? РОЗДІЛ 18 «Вогонь під дощем»

День розпочався туманним і холодним. Шкільні коридори були наповнені запахом дощу і хімічним запахом спортивного залу.

Мей йшла поруч із Ніком, і кожен її крок був сповнений напруженням. Вона відчувала, що сьогодні Джонатан зробить усе, щоб їх зламати.

— Ти готова? — тихо промовив Нік, стискаючи її руку.

— Більше, ніж будь-коли, — відповіла Мей, серце калатає шалено, а думки метушаться.

Вони зайшли до спортивного залу, і там вже стояв Джонатан, його погляд був холодним, а тіло напружене, готове до конфлікту.

— Ви думаєте, що можете бути щасливими? — промовив він, і його слова відлунювали крижаним дзвоном.

— Ми разом, — тихо промовила Мей, відчуваючи, як енергія Ніка переповнює її.

— І ніхто не зламає нас, — додав Нік.

Джонатан кинув перший м’яч, і він відскочив від стіни прямо до Мей. Вона ухилилася, стрибнула, і її рухи були схожі на балетний танець, поєднаний з силою баскетболу.

Нік підхопив її на підльоті, і вони разом відбивали кожен наступ Джонатана, рухаючись як одне ціле.

Їхні рухи стали символом боротьби за свободу. Балетні стрибки Мей поєднувалися із силовими ривками Ніка, утворюючи неймовірний танець.

— Ти моя сила, — прошепотіла Мей.

— А ти моя свобода, — відповів Нік.

Джонатан не здавався і кидав м’яч із шаленою швидкістю, намагаючись дезорієнтувати їх.

Мей ухилялася, стрибала, ловила м’яч, а Нік підхоплював її після кожного ривка, і їхній синхрон став настільки точним, що Джонатан відчув безсилля.

— Це ще не кінець! — крикнув він, але голос уже звучав нервово.

Мей відчула, як страх перетворюється на шалене бажання, і рвонула до Ніка.

Їхні тіла торкнулися, серця билися в унісон, і шалена пристрасть вибухнула у погляді, дотику та поцілунку.

— Назавжди? — прошепотіла Мей.

— Назавжди, — відповів Нік.

У той час батьки Мей підсилювали психологічний тиск, надсилаючи їй повідомлення й дзвінки:

— Підкорись! — кричала мати.

— Ти не можеш робити, що хочеш! — додав батько.

Мей відчула біль і страх, але вони більше не керували нею.

— Я обираю сама! — крикнула вона.

Нік притиснув її до себе, і вони разом повернулися до майданчика, готові боротися за свободу, за право бути собою, за право любити.

Джонатан кидав усе сильніше, намагаючись розірвати їхню єдність.

Але Мей і Нік рухалися синхронно, як одне ціле. Кожен стрибок, кожен рух, кожен кидок — це був танець свободи, танець боротьби за себе і один одного.

— Ми вистоїмо! — крикнула Мей.

— І нічого нас не зламає! — додав Нік.

Дощ заливав зал, вітер розкидав мокре волосся, але вони залишалися непохитними.

Балетні рухи Мей і сила Ніка об’єдналися в єдиний танець боротьби і свободи.

Джонатан зрозумів, що фізично їх не перемогти. Його погляд змішався з безсиллям і люттю.

— Ви думаєте, що переможете мене? — крикнув він, але голос уже тремтів.

Мей і Нік стояли разом, обійнявшись, і їхнє полум’я в серцях горіло яскравіше за будь-яку темряву.

Вони поцілувалися ще раз, довго, гаряче, шалено — і весь світ навколо зник.

Темрява, дощ, вітер — нічого більше не існувало.

Було лише вони, боротьба, свобода і шалена хімія, що ніколи не згасне.

— Назавжди? — прошепотіла Мей.

— Назавжди, — відповів Нік.

І в цей момент вони зрозуміли: нічого не зупинить їх. Жодні батьки, жоден Джонатан, жодні страхи — тільки вони разом, вогонь під дощем, шалена хімія, свобода і любов.
 

Джонатан стояв на краю майданчика, очі його горіли темною люттю.

— Ви думаєте, що зможете бути щасливими? — промовив він, і його слова рвали повітря.

Мей відчула тиск, страх охопив груди, але вона вже не була тією дівчиною, що колись боялася всього.

— Ми разом, — сказала вона тихо, але рішуче, стискаючи руку Ніка.

— І ніхто нас не зламає, — додав Нік, ставши між нею і Джонатаном.

Мей глибоко вдихнула. Вона відчувала, як серце калатає шалено, а кожен м’яз готовий до бою.

Джонатан кинув перший м’яч із шаленою швидкістю. Мей ухилилася, стрибнула, і її рухи були ідеальні — немов балетний танець у повітрі, але з силою баскетболу.

Нік підхопив її, і вони разом відбивали кожен кидок Джонатана, рухаючись синхронно, як одне ціле.

Їхні рухи стали символом боротьби за свободу і право любити.

— Ти моя сила, — прошепотіла Мей.

— А ти моя свобода, — відповів Нік, притискаючи її до себе.

Джонатан кидав ще сильніше, агресивніше, але Мей і Нік рухалися ідеально, як єдине ціле.

Кожен стрибок, ухил, кидок — це був танець боротьби за право бути собою.

— Це ще не кінець! — крикнув Джонатан, але його голос вже тремтів.

Мей відчула, як страх перетворюється на шалене бажання боротися. Вона кинулася до Ніка, і їхні тіла торкнулися.

Їхні серця билися в унісон, і шалена пристрасть вибухнула у погляді, дотику і поцілунку.

— Назавжди? — прошепотіла Мей.

— Назавжди, — відповів Нік.

Дощ посилився, вітер розкидав мокре волосся, але вони залишалися непохитними.

Балетні рухи Мей і сила Ніка об’єдналися в єдиний танець боротьби і свободи.

Джонатан зрозумів, що фізично їх не перемогти. Його погляд змішався з безсиллям і люттю.

— Ви думаєте, що переможете мене? — крикнув він, але голос вже тремтів.

Мей і Нік стояли разом, обійнявшись, їхнє полум’я в серцях горіло яскравіше за будь-яку темряву.

Вони поцілувалися ще раз, довго, гаряче, шалено — і весь світ навколо зник.