? РОЗДІЛ 37 «Наскрізь темряву»

Ранок настав холодний і непривітний. Мей прокинулася від важкого сну, у якому Джонатан переслідував її через темні коридори школи. Його холодний погляд проникав у свідомість, а усмішка обіцяла біль і хаос. Вона відчула, як тіло тремтить, але поруч був Нік, і його тепло змушувало страх розсіюватися.

— Я тут, — прошепотів він, коли вона піднялася з ліжка. — Ти не сама.

Мей закрила очі, вдихаючи його запах, відчуваючи кожен дотик. Її серце калатало шалено, і страх змішувався з шаленою пристрастю. Вони стояли на порозі спортшколи, готові до нових випробувань.

— Він не відступить, — сказала Мей, притискаючись до Ніка.

— І не повинен, — відповів Нік. — Але ми сильніші разом.

Коли вони увійшли до зали, Джонатан уже чекав. Його присутність була як холодна стіна, яка здавалася непроникною.

— Гадаю, настав час перевірити вашу «хімію», — кинув він, наближаючись.

Нік ступив перед Мей, стаючи щитом.

— Ми разом. І ти ніколи не зможеш нас зламати.

Мей відчула, як його рука обвила її талію, і серце знову наповнилося рішучістю. Їхня хімія вибухала в повітрі, як струм, який неможливо приборкати.

Тренування почалося, і Джонатан зробив усе, щоб розбити їхню синергію: підклав м’яч під ноги Ніка, штовхав Мей, намагався втрутитися в їхній ритм. Але що більше він старався, то сильнішою ставала їхня енергія. Кожен дотик між Мей і Ніком перетворював страх на шалене бажання.

— Він не зможе нас зламати, — прошепотіла Мей, притискаючись до Ніка.

— Кожен його крок лише підкреслює нашу силу, — відповів Нік, і їхні губи зустрілися в короткому, але шалено пристрасному поцілунку.

Після тренування вони залишилися на порожньому майданчику. Місяць висвітлював асфальт, а вітер холодив шкіру, але вони відчували лише один одного.

— Я хочу бути з тобою… повністю, — прошепотіла Мей, дивлячись у його очі.

— Ми вже разом, — відповів Нік, і поцілунок перетворився на вибух емоцій. Полум’я між ними стало абсолютним, і навіть Джонатан не міг його загасити.

Їхні руки перепліталися, серця билися в унісон, і страх перетворювався на шалене бажання. Кожен дотик, кожен погляд заряджав енергією, яка робила їх непереможними.

— Ми не просто кохаємо… ми живемо, боремося і перемагаємо разом, — шепотіла Мей.

— Разом ми — сила, яку ніхто не зможе зламати, — відповів Нік.

І тоді сталося щось немовби вибухне: Джонатан намагався втрутитися фізично, підштовхуючи Ніка, але Мей миттєво прикрила його.

— Ти ніколи не доторкнешся до нас, — прошепотіла вона, і її голос був твердий, як сталь.

Нік притиснув її до себе, і їхні губи зустрілися в шалено пристрасному поцілунку. Це був не просто поцілунок — це був символ їхньої сили, їхньої непереможності, їхньої шаленої хімії, яку нічого не могло зламати.

— З тобою навіть темрява здається світлом, — шепотіла Мей.

— А ти робиш мене живим, — відповів Нік, притискаючи її ще міцніше.

Джонатан залишався в тіні, розлючений, але зрозумів: нічого не зможе роз’єднати їх. Мей і Нік залишалися разом, переплітаючи пальці, відчуваючи шалене полум’я, яке горіло сильніше за будь-яку темряву.

— Тільки ми, — шепотіла Мей.

— І ніхто більше, — відповів Нік.

Вони сиділи під місячним світлом, відчуваючи шалене життя, шалене бажання і шалене кохання. Темрява навколо була лише фоном для їхнього полум’я, а Джонатан міг спостерігати скільки завгодно — нічого не змінило того, що Мей і Нік залишаться разом. Їхня хімія стала абсолютною, шаленою і непереможною.

І тоді Мей прошепотіла:

— Ми сильніші за все, що може прийти до нас.

— Разом ми — вогонь, який ніхто не зможе загасити, — відповів Нік.

І вони знову поцілувалися, і цього разу поцілунок став справжнім вибухом емоцій, шаленої пристрасті і абсолютної непереможності. Місяць висвітлював їхні обличчя, холодний вітер обдував їхні тіла, але вони відчували тільки себе і свою шалено сильну любов.