Шаманка

Наступного ранку Нам Джі А прийшла до ресторану ще до того, як Талуіпа встигла відкрити двері, Алекса вже сиділа за столиком і переглядала записи.
— Ви рано.
— Я майже не спала.— Джи А поклала на стіл папку.
— Я знайшла ще одну зачіпку.
Алекса закрила блокнот.
— Що саме?
— Документи про зникнення моїх батьків.— вона дістала кілька пожовклих аркушів.
— Я переглянула старі матеріали усі офіційні записи суперечать один одному.
— Як саме?
— В одному документі зазначено, що аварія сталася вночі,  в іншому — вдень,  а в третьому взагалі стоїть інша дата.
Алекса нахилилася над паперами.
— Це справді дивно.
— І ще дещо.— нам Джи А дістала стару фотографію. На ній були її батьки.
Алекса уважно роздивлялася знімок.
— Це коли вони зникли?
— Приблизно за тиждень до цього.
— А де вони тут?
— Біля озера.
Алекса придивилася до фону, за деревами виднілася стара будівля.
— Що це?
— Я не знаю.
— Треба знайти це місце.
— Саме тому я прийшла до тебе.
Алекса здивовано підняла очі.
— До мене?
— Ти добре помічаєш деталі.
Алекса усміхнулася.
— Це вже вдруге, коли мої знання медика стають у пригоді.
Нам Джи А зібрала документи.
— Лі Йон знає, що ми цим займаємося?
Алекса замовкла.
— Ні.
— Чому?
— Бо він би заборонив.
— Тоді точно треба їхати.
Алекса засміялася.
— Ви дуже схожі на нього.
— Не кажи йому цього.

Через кілька годин вони вже стояли біля старого озера, місце виглядало занедбаним, серед дерев ховалася невелика будівля.
Нам Джи А повільно підійшла ближче.
— Це вона.
Алекса оглянула стіни.
— Схоже, тут давно ніхто не живе.
— Але фотографія зроблена саме тут.
Дівчата зайшли у середину будівлі,пил вкривав підлогу і був в кожному куточку ,  на стінах висіли старі фотографії.
Нам Джи А раптом зупинилася.
— Алексо...
— Що?
Вона показала на одну зі світлин.
На ній були її батьки, але поруч із ними стояла незнайома жінка.
Алекса відчула тривогу.
— Ви її знаєте?
— Ні.
— Тоді чому вона була з ними?
Нам Джи А дістала телефон і сфотографувала знімок у  цей момент позаду них почувся голос.
— Вам не варто було сюди приходити.
Дівчата різко обернулися. У дверях стояв Лі Йон.
— Ви стежили за нами? — обурилася Нам Джи А.
— Я знав, що ви приїдете.
— Тоді чому не зупинили?
— Бо знав, що не послухаєте.
Алекса тихо посміхнулася.
— Нарешті ви її добре вивчили.
Лі Йон кинув на неї погляд.
— Не допомагай їй.
Нам Джи А підійшла до нього.
— Я знайшла фотографію.
— Бачу.
— Ви знаєте цю жінку?
Лі Йон подивився на знімок, його обличчя одразу стало серйозним.
— Так.
— Хто вона?
— Шаманка.
Нам Джи А насупилася.
— І що вона робила поруч із моїми батьками?
Лі Йон не відповів. 

Алекса відчула, як усередині все стискається, вона пам'ятала, що саме ця історія мала привести їх до небезпечної зустрічі, але тепер усе відбувалося раніше і вона була не готова до цього, бо не встигає придумати щось, щоб завадити статися лиху.
— Лі Йоне, — тихо сказала Алекса. — Нам потрібно поговорити.
Він зрозумів її тон.
— Пізніше.
— Ні. Зараз.
Нам Джи А перевела погляд з одного на іншого.
— Що ви знаєте?
Лі Йон важко видихнув.
— Більше, ніж хотів би.

Вони повернулися до ресторану вже після заходу сонця.
Лі Йон розклав на столі фотографії.
— Ваші батьки не просто зникли.
Нам Джи А завмерла.
— Що це означає?
— Їх хтось шукав.
— Хто?
— Я поки не знаю.
Алекса уважно розглядала документи.
— Зачекайте.— вона взяла один аркуш.
— Тут є назва лікарні.
— І що?
— Це не просто лікарня.
Лі Йон подивився на документ.
— Звідки ти знаєш?
— У медичних документах є код установи, тут він неправильний.
Нам Джи А нахилилася ближче.
— Що це означає?
— Що документ могли оформити заднім числом.
Лі Йон уважно подивився на Алексy.
— Ти впевнена?
— На дев'яносто відсотків.
— А решта десять?
— Це те, що ми ще не знаємо.
Лі Йон усміхнувся.
— Тепер я розумію, чому ти опинилася тут.
— У сенсі?
— Ти бачиш те, що інші пропускають.
Алекса замовкла.
Нам Джи А дивилася на них обох.
— Отже, ми можемо знайти моїх батьків?
Лі Йон кивнув.
— Якщо вони залишили хоча б один слід.
— Тоді я не зупинюся.
— Я знаю.
— Ви допоможете?
Він подивився їй в очі.
— До кінця.
Алекса спостерігала за ними.
Вона знала, що це саме той момент, коли їхні стосунки почнуть змінюватися.Не через красиві слова, не через зізнання, а через те, що Лі Йон поступово ставав людиною, на яку Нам Джи А могла покластися, а вона — людиною, заради якої він був готовий ризикувати.

Ніч опустилася на місто непомітно, ще кілька хвилин тому вулиці були залиті теплим світлом ліхтарів, люди поспішали додому, автомобілі безперервним потоком рухалися дорогою,  але варто було їм звернути з головної вулиці, як усе навколо змінилося. Будинки стали нижчими, ліхтарів майже не залишилося, а потім зник і шум міста.
Нам Джи А сиділа на задньому сидінні автомобіля, стискаючи в руках стару фотографію своїх батьків.
— Ти впевнена, що адреса правильна? — запитала вона.
— Так, — відповіла Алекса. — Саме тут була зареєстрована та шаманка.
Лі Йон мовчав за кермом, він уже кілька хвилин не сказав жодного слова. Алекса помітила, як його погляд раз у раз ковзає дзеркалом заднього виду.
— Щось не так?
— Так.
— Що?
— Тут занадто тихо.
Нам Джи А насупилася.
— Ви відчуваєте щось?
— Не зовсім.— він зупинив автомобіль.
Перед ними стояв старий будинок, невеликий, майже непримітний, із темними вікнами та дерев'яними дверима. Біля входу висіли старі паперові амулети, від вітру вони тихо шелестіли, створюючи дивний звук, схожий на шепіт.
Алекса вийшла з машини, закривши за собою дверцята автомобіля її різко пронизив холод.
— Мені це не подобається, — тихо сказала вона.
— Тоді залишайся в машині, — відповів Лі Йон.
— Ні.
— Я не питав.
— А я не погоджуюся.
Нам Джи А ледь усміхнулася.
— Ви вже зрозуміли, що сперечатися з нею марно?
Лі Йон подивився на них обох.
— На жаль.

Вони зайшли в будинок  в середині нього пахло полином, старим деревом і димом, на підлозі лежали тонкі циновки,у кутках стояли невеликі дерев'яні фігурки, на стінах висіли старі фотографії людей, чиї обличчя вже майже стерлися від часу.
Нам Джи А повільно оглядалася.
— Тут хтось живе?
— Жив, — відповів Лі Йон.
— А зараз?
— Не знаю.
Алекса раптом зупинилася на стіні висіла фотографія.
— Джи А...
На фотографії були її батьки і поряд та сама шаманку.
— Це вона, — прошепотіла Джи  А.
— Не торкайся фотографії.
— Чому?
— Просто не торкайся.— дівчина забрала руку.
— Ви щось знаєте.
— Зараз — ні.
— Але ви її впізнали.
Лі Йон мовчав.
Алекса дивилася на фотографію , вона пам'ятала події дорами, знала, що ця жінка не випадково опинилася в їхньому житті, але тут усе відбувалося трохи інакше.
— Нам потрібно йти, — сказала Алекса.
Нам Джи А здивовано подивилася на неї.
— Чому?
— Не знаю.
— Це не відповідь.
— У мене погане передчуття.
Лі Йон різко повернув голову.
— Вона права.
Саме в цей момент двері за ними зачинилися, глухий звук рознісся кімнатою.
— Лі Йоне...
— Не рухайтеся.— він зробив крок вперед.
— Виходьте.
Потім із сусідньої кімнати почувся жіночий сміх.
— Ви так поспішали мене знайти...
Жінка вийшла з темряви. На ній був традиційний білий одяг, у руках вона тримала невеликий дзвіночок.
— А тепер самі прийшли до мене.
Нам Джи А завмерла.
— Ви знаєте моїх батьків?
— Знала.
— Де вони?
Шаманка не відповіла, її погляд перемістився на Лі Йона.
— А ти...— вона усміхнулася ширше.
— Все ще захищаєш її.
Лі Йон зробив крок уперед.
— Не смій її чіпати.
— Цікаво.— шаманка перевела погляд на Нам Джи А.
— Ти навіть не знаєш, ким вона була.
Нам Джи  А зблідла.
— Про що ви?
— Про дівчину, яку ти бачиш у своїх снах.
Лі Йон миттєво опинився між ними.
— Досить.
Шаманка тихо засміялася.
— Ти можеш закривати їй вуха, Лі Йоне, але не можеш закрити їй пам'ять.
Алекса відчула, як серце почало битися швидше.
— Нам Джи А, — прошепотіла вона. — Не слухайте її.
Шаманка повернула голову.
— А ти...—її погляд затримався на Алексі.
— Дівчина з майбутнього.
Лі Йон різко подивився на неї.
— Що ти сказала?
Шаманка усміхнулася.
— Вона вам не розповіла?
Нам Джи А подивилася на Алексу.
— Що вона має на увазі?
— Нічого, — швидко сказала Алекса.
— Алексо.
— Я поясню.
Шаманка тихо засміялася.
— Вона не повинна була потрапити сюди.
— Замовкни, — холодно сказав Лі Йон.
— Але вона вже тут.
Жінка підняла дзвіночок, дзвін рознісся будинком, Алекса відчула раптовий біль у голові.
— Алексо!
Лі Йон схопив її за руку.
— Що з тобою?
— Голова...
Вона заплющила очі.
Перед нею промайнули уривки.
Темна вода, червоне світло,  Джи А, яка лежить нерухомо, Лі Йон стоїть над нею, кров, змія.
Алекса різко розплющила очі.
— Треба йти.
— Зараз, — сказав Лі Йон.
Але було пізно, двері знову зачинилися.
— Ви прийшли занадто пізно.
— Для чого? — запитала Нам Джи  А.
Жінка подивилася прямо на неї.
— Щоб дізнатися правду.
— Яку?
— Правду про те, чому твої батьки зникли.
Нам Джи А зробила крок уперед.
— Не слухай.
— Я повинна знати.
— Не ціною власного життя.
Шаманка усміхнулася.
— Саме це й було твоєю помилкою.
Вона знову вдарила дзвіночком, цього разу Нам Джи А похитнулася, а її погляд став порожнім.
— Джи А!— Алекса підбігла до неї. — Нам Джи А!
Дівчина не реагувала, її тіло стало важким, Алекса встигла підхопити її.
— Лі Йоне!
Він уже був поруч.
Його золоті очі спалахнули.
— Що ти з нею зробила?
Шаманка відступила.
— Нічого.— вона усміхнулася. — Я лише розбудила те, що вже давно спало всередині неї.
Алекса подивилася на Нам Джи А.
— Лі... Йон...
Алекса відчула холод та це було лише початком