знає справу не гірше за мене — вона ж зі мною з самого початку, тягне на собі всю бухгалтерію, розуміє кожного клієнта. Я могла б довірити їй повсякденне управління. А відкрити філію в Києві... Це була давня мрія, відкладена через страх та нерішучість.

"Чому я завжди обираю безпечний шлях?" — запитала в себе, згадуючи власні слова з учорашнього вечора.

Увечері сиділа у вітальні з чашкою чаю, дивлячись на телефон. Хотілося дзвонити Назару, розповісти про свої плани, просто почути його голос — але що скажу? "Привіт, дочекалася, поки ти пожертвував кар'єрою, а тепер нарешті готова діяти"?

Ні. Спочатку потрібно довести — собі і йому — що я здатна на рішучі кроки. Що кохання варте ризику. Що він варте того, щоб я нарешті стала сміливою.

Серце билося частіше від одної лише думки про те, що незабаром я його побачу. Що, можливо, у його очах знову з'явиться та ніжність, яку я так боялася втратити, що ледь не втратила її назавжди.