Зачіпка

Алекса ще кілька секунд стояла посеред коридору, дивлячись услід Хва Джину. Його слова так і відлунювали в її голові. 

«Тримайтеся подалі від нього».

Легко сказати, особливо людині, яка точно знала, що відбувається в цій школі. Алекса повільно видихнула й озирнулася, коридор знову наповнювався звичним шкільним шумом: десь грюкнули двері класу, хтось пробіг сходами, із сусіднього кабінету долинув голос учителя. Здавалося, що нічого не сталося, наче кілька хвилин тому тут не було погроз, булінгу й страху. Саме це найбільше її дратувало, усе поверталося до нормального життя та тільки для когось це життя давно перестало бути нормальним. Алекса зайшла до класу й сіла за свою парту, вона відкрила зошит, але не поспішала записувати тему уроку, її думки знову  кудись йшли повертаючись до Пак Де Сока. Вона не знала його особисто,  не знала, яким він був у звичайному житті, що любив, про що мріяв, із ким дружив, дівчина знала лише те, що бачила через екран, але тепер між нею та тим екраном більше не було скла. Тепер усе відбувалося навколо неї і кожна її дія могла змінити події.

Наступного ранку школа гуділа від чуток: поява На Хва Джина вже стала головною темою розмов. Учні обговорювали його в коридорах, у їдальні, навіть під час уроків, коли вчителі робили вигляд, що нічого не чують. Алекса сиділа біля вікна й мовчки слухала: кажуть, він представник Бюро із захисту прав учителів, його прислали через проблеми в школі і скоріш за все  він залишиться тут надовго, а ще ходили чутки, що він уже почав розслідувати смерть Пак Де Сока. Саме  ця інформація  змусило Алексу насторожитися. Вона знала, що розслідування стане центральною частиною всієї історії. Двері класу відчинилися всі перешоптування зникли , у класс зайшов Хвв Джин. Він був без зайвої демонстративності, але сама його присутність миттєво змінила атмосферу.

Він поклав папку на стіл і оглянув клас.

— Від сьогодні я ваш класний керівник.

У класі пролунало кілька невдоволених голосів. Хва Джин відкрив журнал і почав перевіряти присутність, коли він дійшов до Пак Де Сока, його голос на секунду стих. Порожня парта хлопця стояла біля вікна, на ній нічого не було, навіть забутої ручки чи олівця.

Хва Джин подивився на неї трохи довше, ніж на інші.

— Пак Де Сок.

Звичайно, відповіді не було.

З задньої парти почувся сміх, Джун Хьон навіть не намагався приховувати свою насмішку.

— Він більше не прийде.

Кілька учнів нервово засміялися.

Хва Джин повільно закрив журнал.

— Тобі весело?

Джун Хьон підняв голову.

— А що?

— Твій однокласник помер.

Посмішка хлопця стала меншою.

— Це його проблеми.

У класі стало тихо.

Хва Джин підійшов до його парти.

— Ні. Це вже моя проблема.— він подивився на нього холодним поглядом. — І я збираюся з'ясувати, що сталося.

Алекса дивилася на Хва Джина, майже не кліпаючи. Він не кричав, не погрожував, просто сказав це так, ніби рішення вже прийняте. Вона дивилася на нього у захваті, в середині щось лоскотало, а серце стукало швидше ніж зазвичай.

Після уроку Хва Джин вирушив до кабінету директора, Алекса випадково опинилася неподалік. Цього разу вона не хотіла підслуховувати, але коли почула ім'я Пак Де Сока, ноги самі зупинилися. Двері були при відчинені , у за ними директор школи сидів за столом зберігаючи спокійний вираз обличчя, а  Хва Джин стояв навпроти.

— Ви стверджуєте, що в школі немає серйозної проблеми з булінгом?

— Саме так.

— Тоді як поясните скарги?

Директор знизав плечима.

— Підлітки сваряться. Це трапляється.

— А Пак Де Сок?

На обличчі директора промайнула напруга.

— Це була особиста проблема.

Хва Джин кілька секунд мовчав.

— Ви впевнені?

— Так.

— Тоді я перевірю це особисто.

Алекса відійшла від дверей, в она не хотіла, щоб її знову застали за підслуховуванням тому дівчина швиденько вибігла до коридору.

На великій перерві Алекса побачила Ген Міна. Після вчорашньої сцени на даху його поведінка змінилася. Хлопець здавався ще більш замкненим, постійно озирався й намагався триматися подалі від інших, Алекса хотіла підійти, але зупинилася, бо побачила як з іншого боку коридору з'явився Джун Хьон. Він ішов разом із кількома друзями, його погляд сковзнув по всім присутнім і потім зупинився на Ген Міна. Хлопець підійшов до нього й щось тихо сказав і пішов собі далі.

Алекса одразу підійшла.

— Що він хотів?

Ген Мін похитав головою.

— Нічого.

— Ген Мін.

— Справді.

Алекса подивилася йому в очі.

— Якщо він тебе залякує, скажи Хва Джину.

— Це не допоможе.

— Чому?

Ген Мін гірко посміхнувся.

— Ти ще не знаєш, як тут усе працює.

Він пішов.

Алекса залишилася стояти на місці.

Він має рацію.

Вона ще не знала всіх правил цієї школи, але вже добре  розуміла головне — тут страх був частиною системи.Учні боялися старших, вчителі боялися батьків, адміністрація боялася грошей і впливу, а ті хто мав владу, боялися лише втратити її. Саме тому Хва Джин був небезпечним, він не боявся нікого з них.

Після уроків Алекса залишилася в класі. На дошці все ще залишався напис із попереднього уроку:  сонце вже опускалося нижче, і золотисте світло пробивалося крізь вікна, витягуючи довгі тіні по підлозі.

Вона відкрила зошит, в ньому було на першій сторінці написано: «Світ №2 — Справжня освіта.»

Нижче вона додала:

«Не знаю сюжету достатньо добре. Покладатися доведеться на логіку.»

Після короткої паузи з'явився ще один рядок:

«Головна проблема — я вже втрутилася.»

Алекса відклала ручку, ще трохи розмірковувала над всими ціма ситуаціями, з думок її вирвав голос студента.

— Алекса...

Вона трохи сіпнулася від неочікуваності, знаєте коли ти поринаєш у свої думки , весь там і хтось тебе кличе.