Глава 15

Наступного ранку, коли Бранд відбував до Фалезу, Мія вийшла надвір, щоб супроводити свого законного чоловіка в дорогу. Вона повинна була зробити це навіть попри небажання. Зрештою, насамперед благородна леді демонструє свої манери й виховання, а не власну пиху.

З графом й бароном Робертом також прощалися Деніза й Маргарет, дівиці куталися в довгі, оздоблені хутром плащі й кидали злісні погляди на стоячу поруч Мію. Мабуть, гадали, що вона й не з’явиться надворі, виказуючи зневагу до свого чоловіка…

— Нехай Господь опікується вами, — доволі стримано звернулася юна графиня до Бранда й Роберта. Граф лише кивнув у відповідь й насупився, а потім подарував скупу усмішку Маргарет, яка очей з нього не зводила…

— Неодмінно Господь з нами, Ваше Сіятельство, — пролунав оксамитово-лагідний голос Роберта, а теплий погляд зупинився на пухких вустах Мії, схожими на пелюстки ранкових троянд… Відразу чоловіка огорнуло невимовним бажанням їх торкнутися своїми губами, також запустити пальці у ті густі й шовкові коси, які струменіли по плечах, вибиваючись з капюшону плаща.

— Нам варто вирушати, — ідилію цих думок барона перервав хрипкий й чомусь невдоволений голос де Берга.

Попрощавшись з усіма, граф дав вказівку Арону щодо організації майбутнього турніру та спритно скочив на свого коня й пришпорив. Слідом за ним прямували барон й кілька охоронців, а Мія задумливо споглядала вершників, які віддалялися в бік відчинених воріт фортеці.

«Що ж, а попереду чимало роботи…» — вона зітхнула, глибоко вдихаючи ранкове морозне повітря й впевнено покрокувала до центральної вежі. За спиною чула кроки й злісне перешіптування Маргарет та Денізи, але намагалася не зважати на це.

Юна графиня із головою поринула у вир своїх обов’язків, а в графстві вже різні чутки ходили про нову пані. Хтось казав, що вона пихата й гордовита, хтось вважав Мію працелюбною й справною господинею. Челядь в замку якось злісно й невдоволено зиркала на неї, адже Маргарет доклала чимало зусиль, щоб налаштувати проти графині слуг. Але думка багатьох змінилася після випадку із вдовицею, яка прийшла до Мії просити допомоги, адже чоловік загинув в поході, а залишилося чимало діточок, яких треба годувати… Жінка застала пані надворі та кинулася до її ніг, заливаючись гіркими сльозами…

— Чому в графстві такі прикрощі? – графиня насупилася, свердлячи очима Арона, який наразі стояв поруч. – Треба мені ще до канцелярії навідатися… гадаю, там чимало цікавої роботи матиму… — багатозначно похитала головою Мія, а управитель після цих слів чомусь відразу завмер й навіть збліднув.

— Встаньте, — вона співчутливо торкнулася плеча селянки, яка жалісно трусилася біля її ніг. – Ви матимете роботу в моєму замку й отримуватимете щомісячну платню, — Мія перевела погляд на задумливого управителя. – Ароне, звели дати цій жінці кілька кошиків з їжею, також необхідний одяг, — графиня гірко зітхнула, споглядаючи на знедоленій жінці лахміття.

Чутки про цей випадок із вдовицею надто швидко розлетілися по графству, ставлення до нової пані відразу покращилося, люди навколо стали враз більш приязними до неї…

А Мія таки дотримала свого слова та навідалася до канцелярії… В невеликому й обшитому деревом приміщенні працювало два писарі, літній худорлявий чоловік та його юний помічник. Графиня відразу звеліла слугам, щоб для неї також облаштували місце в канцелярії, адже мала намір ще ретельно ознайомитися із звітами та описом майна. Так, роботи чимало…

Після вечірньої трапези Мія знову збиралася сісти за вишивання й наближаючись до своїх покоїв, почула за дверима лайку між служницями, а коли різко увійшла, голоси покоївок враз стихнули.

— Бетті, Амеліє? Невже ви сваритесь? — графиня здивовано здійняла брови. – Завжди між вами мир та злагода, що наразі трапилося?

Бет чомусь зашарілася й опустила очі, смикаючи тканину своєї сукні, а Амелія злісно схрестила руки на грудях, пропалюючи її поглядом.

— Ваше Сіятельство! Я, як старша служниця повинна наглядати за Бет й дбати про неї, особливо, про її дівочу честь й чистоту душі, а вона замість того, щоб вечірній час присвятити молитві й бесіді з Богом бігала хтозна-куди! — Амелія гучно видихнула, стиснувши губи. – І мені відомо, куди саме! На побачення до одного з охоронців! – здавалося, жінка ось-ось лусне від гніву, наче Бет вчинила якийсь страшний гріх…

— І що з того?! — на очах Бетті виступили сльози. – Він навіть не торкався мене, ми лише прогулялися алеями замку! – вона ображено шмигнула носом. – Хіба це гріх?!

— Як його ім’я? – доволі строго поцікавилася Мія.

— Олівер… Моя пані, він порядний! А також вродливий… — щічки служниці спалахнули. – Не дозволяє собі нічого зайвого, поводиться ввічливо…

— Якщо тобі до вподоби з ним спілкуватися, я дозволяю, Бетті. Лише б це не шкодило виконанню твоїх обов’язків, але усе інше тільки після шлюбу, — Мія доволі суворо подивилася в налякані очі збентеженої покоївки. – До шлюбу не дозволяй, щоб тебе торкався…

Мовивши це, Мія різко відвернулася, адже згадала про свій випадок із Брандом в таборі…

«Нехай не припускається моїх помилок, бо потім гірко шкодуватиме…» — вона опустилася на ложе й втомлено зітхнула. – Амеліє, дай-но мені скриню із моїм вишиванням…

+++

За кілька днів близько опівдня з Фалезу повернулися граф і барон. У блакиті ясного неба навіть сяюче сонце привітало зігріваючими променями прибулих чоловіків, а звістка щодо цього враз здійняла на ноги усю челядь фортеці.

Першою зустріти Його Сіятельство вибігла Маргарет, а слідом за нею поспішала Деніза. Дівиці радісно щебетали, наблизившись до графа й барона, розпитували про подорож, про останні новини…

— Новин чимало, — обличчя Бранда враз стало суворим й задумливим. – За трапезою усе розповім, — він наче мимоволі шукав когось поглядом й зрештою, знайшов… До прибулих чоловіків карбованим кроком наближалася Мія із гордо піднятою головою. Так, це обов’язок дружини зустрічати свого чоловіка…