Змагання за поцілунок

Після вечора в клубі минуло кілька днів, але Алекса все ще ловила себе на тому, що згадує Джорджі. Його руки на її талії, теплий погляд, тихий голос біля самого вуха і той на стільки романтичний момент на вулиці, де вони вперше поцілувалися. Вона сиділа в кав'ярні навпроти Саші, повільно помішуючи ложечкою чай.

— Ти знову посміхаєшся телефону, — сказала Саша.

Алекса навіть не підняла очей.

— Ні.

— Так.

— Ні.

— Алекса, я бачу твоє відображення у вікні.

Дівчина подивилася на скло і справді, на її обличчі була дурнувата, щаслива посмішка.

— Він просто написав, що скоро прийде.

— Саме тому ти дивишся на телефон так, ніби він повідомив тобі про спадщину.

— Дуже смішно.

— Я серйозно.— Саша відклала чашку. — Ви вже настільки милі, що мене починає нудити.

— Тоді не дивись.

— Неможливо, ви постійно на виду.

Алекса засміялася.

Саме в цей момент до кав'ярні зайшли Джорджі та Марк. Джорджі одразу помітив Алексу, його погляд затримався на ній на кілька секунд. Дівчина в свою чергу теж його побачила і в цей момент її серце зробило щось непристойне— різко прискорилося 

Він підійшов до столика і усміхнувся:

— Привіт.

— Привіт.

Він нахилився й легко поцілував її в щоку.

— О ні.

Марк сів поруч.

— Що сталося?

— Вони знову почали.

Джорджі засміявся.

— Що ми почали?

— Бути закоханими.

Алекса мало не вдавилася чаєм.

— Сашо!

— А що? Я констатую факт.

Джорджі подивився на Алексу.

— Вона права.

Алекса підняла брови.

— Ти теж?

— Так.

Вона намагалася не посміхатися.

Марк подивився на них 

— У мене є геніальна ідея.

Саша одразу насторожилася.

— Коли ти кажеш «геніальна», мені стає страшно.

— Давайте перевіримо, хто з них першим змусить іншого почервоніти.

Алекса завмерла.

— Що?

— Флірт-змагання, — пояснив Марк.

— Це дитячий садок.

— Бо ти боїшся програти, — тихо сказав Джорджі.

Алекса повільно повернула голову до нього.

— Я?

— Ти.

— Я нічого не боюся.

— Тоді граємо.

Вона звузила очі.

— Добре.

Саша відразу підняла телефон.

— Я суддя.

— Ти навіть не приховуєш, що будеш на її боці, — сказав Марк.

— Звичайно.

— Нечесно.

— Життя взагалі несправедливе.

Алекса розсміялася.

— Ну добре. Правила?

Марк загнув пальці.

— Перше: не можна торкатися.

— Добре.

— Друге: не можна цілувати.

Джорджі підняв брову.

— Це вже звучить як дискримінація.

— Саме тому це буде складно.

— І третє? — запитала Алекса.

Марк урочисто підняв палець.

— Хто першим відведе погляд або почервоніє — програв.

— Я готова.

Джорджі подивився на неї.

— Я теж.

Саша поставила телефон на стіл.

— Почали.

Спочатку Алекса була впевнена, що переможе, вона дивилася Джорджі просто в очі, спокійно, впевнено.

Він сидів навпроти, поклавши лікоть на стіл.

— Ти дуже красива, — сказав він.

Алекса навіть не кліпнула.

— Дякую.

— Особливо коли намагаєшся не посміхатися.

— Я не намагаюся.

— Намагаєшся.

— Ні.

— Тоді чому куточки губ тремтять?

Вона стиснула губи.

Саша зареготала.

— Перший бал Джорджі!

— Це нечесно! — обурилася Алекса.

— Я просто сказав правду, — спокійно відповів він.

Вона примружилася.

— Тепер моя черга.

— Слухаю.

Алекса трохи нахилилася вперед.

— Ти знаєш, що в тебе дуже красиві очі?

Він на секунду замовк.

— Знаю.

— Самовпевнений.

— Ти сама сказала.

— Але...

Вона подивилася йому прямо в очі.

— Мені подобається, коли ти дивишся на мене ними.

Цього разу Джорджі справді завмер, Марк стукнув долонею по столу.

— О!

Саша підняла руку.

— Один бал Алексі!

Джорджі усміхнувся.

— Непогано.

— Дякую.

— Але я не здався.

— Я теж.

Гра ставала дедалі складнішою, вони говорили про все: про очі, усмішку, голос, фігуру, фантазії. Кожен робив тихий і сексуальний голос, щоб максимально звабити один одного. Алекса поступово забувала, що це взагалі змагання, кожна фраза Джорджі змушувала її серце битися трохи швидше.

— Мені подобається твій сміх, — сказав він.

— Це все?

— Ні.— він зробив паузу. — Мені подобається, як ти смієшся саме зі мною.

Алекса відчула тепло на щоках.

— Це нечесно.

— Чому?

— Ти знаєш, що говориш.

— Знаю.

— І спеціально це робиш.

— Можливо.

Вона похитала головою.

— Ти жахливий.

— Але ти все одно сидиш поруч.

— На жаль.

— На щастя.

Вона посміхнулася.

— Не поспішай радіти.

Через деякий час Марк і Саша вже майже не брали участі в розмові, вони просто спостерігали бо змагання давно перетворилося на щось інше. Алекса та Джорджі сиділи навпроти одне одного, їхні погляди зустрічалися дедалі довше.

Джорджі нахилився ближче.

— Знаєш, що мені найбільше подобається?

— Що?

— Ти завжди намагаєшся виглядати впевненою.

— А я і є впевнена.

— Ні.

Вона підняла брову.

— Тоді яка?

Він дивився їй прямо в очі.

— Ти хвилюєшся.

— Не хвилююся.

— Хвилюєшся.

— Доведи.

Він усміхнувся.

— Серце.

Алекса завмерла.

— Що?

— Воно в тебе зараз так сильно б'ється, що я майже чую.

Її очі розширилися.

— Ти...

Вона не встигла закінчити.

Джорджі тихо засміявся.

— Я переміг.

Саша одразу підняла руку.

— Так!

— Ні! — Алекса обурено подивилася на неї. — Я не сказала, що програла!

— Ти вже почервоніла.

— Це від кави!

Марк подивився на її холодний чай.

— Звичайно.

Алекса сховала обличчя в долонях.

— Ненавиджу вас усіх.

Джорджі засміявся.

— Мені можна залишитися?