Новенька

Телефон задзвенів рівно о сьомій ранку. Алекса, не відкриваючи очей, навпомацки вимкнула будильник і, перевернувшись на інший бік, уже хотіла знову заснути, але через кілька секунд згадала, що сьогодні п'ятниця, її самий улюблений день, тому, що завтра нікуди не треба йти і можна спокійно провести день нічого не робивши. Дівчина важко зітхнула і все ж таки змусила себе встати і сісти на ліжко. За вікном нічого не змінилося: небо все ще затягували густі свинцеві хмари, а краплі дощу повільно стікали по склу.

— Ну хоч сонце колись згадає про наше місто? — пробурмотіла вона.

Зробивши собі каву, дівчина машинально взяла телефон. Там було одне повідомлення від офіційного застосунку фан-клубу гурту, який вона встановила вчора майже опівночі.

«Сьогодні о 20:00 — прямий ефір.»

Алекса кліпнула.

— Прямий ефір?..

Вона відкрила повідомлення ще раз.

— Серйозно?..

На її обличчі сама собою з'явилася усмішка.

— Ну... це ж лише подивитися...

Вона одразу ж зупинила себе.

— Ні. Спочатку коледж.

У медичному коледжі, як завжди, було гамірно, а Саша вже чекала біля аудиторії.

— Нарешті. Довго мені тебе чекати?

— Я запізнилася на хвилину.

— На дві.

— Ти рахувала?

— Звичайно.

Алекса усміхнулася.

— Маніячка.

— Контролер.

— Це ще страшніше! Я вже доросла, не треба мене контролювати.

Вони саме збиралися зайти в аудиторію, коли до них підійшла кураторка.

— Групо, хвилинку уваги.

Студенти одразу стихли.

— Сьогодні до нас переводиться нова студентка, прошу прийняти її добре.

Двері відчинилися. До аудиторії зайшла висока білявка з довгим , хвилястим  волоссям, бездоганний макіяж, довгі вії, ледь помітна усмішка. Було враження наче вона ніби щойно вийшла з фотосесії.

— Усім привіт, — солодким голосом промовила дівчина. — Мене звати Гера. Дуже рада познайомитися.

У групі одразу почався шепіт.

— Ого...

— Яка красива...

— Модель?

Саша тихенько фиркнула.

— Уже не подобається?

— Не знаю.

— Ти навіть не поговорила з нею.

— Інтуїція.

Алекса тихо засміялася.

— Твоя інтуїція іноді дуже дивна.

—  Ось побачиш.

Кураторка озирнулася.

— Єдине вільне місце... поруч із Алексою.

— О, чудово! — усміхнулася Гера.

Вона одразу сіла поруч.

— Привіт.

— Привіт.

— Я трохи хвилююся.

— Це нормально.

— Можна буде, якщо що, запитувати в тебе?

— Звичайно.

— Дякую.

Саша мовчки дивилася на все це. Під час першої пари Гера справді багато чого запитувала.

— А який у нас викладач? Суровий? Часто питає? Де їдальня? Коли велика перерва? А ти давно тут навчаєшся?

Алекса терпляче відповідала на кожне питання, Саша все частіше дивилася в їхній бік. І щоразу коли Гера щось питала у її подруги,  її обличчя ставало дедалі невдоволенішим. На великій перерві новенька одразу підійшла до Алекси.

— Можеш показати мені коледж?

— Звісно.

— Серйозно?

— Так.

— Дякую.

— Алексо, — озвалася Саша. — Ми ж завжди ходимо разом.

Алекса розгубилася.

— Ну... Гера ж новенька...

— Зрозуміло.

— Саш...

— Нічого.

Вона різко розвернулася й пішла в інший бік.

Алекса кілька секунд дивилася їй услід.

— Це... через мене? — тихо спитала Гера.

— Не думаю...— хоча сама вже почала сумніватися.

Показуючи новенькій кабінети, бібліотеку та лабораторії, Алекса швидко помітила одну особливість. Гера дуже любила бути в центрі уваги. Біля кожного дзеркала вона поправляла волосся, кожному хлопцеві усміхалася,  викладачам  говорила компліменти.

— У вас такий гарний голос.

— Які у вас красиві очі.

— Дуже гарний кабінет.

Алекса лише чемно усміхалася.

Натомість Саша, яка кілька разів проходила повз них, уже ледь стримувалася.

— Пікмі... — буркнула вона собі під ніс.

— Що? — перепитала Алекса.

— Нічого.

— Саш...

— Потім.

Її голос був холодним, і це насторожило Алексу. Дівчина так і не зрозуміла, чому Саша так різко змінила настрій.

Після великої перерви вони знову повернулися до аудиторії. Викладач із фармакології вже розкладав на столі ампули та упаковки ліків, готуючись до практичного заняття.

— Сьогодні працюватимете в парах, — повідомив він. — Новенька поки що працюватиме з Алексою.

— Добре, — спокійно відповіла Алекса.

— Дякую, — усміхнулася Гера.

Саша лише мовчки відвела погляд.

— Це адреналін? — запитала Гера, уважно розглядаючи ампулу.

— Ні, атропін.

— А... точно.

— Не хвилюйся, швидко запам'ятаєш.

— Добре, що мене посадили саме до тебе.

— Чому?

— Бо ти дуже спокійна. Якби я сіла до когось іншого, уже б розгубилася.

— Насправді всі тут нормальні.

— Не всі.

— У сенсі?

Гера ледь нахилилася ближче.

— Он та дівчина...

Вона непомітно кивнула в бік Саші.

— Вона мене, здається, ненавидить.

Алекса одразу похитала головою.

— Ні, це не так.

— Тоді чому вона весь день дивиться на мене так, ніби хоче вбити?

Алекса ледь стримала сміх.

— Вона просто... трохи емоційна.

— Це м'яко сказано.

— Згодом ви подружитеся.

— Не впевнена.

Остання пара закінчилася раніше, ніж зазвичай. Студенти почали швидко збирати речі.

— Алексо!

Вона озирнулася. До неї наближався Марк.

— Привіт.

— Привіт.

Він кілька секунд мовчав.

— Слухай... я знову ризикну.

Алекса усміхнулася.

— Так?

— Може, цього разу все-таки погодишся випити кави?