Записка

Дуже Хьон стояв посеред класу і дивився на обох з самозакоханою посмішкою, він мовчав очікуючи, що хтось із них заговорить першим та дасть відповідь на його запитання, але трохи збентежені Алекса і Ген не могли видавити ні слова . Дівчина звернула увагу на те, що хлопець зациклив свій погляд на неї і дивився прям у вічі, його погляд ковзнув по її обличчю, потім опустився на руки. Алекса тримала їх спокійно, хоча всередині все стислося, аби тільки він не побачив папір з написом.

— Я запитав, що ви тут робите? — повторив Джун Хьон.

— Розмовляємо.

— Про що?

— Про школу.

— Конкретніше.

— А тобі навіщо?

Посмішка з його обличчя зникла.

— Ти дуже смілива для новенької.

— А ти дуже допитливий для людини, яка щойно прийшла без дозволу.

Ген Мін подивився на Алексу так, ніби боявся, що вона навмисно провокує хлопця. Джун Хьон зробив кілька кроків уперед, нахилився над дівчиною і прошепотів.

— Дай мені те, що тримаєш.

Алекса не поворухнулася.

— Що саме?

— Не прикидайся дурною.

Він підійшов майже впритул.

— Я бачив, як ти щось сховала.

Алекса спокійно підняла підручник.

— Це?

Джун Хьон подивився на книгу.

— Ні.

— Тоді не знаю, про що ти.

Він простягнув руку.

— Не чіпай мене.

Ген Мін раптом втрутився:

— Джун Хьон, тут нічого немає.

Джун повернув голову.

— Я тебе не питав.

Ген Мін замовк, у його погляді знову з'явився страх. Дівчина це побачила і зрозуміла, що він боїться не самого бунтаря , в те, що може з ним статися якщо Ген втрутитися: помста, тиск, приниження, саме тому коли когось займали всі не наважувалися щось робити, аби не стати поряд із приниженим, це доволі зрозуміла схема, ніхто не хоче бути посміховиськом, тому багато хто просто закривав на це очі.

Джун Хьон знову подивився на Алексу.

— Ти щось знаєш про Пак Де Сока?

На секунду Алекса втратила здатність дихати.

— Я навіть не знала його.

— Але постійно питаєш про нього.

— Хто сказав?

— Я бачу.

— Тоді ти погано бачиш.

Джун Хьон примружився.

— Не грай зі мною.

— А я й не граю.

Він різко схопив її за руку.

— Відпусти.

Ген Мін зробив крок уперед.

— Джун Хьон!

— Замовкни!

Удар кулаком по парті змусив Ген Міна відсахнутися. Алекса дивилася на руку, яка стискала її зап'ястя, вона могла вирватися, вдарити, але тоді все стало б набагато гірше.  Саме тоді за дверима почувся голос:

— Цікава сцена.

Джун Хьон завмер.

Двері відчинилися, на порозі стояв На Хва Джин. Його обличчя було спокійним, але погляд став холодним, щойно він побачив руку Джун Хьона на зап'ясті Алекси.

— Відпусти її.

Джун Хьон повільно розтиснув пальці, на зап'ясті Алекси залишився червоний слід, інспектор  помітив його, але нічого не сказав, лише зайшов до класу і зачинив двері.

— Я, здається, чітко пояснив правила.

— Вона сама...

— Я не питав, що вона зробила.  Ти знову використовуєш силу проти однокласників.

— Це не ваше діло.

— Помиляєшся.

Хва Джин подивився йому просто в очі.

— Поки я відповідаю за цей клас, це саме моя справа.

Джун Хьон стиснув щелепу.

— Ви не зможете контролювати всіх.

— Мені не потрібно контролювати всіх.—на обличчі Хва Джина з'явилася ледь помітна усмішка. — Мені достатньо, щоб ти зрозумів правила.

Джун Хьон нічого не відповів. Він кинув погляд на Ген Міна, потім на Алексу.

— Це ще не кінець.

І вийшов з класу закривши голосно двері.

Хва Джин подивився на Ген Міна.

— Ти цілий?

Хлопець кивнув.

— Так.

Потім інспектор перевів погляд на Алексу.

— А ви?

— Нормально.

— Покажіть руку.

— Не потрібно.

— Я сказав, покажіть.

Алекса не бажаючи цього робити простягнула зап'ястя. Хва Джин оглянув червоний слід.

— Це залишиться синцем.

— Переживу.

— Не сумніваюся.— він відпустив її руку.

Потім подивився на Ген Міна.

— Іди додому.

— Але...

— Іди.

Хлопець зібрав речі й вийшов з класу. Коли двері зачинилися, Хва Джин залишився з Алексою.

— Що він шукав?

— Не знаю.

— Алекса,  не брешіть мені.

Її серце прискорилося.

Вона могла розповісти про записку, але щось її зупиняло, напевно страх перед бунтарем, що наступною жертвою булінгу може стати вона. Трохи помовчав вона все ж таки вирішила сказати:

— Він думав, що я щось знаю про Пак Де Сока.

Хва Джин уважно дивився на неї.

— А ви знаєте?

Алекса опустила очі.

— Не більше за інших.

Джин промовчав, але перед тим як вийти з класу він додав:

— Якщо знайдете щось, що стосується смерті Пак Де Сока, скажіть мені.

Алекса подивилася на нього.

— Навіть якщо це небезпечно?

— Особливо якщо небезпечно.

Алекса залишилася сама, дівчина ще раз прочитала записку , вона розуміла, що аркуш треба показати інспектору, це має закінчитися, в будь-якому випадку Джин захистить її.

Наступного дня ситуація в школі змінилася, Хва Джин почав діяти відкрито. Він спілкувався з учнями, перевіряв записи, розмовляв із вчителями та поступово збирав інформацію про Пак Де Сока. Учні нервували, вчителі теж, а адміністрація намагалася всіляко переконати його, що проблеми немає.Ну звісно, а як без цього, гроші вирішують все, і в кого вони є можуть бути без покарань, але справедливість повинна відбутися. Алекса спостерігала за цим здалеку, вона поступово зрозуміла одну важливу річ: Хва Джин не шукав одного винного, він шукав систему. Хто мовчав? Хто прикривав? Хто боявся? Хто отримував вигоду? І головне — чому смерть одного учня стала для школи лише неприємним інцидентом, який потрібно якнайшвидше забути. На перерві Алекса побачила Хва Джина біля кабінету адміністрації.