? РОЗДІЛ 15 «Полум’я всередині»

Мей прокинулася від різкого сонця, що пробивалося крізь штори, але серце її залишалося в темряві.

Вчорашній дощ, поцілунки Ніка, шалена пристрасть, яку вони розділили на майданчику, все це ще палало всередині.

Але думки про Джонатана і батьків не давали спокою.

Вона одяглася швидко, взяла сумку і вийшла на вулицю.

— Я маю бути сильною… — шепотіла сама собі. — Я не можу дати страху мене зламати.

У школі атмосфера була напруженою. Джонатан стояв біля входу, холодний і мовчазний.

Його погляд пройшов крізь натовп, зупинився на Мей і Ніку.

— Знову разом, так? — промовив він ледве чутно. — Думаєте, що можете бути щасливими?

Мей відчула, як серце стискається.

— Ми не дамо тобі нас лякати, — тихо промовив Нік, обхопивши її руку.

На великій перерві Джонатан наблизився до них, його кроки були впевнені й загрозливі.

— Думаєте, що все у ваших руках? — його голос був тихим, але в ньому звучала лють. — Я зруйную це.

Мей відчула страх, але тепер він був змішаний із силою.

— Ми сильніші разом, — прошепотіла вона, дивлячись Ніку в очі.

Нік підійшов ближче, закрив її собою.

— Він не пройде, — промовив холодно. — Я тебе не залишу.

Джонатан посміхнувся кривою посмішкою.

— Гадаєте, що це кінець? — промовив він. — Я тільки почав.

Після школи Мей повернулася додому. Батьки чекали її.

— Де ти була? — крикнула мати, очі блищали люттю.

— Я на тренуванні, — тихо відповіла Мей.

— Тренування? — запитав батько, холодно дивлячись на неї. — Ти підеш у юридичну школу!

Мей відчула холод у серці, біль і страх, але також і рішучість.

— Я обираю сама, — промовила вона, дивлячись прямо у їхні очі.

Батьки здригнулися, обличчя стали ще більш холодними, як мармур.

Ввечері Мей і Нік зустрілися на старому спортивному майданчику.

Дощ, вітер, темрява — усе створювало сцену для їхньої шаленої хімії.

Їхні тіла торкалися, серця билися в унісон.

Кожен поцілунок був гарячим, довгим, шалено пристрасним.

— Назавжди? — прошепотіла Мей.

— Назавжди, — відповів Нік.

Вони стояли, притискаючись одне до одного, відчуваючи, як шалене полум’я всередині розгорається ще сильніше.

Наступного дня у школі ситуація загострилася.

Джонатан став у центрі спортзалу, і всі навколо затихли, відчуваючи напруження.

— Гадаєте, що можете бути щасливими? — його голос був холодним, як лід. — Я зруйную все, що вам дороге.

Нік і Мей стояли разом, готові боротися.

— Ми не боїмося тебе, — промовив Нік.

— І ми разом, — додала Мей.

Джонатан насупився, але ні Нік, ні Мей не відступали.

— Тоді побачимо, — промовив він, і конфлікт розгорівся відкрито.

Мей відчула, як серце калатає від страху і бажання водночас.

— Ти моя сила, — прошепотіла вона Ніку, коли вони обіймалися під час напруги.

— І ти моя свобода, — відповів він.

Їхні поцілунки стали довшими, гарячими, шалено пристрасними.

Світ навколо зник, залишивши лише їх, боротьбу, дощ і шалене полум’я емоцій.
 

Вечір наближався, і Мей та Нік залишилися на порожньому спортивному майданчику.

Дощ продовжував падати, стукаючи по металевих конструкціях старих воріт, створюючи атмосферу тиші і напруги.

Мей дивилася на Ніка, і в її очах блищали сльози, але не страх, а змішане почуття полегшення і пристрасті.

— Мей… — промовив Нік, торкаючись її обличчя. — Ми пройшли через темряву, і тепер все буде інакше.

— Я відчуваю… — тихо відповіла вона, — ніби я можу дихати вперше за довгі роки.

Вони піднялися на старі дерев’яні трибуни, де колись тренувалися їхні однокласники.

— Це місце завжди давало мені сили, — сказала Мей. — Тут я можу забути про страх, про все, що мене тримає.

Нік обійняв її ззаду, притискаючи до свого тіла.

— Тоді будемо тут разом. Тільки ми і нічого більше.

Вони стояли так довго, що дощ перестав бути холодним, а вітер — загрозливим.

Їхні губи зустрілися знову, поцілунок був довгим, гарячим, шалено пристрасним.

Мей відчула, як страх розчиняється в пульсі Ніка, як його тепло стає щитом від усього зла, яке чекало попереду.

Раптом звук кроків порушив їхню тишу.

Джонатан з’явився на майданчику, його очі палають холодним світлом.

— Знову разом, — промовив він. — Думаєте, що можете сховатися?

Мей відчула, як серце калатає від страху, але тепер він був змішаний із силою.

— Ми не боїмося тебе, — промовив Нік, стаючи перед нею.

— І ми разом, — додала Мей, стискаючи його руку.

Джонатан насупився, і повітря навколо стало густим від напруги.

— Тоді перевіримо вашу силу, — промовив він і підійшов ближче.

Мей відчула прилив адреналіну, її тіло напружилося, але страх перетворився на рішучість.

— Ми вистоїмо, — прошепотіла вона, дивлячись Ніку в очі.

Вони почали рухатися по майданчику, граючи у баскетбол як у танці, але кожен рух був символом боротьби.

Мей стрибала, ловила м’яч, відчувала, як серце б’ється в такт її бажання бути вільною.

Нік підтримував її на кожному кроці, кожному стрибку, кожному дотику.

— Ти моя сила, — прошепотіла Мей, відчуваючи тепло його рук на своїй талії.

— І ти моя свобода, — відповів Нік.

Їхні тіла злилися в обіймах, поцілунки ставали довшими, гарячими, шалено пристрасними.

Світ навколо зник — залишилися лише вони, боротьба, дощ і шалене полум’я емоцій.