Вперше в його домі

У суботу ввечері Алекса стояла перед дзеркалом і вже вкотре змінювала думку щодо свого одягу. Спочатку вона збиралася вдягнути джинси та светр, потім вирішила, що це занадто просто. Вона хотіла виділитися, бути не такою як звик він її бачити, хотіла внести щось особливе. Алекса постійно змінювала наряди, одягаючи їх по декілька разів.

— Господи, — пробурмотіла вона, дивлячись на себе. — Я йду не на побачення, я йду дивитися фільм.

З телефону пролунав звук повідомлення.

Джорджі: «Я вже все підготував, тільки не смій приносити їжу, я замовив піцу».

Алекса усміхнулася.

Алекса: «А якщо я хочу принести?»

Відповідь прийшла майже одразу.

Джорджі: «Тоді доведеться залишити тебе біля дверей, щоб ти не зіпсувала мені сюрприз».

Вона тихо засміялася.

Алекса: «Добре. Їду».

За кілька хвилин вона вже стояла біля дзеркала вже в останнє. Простий світлий светр, джинси, розпущене волосся. Не дивлячись, що вона сьогодні хотіла бути особливою, але, якось на посиденьки вдома прийти у червоній, вечірній сукні, то напевно було б занадто.

Квартира Джорджі була зовсім не такою, якою вона її уявляла: невелика, затишна, з великими вікнами й теплим жовтим світлом. На підвіконні стояла маленька рослина, яка явно пережила не найкращі часи, а на дивані лежав плед, поруч — кілька подушок. На журнальному столику вже стояли дві склянки, пляшка коли й коробки з піцою.

Джорджі відчинив двері.

— Привіт.

— Привіт.— вона зайшла всередину, зняла пальто й озирнулася. — Тут дуже затишно.

— Я сподівався, що тобі сподобається.

— Ти сам тут живеш?

— Так.

Алекса подивилася на нього.

— І сам підтримуєш порядок?

Він зробив паузу.

— Переважно.

Вона засміялася.

— Що означає «переважно»?

— Що я сьогодні прибирав три години.

— Я так і знала.

— Ей!

Він засміявся й забрав у неї пальто.

— Можеш не перевіряти шафи.

— Тепер я точно перевірю.

— Алекса!

Вона засміялася ще сильніше. Напруга, яка була в неї дорогою сюди, поступово зникала.

Вдома у нього все здавалося простішим: тут не було музики клубу, чужих поглядів чи шуму міста. Вони були тільки в двох, на одинці, без нікого, тільки він, вона і фільм.

Алекса взяла шматочок піци.

— Ммм...

— Смачно?

— Дуже.

— Я знав.

— Ти сам обирав?

— Так.

— Тоді в тебе хороший смак.

Він подивився на неї.

— Це комплімент піці чи мені?

— Не вигадуй.

— Я просто уточнюю.

— Піці.

— Шкода.

Алекса засміялася.

— Ти неможливий.

Він простягнув їй пульт.

— Обирай фільм.

— Ні, ти обирай.

— Чому?

— Бо я хочу подивитися, що ти любиш.

— А якщо я люблю щось жахливе?

— Тоді буду критикувати.

— Чудово.

Він почав переглядати список.

— Комедія?

— Так.

— Мелодрама?

— Ні.

— Трилер?

— Ні.

— Жахи?

Алекса різко подивилася на нього.

— Ти знущаєшся?

— Трохи.

— Ніяких жахів.

— Добре.

Він вибрав легку комедію.

Перші двадцять хвилин вони справді дивилися фільм, потім почали коментувати кожну сцену, потім сперечатися, хто з героїв дурніший. Джорджі перемагав в суперечці Алексу, він підносив їй дуже точні аргументи стосовно героя який так був до душі дівчині. Потім Алекса почала сміятися так голосно, що сама не могла зупинитися.

Джорджі дивився на неї замість екрана.

— Що?

— Нічого.

— Ти знову дивишся на мене.

— Мені подобається.

— Що?

— Коли ти смієшся.

Алекса на секунду замовкла.

— Ти завжди знаходиш спосіб змусити мене червоніти?

— Я не стараюся.

— Брехун.— вона взяла подушку й кинула в нього.

Він легко відбив її.

— Це війна?

— Сам напросився.

За хвилину диван перетворився на поле бою. Подушки літали в різні боки, Алекса сміялася, намагаючись сховатися за пледом.

Джорджі потягнув його на себе.

— Все, здаєшся?

— Ніколи!

— Тоді отримуй ще!!— він потягнув її за край пледа.

Алекса не втратила рівновагу й впала прямо йому на груди. На кілька секунд вони обоє завмерли від здивування та не очікуваної ситуації. Її долоня лежала біля його плеча, його руки все ще тримали плед. Вони дивилися одне на одного, а  їх обличчя були дуже близько, настільки близько, що можна було розгледіти кожну волосинку на обличчі.

Алекса першою тихо засміялася.

— Ми, здається, зіпсували фільм.

— Фільм переживе.

— А плед?

— Плед теж.

Вона хотіла підвестися, але Джорджі не відпустив її одразу.

— Залишся.

Її серце здригнулося.

— Я нікуди не збиралася.

— Добре.

Він усміхнувся.

Алекса повернулася на диван поруч із ним, вона підсіла поряд так, щоб її стегна торкалися його. Через кілька хвилин фільм знову почався, але Алекса вже майже не стежила за сюжетом. Вона сиділа і милувалася хлопцем розглядаючи кожен вигин на його обличчі, як змінюється його міміка під час перегляду фільму і з яким апетитом він відкушував шматок піцци.

Пізніше вони прибрали коробки з-під їжі, потім Алекса прибирала склянки зі столу, щоб віднести їх на кухню.

— Давай я.

— Я можу.

— Я бачу, що можеш.— він забрав у неї склянку.

— Ти чого?

— Нічого.

— Знову червонієш.

— Не червонію.

— Алекса.

— Мовчи.

Він засміявся.

На кухні було тихо, за вікном падав сніг, так повільно, наче час сповільнився в декілька разів.

— Мені подобається тут.

— Мені теж.

— Я не про квартиру.

Джорджі зрозумів.

— Мені теж подобається, коли ти тут.

Вона опустила очі.