Розділ 6.

Назар приїжджав до Львова кожні вихідні, наче магнітом притягувався до мене. Я ж двічі гостювала у нього в Києві. Він з гордістю показував мені свою лікарню, знайомив з колегами, які дивилися на мене з цікавістю та схваленням. Ми блукали вулицями столиці, а він розповідав історії про кожен закуток, який знав напам'ять.

Його квартира виявилася справжнім чоловічим притулком – мінімум меблів, стіни всуціль заставлені книгами, жодних прикрас чи квітів. Але в цій аскетичності відчувався особливий затишок, пропахлий його одеколоном та кавою.

– Бачу, жіночої руки тут катастрофічно не вистачає, – пожартувала я, проводячи пальцем по пильній поличці.

– Саме тому запрошую тебе частіше, – відповів він, підходячи ззаду та обіймаючи за талію. – Можливо, ти зробиш цей дім справжнім.

Наші почуття розвивалися неквапливо, наче гарне вино, що дозріває у винних погребах. Ми розмовляли годинами, дізнаючись один одного, звикаючи до дотиків, до запахів, до тиші між словами. І з кожним днем моє серце все голосніше шепотіло: це той чоловік, з яким хочу прожити все життя.

Але доля, як завжди, приготувала випробування.

У моєму салоні трапилася справжня катастрофа – одна з клієнток звинуватила мене в тому, що після процедури у неї почалася алергічна реакція. Ця впливова сорокарічна жінка, дружина місцевого судді, була відома своїм скандальним характером та зверхністю. Вона часто відвідувала салон, завжди з флягою дорогого коньяку в сумочці, тож припухлість під очима була її постійною супутницею. Тепер же вона погрожувала судом, вимагала компенсацію, кричала про зіпсовану репутацію.

Я була на межі істерики. За п'ять років бездоганної роботи такого жахіття не траплялося. Юристи, до яких зверталася, лише розводили руками, попереджаючи, що справа може затягнутися на місяці.

– Що мені робити? – плакала я в телефон Назару, голос тремтів від відчаю. – Репутацію знищать, клієнти повтікають, салон закриється...

– Дихай глибше, кохана, – його голос був спокійним та рішучим. – Я приїжджаю.

– Не треба, у тебе ж робота, пацієнти...

– Ти для мене найважливіша.

Він приїхав тієї ж ночі. Коли почула звук його машини під вікнами, серце заколотилося від полегшення. Назар піднявся сходами, і коли я відчинила двері, побачила в його очах таку ніжність та рішучість, що майже заплакала знову.

– Ходи сюди, – прошепотів він, розкриваючи обійми.

Я припала до його грудей, вдихаючи знайомий аромат, що миттєво заспокоював. Його руки гладили моє волосся, губи цілували скроні.

– Розкажи мені все спочатку, – сказав він, ведучи мене до дивана.

Ми сиділи в обіймах, і я розповідала йому всю історію. Він уважно слухав, іноді ставив уточнюючі запитання, його пальці невимушено гладили мою долоню.

– Завтра покажеш мені усі документи і продукти, які застосовувала, – переконував він. – А зараз тобі потрібно добре виспатися.

Щоправда, виспатися нам не вдалося, проте ми знову були один в одного. Його близькість стала для мене тим незамінним компонентом, який так потрібен для різнобарвного життя. Здається, я лише тепер почала відчувати увесь спектр почуттів.

Зранку ми прийшли до салону. Година пройшла в ретельному вивченні. Назар читав склади, перевіряв сертифікати, розмовляв з моїми співробітницями. Його професіоналізм вражав – він ставав іншим, концентрованим лікарем, діловим чоловіком, який звик розв'язувати складні проблеми.

– Ось воно, – сказав він нарешті, показуючи на один з компонентів. – Цей інгредієнт може викликати алергію у людей з гіперчутливою шкірою або при суміжному споживанні алкоголю. Ти попереджала клієнтку про ризики?

– Звісно! У нас обов'язковий тест на алергію перед кожною процедурою, я ніколи не порушую протокол.

– Де документальне підтвердження?

Я показала йому бланк згоди, який підписувала клієнтка. Назар уважно його прочитав, і на його обличчі з'явилася впевнена посмішка:

– Чудово. Тут чорним по білому написано, що клієнтка була попереджена про можливі ризики та підтвердила відсутність алергічних реакцій в анамнезі. Це твій найкращий захист.

– Але ж вона все одно може подавати до суду та й має беззаперечний вплив...

– Може, – він узяв мої руки у свої долоні. – Але програє справу з тріском, або ж зіпсує репутацію ще й собі. А поки що ти можеш зробити ось що: запропонуй їй безкоштовну консультацію дерматолога та лікування. Покажи, що тобі небайдуже до її стану.

Його порада виявилася золотою. Клієнтка, вражена моєю турботою та професійним підходом Назара, погодилася на лікування та відмовилася від судових претензій. Я додала ще десять безкоштовних процедур протягом року. Криза не лише минула – репутація салону навіть зросла завдяки розповідям тієї ж жінки про наш професіоналізм. Цікаво, що раніше у неї виник скандал з одним бутиком, який через її витівки змушений був закритися.

Коли все уладналося, ми опинилися на моєму балконі під зоряним небом. Львів спав внизу, а між нами відчувалася особлива близькість.

– Дякую тобі, – прошепотіла я, притуляючись до його плеча. – Без тебе я б не впоралася. Мені так важливо було розв'язати все мирно, без скандалів.

– Впоралася б, – він повернув мене обличчям до себе, його очі в місячному світлі здавалися глибокими озерами. – Ти неймовірно сильна жінка, Валеріє. Просто іноді всім потрібна підтримка близької людини.

Його руки лягли на мою талію, притягуючи ближче. Повітря між нами наелектризувалося.

– Назаре, – прошепотіла я, торкаючись його обличчя долонями.

– Я тут, кохана. Завжди буду поруч.

Він нахилився, і наші губи злилися в поцілунку, повному пристрасті та ніжності водночас. Його руки гладили мою спину, заплуталися у волоссі. Я відчувала, як тану в його обіймах, як світ навколо зникає, залишаючи лише нас двох.

– Залишайся на ніч, – прошепотіла я йому у вухо.

– Нікуди не піду, – відповів він, цілуючи мою шию.